17 серпня 2022 року м.Київ № 320/827/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного антикорупційного бюро України, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Національного антикорупційного бюро України щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ;
- зобов'язати Національне антикорупційне бюро України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подання та документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 за № 3-1 та пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та на посадах начальницького складу у Національному антикорупційному бюро України. Вважає, що з 10.11.2021 у позивача виникло право на призначення пенсії відповідно до п."б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки посаду, з якої він був звільнений, визнано такою, служба на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років. Проте, відповідач протиправно відмовив у підготовці і направлені документів до відповідного органу Пенсійного фонду України. Не погоджуючись з такими діями відповідача, представник позивача оскаржив їх до суду.
Ухвалою суду від 31.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що позивач був звільнений із служби у Національному бюро 18.10.2021, тобто до моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України" від 19.10.2021 №1810-ІХ, а тому у Національного антикорупційного бюро України відсутні правові підстави для підготовки та подання до ГУ ПФУ у Київській області документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби. Посилання ж позивача на те, що з набуттям чинності Закону від 19.10.2021 № 1810-ІХ весь період служби на посадах начальницького складу в Національному бюро був визнаний таким, що зараховується до періоду служби, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, є безпідставними, оскільки право на зарахування такого періоду служби виникло у осіб начальницького складу Національного бюро лише з 10.11.2021 з набранням чинності Законом від 19.10.2021 № 1810-ІХ, який не має зворотної дії до правовідносин, що виникли до набрання ним чинності. На цих підставах відповідач просив у задоволенні позову відмовити. На цих підставах, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, не скористалось наданим правом подачі письмових пояснень щодо предмету спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_2 , виданим 27.10.2021 органом №8017.
Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 07.08.2000 до 25.03.2013 та службу на посадах начальницького складу Національного бюро у період з 22.12.2015 по 18.10.2021.
Наказом Національного антикорупційного бюро України від 11.10.2021 № 490-ДСК-онс звільнено із служби у Національному бюро підполковника Національного антикорупційного бюро України Засуху І.Ю., старшого оперативного працівника Національного бюро, за підпунктом «а» пункту 64 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, 18 жовтня 2021 року. Виключено ОСОБА_1 з кадрів Національного антикорупційного бюро України 18 жовтня 2021 року.
Також, даним наказом встановлено, що станом на час звільнення позивача (18.10.2021), його загальний стаж роботи (служби) складає 18 років 05 місяців та 16 днів, у тому числі у Національному антикорупційному бюро України - 5 років 09 місяців 27 днів.
10.11.2021 набув законної сили Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України" від 19.10.2021 (далі - Закон №1810-ІХ), яким внесено зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у частині поширення дії цього закону на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України.
На цій підставі, 19.11.2021, ОСОБА_1 звернувся до Національного бюро із заявою (вх.№ З-15073 від 19.11.2021), у якій просив розглянути заяву про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та підготувати і направити до ГУ ПФУ у Київській області всі необхідні документи для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, скласти розрахунок вислуги років для призначення пенсії, виготовити грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення за останні 24 місяці перед звільненням.
Позивачем до заяви додано наступні документи: 1) заяву про призначення пенсії; 2) копії паспорта громадянина України та картки платника податків; 3) копію довідки про реєстрацію місця проживання; 4) копію витягу з наказу № 490-ДСК-онс; 5) копію військового квитка серії НОМЕР_3 ; 6) копію трудової книжки серії НОМЕР_4 .
Листом від 08.12.2021 вих. № 02-188/37997 Національне бюро, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 19.11.2021, повідомило його про те, що Національне антикорупційне бюро України не наділене необхідною компетенцією, а у листі позивача не наведено достатніх підстав щодо направлення до органів ПФУ запитуваних документів у зазначений у заяві період. Також, запропоновано позивачеві особисто звертатися до органів ПФУ.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач оскаржив їх до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які проходили службу, зокрема в органах Національного антикорупційного бюро України є, зокрема Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до п. «в» частини 1 статті 50 Закону №2262-ХІІ пенсії призначаються особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пункту "б" статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення зі служби. Згідно з ст. 50 зазначеного Закону пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більше як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак забезпечення рівності прав і свобод осіб; забезпечення рівності перед законом осіб, забезпечення рівних можливостей осіб.
