Справа №752/21754/21
Провадження № 2/752/3489/22
Іменем України
11.02.2022 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
за участі секретаря - Потапенко Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з останньої грошові кошти в сумі 50 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.07.2020 року позивач надав у борг відповідачу - ОСОБА_2 , грошові кошти у сумі 50 000,00 грн, які відповідач зобов'язалась повернути до 02.07.2021 року. Однак вказаного обов'язку відповідач не виконала. Вказує, що вищевказані обставини підтверджуються розпискою від 02.07.2020 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13.09.2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13.12.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
07.02.2022 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , у якому остання заперечує проти задоволення позову та вказує, що не погоджується з обставинами викладеними у позові.
Відповідач стверджує, що позивач змусив її за допомогою залякувань та погроз написати розписку в тому, що він дав їй в борг 50 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 263 ЦПК України передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідно до копії розписки наявної в матеріалах справи від 02.07.2020 року ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , виданий 06.11.2019 року, орган 8024, ІПН НОМЕР_3 , прописка: АДРЕСА_1 , бере у борг у ОСОБА_1 50 000,00 грн, строком на 1 рік. Паспорт НОМЕР_5, ІПН НОМЕР_4 . Зобовязується повернути борг до 02.07.2021 року. Кошти отримала в повному обсязі при підписанні розписки. Розписка написана власноруч.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає про те, що позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.
Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як встановлено судом, відповідно до копії розписки наявної в матеріалах справи від 02.07.2020 року ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , виданий 06.11.2019 року, орган 8024, ІПН НОМЕР_3 , прописка: АДРЕСА_1 , бере у борг у ОСОБА_1 50 000,00 грн, строком на 1 рік. Паспорт НОМЕР_5 , ІПН НОМЕР_4 . Зобовязується повернути борг до 02.07.2021 року. Кошти отримала в повному обсязі при підписанні розписки. Розписка написана власноруч.
У відзиві відповідач зазначає, що розписка нею була написана під залякуванням та погрозами позивача. Долучає до відзиву скріншоти переписки.
Однак, вказані твердження позивача не можуть бути взяті до уваги судом, з огляду на те, що вони не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, які б свідчили про те, що вказана розписка була написана відповідачем під впливом примусу зі сторони позивача чи будь-яких інших осіб. Відповідач не надає суду ані витягу з ЄРДР про відкриття кримінального провадження за вказаним фактом, ані заяви про вчинення позивачем кримінального провадження, чи інших документів, які б свідчили, що відповідач написала вказану розписку під впливом примусу.
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати у справі, які складаються із суми сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) суму боргу за договором позики в розмірі 50 000,00 грн, судовий збір в розмірі 908,0 0 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя