18 серпня 2022 року № 320/15148/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправною бездіяльність,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивача - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листі відповідача від 04.11.2021 №1000-0202-8/111620 та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивача;
- зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 01.11.1996, на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, йому була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон. У 1996 році виплата пенсії була припинена у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль. У вересні 2021 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до пенсійного органу заяву позивача, нотаріально посвідчену та апостильовану про поновлення виплати пенсії за віком з 01.11.1996, однак відповідач незаконно відмовив йому у цьому, чим позбавив передбачених законодавством гарантій.
Відповідачем подано до суду відзив, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що згідно вимог пенсійного законодавства, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Оскільки позивачем надано відомості про його постійне проживання на території держави Ізраїль, виплата позивачу пенсії є неправомірною.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 24.11.2021 позовну заяву залишено без руху.
Позивач, у строк та спосіб, викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 06.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 є громадянином України, постійно мешкає у державі Ізраїль, посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане органом відділення МВС в Ізраїлі 19.12.2013.
При досягненні позивачем пенсійного віку та наявності страхового стажу, останньому була призначена пенсія за віком, що виплачувалась йому до виїзд за кордон, що підтверджується пенсійним посвідченням, трудовою книжкою та посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю №931882.
Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .
18.11.1996 позивач виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль та був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.
Починаючи з 18.11.1996 позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом до держави Ізраїль на постійне місце проживання.
23.09.2021 від імені позивача представник на підставі нотаріальної довіреності звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.11.1996. У заяві позивач вказав визначений ним банківський рахунок.
Вказана заява була посвідчена печаткою «Апостиль» відповідно до Гаагзької Конвенції від 05.10.1961.
До вказаної заяви представником позивача були додані: довіреність, посвідчення особи, трудова книжка, пенсійне посвідчення, посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю №931882, ордер на надання правової допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Розглянувши звернення представника, пенсійний орган, листом від 04.11.2021 №1000-0202-8/111620, повідомив йому те, що для поновлення пенсії рекомендовано звернутись ОСОБА_1 до територіального органу ПФУ через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб з відповідною заявою встановленого зразку.
Не погодившись із відмовою, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію.
Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
VI. Оцінка суду
З аналізу вказаних правових норм слідує, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії, останній зобов'язаний розглянути подану заяву із документами в порядку передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення щодо поновлення або про відмову в поновленні пенсії.
Однак, як убачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області при розгляді заяви позивача про поновлення виплати пенсії за віком, в порушення вимог статті 49 Закону №1058-IV, статті 82 Закону №1788-XII та пункту 4.3 Порядку №22-1, надано відповідь в порядку Закону України "Про звернення громадян", з чого слідує, що рішення про поновлення виплати пенсії або відмову у поновленні, пенсійним органом не приймалось.
З огляду на зазначене, суд вбачає наявність передбачених чинним законодавством підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не поновлення пенсії позивачу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити виплати пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що оскільки під час розгляду справи встановлено, що пенсійний орган не відмовляв у встановленому Законом порядку позивачу в поновленні пенсійних виплат, то ці позовні вимоги є передчасними, а тому є необґрунтованими.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, оскільки судом встановлено, що пенсійним органом не приймалось рішення про поновлення виплати пенсії або відмову у поновленні пенсії позивачу, тому належним, правильним та ефективним способом захисту порушеного права, на думку суду, буде саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти та розглянути по суті заяву позивача від 23.09.2021, подану його представником Меламедом Вадимом Борисовичем.
Стосовно позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №815/7401/16.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК вина органу місцевого самоврядування як обов'язкова підстава матеріальної відповідальності виключається.
Судом встановлено, що будь-яких доказів того, що оскаржувані дії відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров'я позивача, спричинили погіршення його стану, позивачем не надано.
Окрім того, позивач не надав до суду будь-яких доказів заподіяння йому оскаржуваною бездіяльністю матеріальних чи моральних збитків.
Сам по собі факт протиправності дій відповідача не означає заподіяння моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №804/6922/16.
Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 908,00 грн., підлягає стягненню на його користь в розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 23.09.2021, подану його представником Меламедом Вадимом Борисовичем.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири грн. 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 18.08.2022