Закон №2262-ХІІ має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Закон №2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ. Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні. Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ч. 1 статті 22 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро» держава забезпечує соціальний захист працівників Національного бюро відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Відповідно до пункту «б» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-ХП (у редакції станом на 10.11.2021) передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д". "з" статті цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні. Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Отже, положеннями статті 12 Закону № 2262-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно виникає за наявності двох умов: звільнення зі служби та наявності необхідної вислуги років.
Згідно з пунктами «а», «б», «в» статті 17 Закону №2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1 -2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються служба в органах внутрішніх справ, поліції. Національному антикорупційному бюро України, державній пожежній охороні. Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; час роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою правління ПФУ від 30.01.2007 №3-1 (надалі - Порядок) заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно з вказаним Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи органу, в якому особа проходила службу і з якого була звільнена (надалі - Уповноважений структурний підрозділ).
Пунктом 12 Порядку визначено, що Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.
Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.
Відтак, саме на Національне антикорупційне бюро України як на уповноважений орган, покладений обов'язок оформлення особі, яка набула право на призначення відповідного виду пенсії подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком № 3-1, та направлення подання та відповідних документів до органу, що призначає пенсії, за місцем проживання особи.
З наведених підстав, дії відповідача щодо відмови у підготовці та направленні документів за заявою позивача, слід вважати протиправними.
Щодо твердження відповідача про непоширення на позивача дії Закону України №1810-ІХ, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції. Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні. Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Також, у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону № 1763-ІУ та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Крім того, аналогічні правові висновки висловлені Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 21 -630а 14, в постанові віл 06 лютого 2012 року у справі № 21 - 322а11 та в постанові від 25 вересня 2012 року у справі № 21-230а12, ухвалених за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносин.
Згідно з положеннями ст.6 Закону України №5207-УІ від 06.09.2012 «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 Закону України № 5207-УІ від 06.09.2012 «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», забороняються.
Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що обов'язковою ознакою дискримінації є встановлення факту обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права.
З наведеного можна зробити висновок, що незастосування до позивача відповідачем норм Закону №1810-ІХ, є порушенням соціальних гарантій, які держава гарантувала кожному працівнику правоохоронних органів. Більше того, відмовивши у підготовці та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області матеріалів для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХП, відповідач обмежив право позивача на отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.
Окрім того, враховуючи той факт, що на день звільнення позивача із Національного антикорупційного бюро України, тобто станом на 18.10.2021, позивач досяг 45-річного віку і у нього був наявний страховий стаж більше 25 років, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ та на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України складала 18 років 05 місяців 16 днів, тобто були виконані всі вимоги, які передбачені пунктом «б» ч. 1 ст.12 Закону №2262-ХІІ, то та обставина, що Закон №1810-ІХ набув чинності лише 10.11.2021 не може бути перешкодою в призначенні позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Суд звертає увагу на те, що Законом № 1810-ІХ не було встановлено та визначено жодних умов та обмежень щодо періоду служби в Національному антикорупційному бюро України, який враховується для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ. Тобто, з набуттям чинності Закону №1810-ІХ весь період служби на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України був визнаний таким, що зараховуватись до періоду служби, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, з 10.11.2021 у позивача виникло право на призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, адже посада, з якої він був звільнений 18.10.2021, визнано такою, служба на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Ненадання позивачу такого права буде проявом дискримінації з боку держави та необґрунтованим позбавленням права на належне пенсійне забезпечення позивача.
Отже, враховуючи те, що на день звільнення зі служби у Національному антикорупційному бюро України позивач мав необхідну вислугу років, необхідний трудовий стаж, відповідний вік для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII, то відмова відповідача щодо підготовки та подання всіх необхідних документів для призначення позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ є протиправною.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до копії квитанції від позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 908 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Національного антикорупційного бюро України.
