про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 серпня 2022 року справа № 855/3/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про зобов'язання вчинити певні дії,
До Шостого апеляційного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому просить зобов'язати відповідача ухвалити процесуальний документ у справі №640/6799/22 від 22.04.2022 та визначити підсудність за цією позовною заявою.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
12.08.2022 матеріали адміністративної справи № 855/3/22 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та внаслідок автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Кушновій А.О.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження за даним позовом, суд виходить з наступного.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22.04.2022 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Вищої ради правосуддя про зобов'язання вчинити певні дії (справі присвоєно номер - 640/6799/22, суддя Клименчук Н.М.), проте протягом 5 днів з дня отримання позовної заяви у порушення вимог ст.ст. 169, 170, 171 КАС України судом не ухвалено будь-якого процесуального документа у даній справі.
Перевіряючи питання підсудності даної справи адміністративному суду, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з пунктом 2 ч.1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Як убачається з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до вимог ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Разом з тим, суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Тобто дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальним законом.
У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.
Рішення, дії чи бездіяльність судів та суддів, вчинені у зв'язку з розглядом судових справ, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Правопорядок в Україні побудований на засадах, відповідно до яких один суд першої інстанції не має право втручатися в діяльність іншого суду чи суддів першої інстанції у зв'язку з їх рішеннями, діями чи бездіяльністю, пов'язаними з розглядом справ.
Такий висновок випливає з того, що відповідно до частин першої-третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Так, відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів", у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
У пункті 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" вказано, що дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.
При цьому суд зазначає, що на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття “управлінська діяльність суду”, тому розмежовуючи правовідносини, які виникли у зв'язку з процесуальною діяльністю суду щодо здійснення правосуддя та управлінською діяльністю суду, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 124 Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Під правосуддям слід розуміти самостійний вид державної діяльності, яку здійснюють органи судової влади - суди - шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справ.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.
Відповідно до статті 23 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.
В той же час управлінські процеси, які відбуваються в суді, та відносяться до сфери управлінської діяльності суду, означають цілеспрямовану практичну діяльність осіб, які займають адміністративні посади в певному суді, що передбачає керування конкретним, окремим елементом судової системи (судом), і полягає в технологічному процесі підготовки, прийняття і виконання управлінських рішень, спрямованих на забезпечення належного функціонування суду з метою забезпечення ефективного здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 12 Закону України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 №393/96-ВР (зі змінами та доповненнями станом на дату виникнення спірних правовідносин), яка визначає сферу застосування цього Закону, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України", законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".
Предметом спору у даній справі є зобов'язання Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалити процесуальний документ у справі №640/6799/22 від 22.04.2022.
До позовної заяви позивачем додано, зокрема, лист Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2022 №03.2-05/659/22, наданий позивачу у відповідь на його запит щодо пришвидшення відкриття провадження у справі №640/6799/22, зі змісту якого вбачається, що станом на 25.05.2022 згідно бази даних комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" Окружного адміністративного суду міста Києва процесуальні документи у справі №640/6799/22 відсутні, а матеріали справи передано судді Клименчук Н.М.
Судом встановлено, що станом на дату постановлення цієї ухвали суду, будь-які дані щодо справи №640/6799/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1, 2, 3 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: 1) позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; 3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, яка не є суб'єктом владних повноважень, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позовну заяву, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 4) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Також, згідно з частинами 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Суд зазначає, що дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя, зокрема, щодо не ухвалення будь-якого процесуального документа у справі №640/6799/22, на думку суду, є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальним законом.
При цьому суд виходить з того, що перевірка процесуальної діяльності судді в іншій спосіб ніж шляхом оскарження судових рішень в інстанційному порядку є неприпустимою та такою, що порушує встановлені в державі принципи правосуддя.
Особи, які беруть участь у справі, здійснюють надані їм законом процесуальні права, як під час судового розгляду справи, так і поза межами судового засідання, а суд забезпечує здійснення цих прав процесуальними засобами та відповідними діями поза межами судового розгляду.
Питання щодо ознайомлення з матеріалами справи, виготовлення копій матеріалів справи, одержання копії судових рішень врегульовані у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-4 статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обв'язки. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Учасники мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у дослідженні доказів; оскаржувати судові рішення у визначених законом процесуальними правами.
Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства право на ознайомлення з матеріалами адміністративної справи та виготовлення їх копій надано учасникам справи. Таке право не обмежується у часі, відтак позивач, будучи учасником справи, має право знайомитися з матеріалами справи та робити з них копії на всіх стадіях розгляду справи, а також після закінчення розгляду справи. Право знайомитися із матеріалами справи може бути реалізовано на будь-якій стадії процесу. Це право забезпечує той суд, в провадженні якого перебуває справа.
Крім того, суд зазначає, що з метою вдосконалення діловодства в адміністративних судах наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 №814 затверджено Інструкцію з діловодства в адміністративних судах (далі - Інструкція №814, зі змінами відповідно до наказу від 25.07.2022 № 254), якою визначено порядок ознайомлення учасниками процесу з матеріалами справи.
Порядок видачі адміністративних справ для ознайомлення та копій процесуальних документів врегульований розділом Х Інструкції №814.
Пунктом 1 розділу Х Інструкції №814 встановлено, що справи (матеріали кримінального провадження) видаються для ознайомлення апаратом суду за резолюцією судді (судді-доповідача), або голови суду, або заступника голови суду, або секретаря відповідної судової палати на підставі письмової вимоги (заяви) таким особам: прокуророві, який має право на участь у розгляді справи, - після пред'явлення службового посвідчення; адвокатам, які беруть участь у розгляді справ (після пред'явлення документа, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема: посвідчення адвоката, договору про надання правової допомоги; довіреності; ордера; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги); учасникам справи (кримінального провадження), а також особам, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (після пред'явлення документа, що посвідчує особу: паспорта, службового посвідчення, пенсійного посвідчення тощо, та в необхідних випадках - доручення представника).
Факт ознайомлення із матеріалами справи (кримінального провадження) фіксується працівником апарату суду в журналі видачі судових справ (додаток 9) шляхом вчинення запису про те, хто і коли ознайомлювався зі справою (матеріалами кримінального провадження) (пункт 3 розділу Х Інструкції №814).
Таким чином, з аналізу вищевказаного вбачається, що видача справ для ознайомлення та копій судових документів здійснюється на підставі заяви учасника адміністративного процесу, шляхом пред'явлення документа, що посвідчує особу: паспорта, службового посвідчення, пенсійного посвідчення тощо, та в необхідних випадках - доручення представника.
Крім того, відповідно до п. 5 Розділу Х Інструкції №814 особи під час ознайомлення з матеріалами судових справ можуть робити з них виписки та копії відповідно до вимог законодавства.
Копії судових рішень видаються особам, які відповідно до чинного законодавства мають право на їх одержання (п. 1 розділу ХІ).
Згідно з п.7 розділу XI Інструкції №814 копії документів, долучених до судової справи, можуть видаватися за письмовою заявою відповідальними працівниками суду, відповідно до резолюції судді в провадженні якого знаходиться справа, або голови суду, у разі зберігання справи в архіві. Копія такого документа засвідчується як така, що відповідає матеріалам справи, та скріплюється печаткою суду.
З матеріалів справи не вбачається, що під час розгляду справи №640/6799/22 позивач скористався своїми процесуальними правами як учасник процесу, зокрема, процесуальним правом на ознайомлення з матеріалами справи №640/6799/22.
Отже, порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в апеляційному і касаційному порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя, і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Пред'явлення позову до іншого суду першої інстанції з питань оскарження актів і дій суддів або судів, які стосуються правосуддя, не передбачено законом.
Таким чином, не кожне рішення, дія чи бездіяльність судді чи суду у зв'язку з розглядом справи підлягає оскарженню. Закон допускає оскарження рішень, дій чи бездіяльності судді чи суду лише у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом (апеляційний перегляд та у передбачених випадках - касаційне оскарження).
Отже, особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Так, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частина перша і третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2019 року у справі № 295/16373/18 (реєстраційний номер судового рішення згідно Єдиного державного реєстру судових рішень 84512283).
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 "щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов'язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов'язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені." (реєстраційний номер судового рішення згідно Єдиного державного реєстру судових рішень 82885634).
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц та від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Таким чином, позовні вимоги у даній справі стосуються вчинення (не вчинення) судом передбачених процесуальним законом дій.
Згідно статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про зобов'язання вчинити певні дії, зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, що має наслідком висновок суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За приписами ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 170 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд зазначає, що вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Керуючись статтями 170, 243, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з адміністративним позовом та доданими до нього документами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Дата складення повного тексту ухвали - 17.08.2022.
Суддя Кушнова А.О.