Також, позивачем було заявлено про стягнення з відповідача витрати на правову допомогу, понесені ним у зв'язку з підготовкою справи до розгляду у загальному розмірі 10000 грн.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частин 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями частини четвертої статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як убачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, сумою, яку останній просить включити до складу судових витрат по оплаті послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, є 10 000,00 грн.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Також, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі Закон 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відтак, судом встановлено, що 11.11.2021 між позивачем (клієнт) та адвокатським бюро "Івана Хомича" в особі директора - адвоката Хомича І.О., був укладений договір №2290/11/11/2021 про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу.
Згідно з п.п.4.1.-4.5 вказаного договору за надання правової допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокатському бюро суму у розмірі 10 000 грн у наступному порядку: 2500 грн - при підписанні договору; 7500 грн у строк протягом 5 робочих днів з дня отримання відмови уповноваженого органу у підготовці та направленні до відповідного органу Пенсійного фонду України подання та документів для призначення пенсії за вислугу років клієнту.
Згідно з детальним описом робіт, виконаних адвокатом від 29.12.2021, позмір витрат позивача на професійну правничу допомогу складає:
- консультації з клієнтом щодло узгодження правової позиції - 1500 грн (1 год. 30 хвил.);
- аналіз нормативно-правових актів законодавства України щодо пенсійного забезпечення - 1000 грн (1 год);
- первинний аналіз документів наданих клієнтом - 500 грн (30 хвил);
- отримання доказів для позовної заяви, їх аналіз та систематизація, виготовлення копій документів - 1000 грн (1 год.);
- підготовка та подання заяв від 17.11.2021 - 1000 грн (1 год.);
- аналіз позиції відповідача за цого відповіддю на заяву від 17.11.2021 та визначення правової позиції у справі - 1000 грн (1 год.);
- підготовка та подання позовної заяви - 4000 грн (4 год.).
Усього - 10 000 грн.
Також, на підтвердження виконання адвокатом вищезазначених послуг з правової допомоги, позивачем була надані акт прийому-передачі наданої правничої допомоги №1/21 від 29.12.20211, рахунок-фактура №1/21 від 22.12.2021, меморіальний ордер №@2PL585532 від 28.12.2021 та квитанція №0.0.2398315578.1 від 28.12.2021.
Слід зазначити, що відповідач не погоджуючись з розміром витрат на правничу допомогу, у своєму відзиві зазначив про те, що зазначена справа належить до справ незначної складності, вирішення цього спору не становить виключної правової проблеми, а тому час, витрачений на консультування клієнта (1 год 30 хв), підготовку та подання позовної заяви (4 год), не відповідає заявленому в описі. Також, граматичний аналіз позовної заяви свідчить про те, що остання здебільшого відтворює норми права без ґрунтовного аналізу їх змісту у контексті існуючих спірних правовідносин, тому час, витрачений на складання тексту позовної заяви клієнта (4 год), не відповідає заявленому в описі. Більше того, є безпідставним включення позивачем вартості витрат на аналіз нормативно-правових актів - 1000,00 грн (1 год); первинний аналіз документів наданих клієнтом - 500,00 грн (30 хв); отримання доказів для позовної заяви, їх аналіз, виготовлення копій документів - 1000,00 грн (1 год); підготовка та подання заяв від 17.11.2021 - 1000,00 грн (1 год); аналіз позиції відповідача за його відповіддю на заяву від 17.11.2021 - 1000,00 грн (1 год), оскільки такі витрати охоплюються такою послугою як підготовка та складання позовної заяви. Отже, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн не відповідають критеріям обґрунтованості, розумності їх розміру, складності справи, обсягу наданих послуг, часу витраченому на їх надання, а тому стягненню не підлягають.
Суд, дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права та заперечення відповідача, дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
За таких обставин суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 4000,00 грн, які підлягають компенсації позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі Національного антикорупційного бюро України.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Національного антикорупційного бюро України щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Зобов'язати Національне антикорупційне бюро України (код ЄДРПОУ - 39751280) підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) подання та документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 за № 3-1 та пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Національного антикорупційного бюро України (код ЄДРПОУ - 39751280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятост вісім) грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотирі тисячі) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.