Ухвала від 16.08.2022 по справі 910/7376/21

УХВАЛА

16 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/7376/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Трансенергомаш",

представник відповідача - Авілова К.Є., керівник (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2021 (головуючий суддя Данилова М.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 (головуючий Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М. і Корсак В.А.)

у справі № 910/7376/21

за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Трансенергомаш" (далі - Товариство)

про зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Залізниця звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про зобов'язання Товариства доукомплектувати поставлений товар, а саме: кришку циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 у кількості 13 одиниць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство на порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки від 21.05.2019 № Л/НХ-19227/НЮ (далі - Договір) належним чином не виконало взяті на себе зобов'язання в частині поставки товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- перевірка комплектності продукції кришка циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 вимогам технічного креслення кришка циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 Залізницею не здійснювалася;

- відповідно до акта № 56 Залізниця здійснювала перевірку якості продукції кришка циліндра 14Д40 на відповідність вимогам каталогу запасних частин дизеля 14Д40, доказів протилежного Залізницею не надано;

- згідно з умовами Договору у Товариства відсутнє зобов'язання щодо поставки у складі комплекту продукції кришка циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 важільного механізму 40Д91сб та клапану випускного 40Д84сб.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Залізниця звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) обґрунтована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо застосування статей 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Залізниця у касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо застосування статей 76-79, 86, 236 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 914/809/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, що посилання прокурора Львівської області на те, що ним засвідчені копії документів відповідно до Інструкції з діловодства в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24.04.2016 № 103, є неналежним, оскільки є внутрішнім документом, а її положення встановлюють загальні правила документування діяльності прокуратури України, однак не визначають вимог до засвідчення документів, які подаються до суду. Разом з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції, до листа про усунення недоліків, на виконання ухвали суду від 08.05.2018, додано примірники письмових доказів, які засвідчені належним чином, а саме: оригінали інформацій Стрийської міської ради від 17.11.2017 № 3.7/65-2 та від 27.11.2017 № 3.7/65-2 щодо оскаржуваних рішень виконавчого комітету Стрийської міської ради з додатками в копіях (у тому числі належним чином завірені відповідальною особою загального відділу виконавчого комітету Стрийської міської ради О.Пюрко копії рішень № 40 від 23.02.2012 та № 146 від 21.06.2012 (з додатками (№№ 1, 2, 3) та заяви філії публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 2") на 44 арк.; оригінал інформації БТІ від 17.11.2017 № 2645 з належним чином завіреними відповідальним працівником БТІ Ковальською А. копіями документів реєстраційних справ на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресами: м. Стрий, вул. Болехівська, 26, вул. Болехівська, 26а та вул. Крива 20 (зокрема, реєстраційної справи на будівлі і споруди за адресою: м. Стрий, вул. Болехівська, 26 (прошито, пронумеровано та скріплено печаткою установи на 82 арк.); реєстраційної справи на нежитлову будівлю за адресою: м. Стрий, вул. Болехівська 26а (прошито, пронумеровано та скріплено печаткою установи на 76 арк.); реєстраційної справи на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Стрий, вул. Крива, 20 (прошито та пронумеровано та скріплено печаткою установи на 76 арк.); оригінал листа секретаріату Кабінету Міністрів України від 29.12.2017 № 11357/0/2-17 на 1 арк.; оригінал листа Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.02.2018 № 37-27-15/6898 з додатками, в належним чином завірених начальником відділу департаменту контролю апарату № 1 О.Дзюбою копіях, на 78 арк. Вказані обставини спростовують аргументи скаржника про ненадання оригіналів або засвідчених копій до позову та заяви про усунення недоліків. Доводи скаржника про те, що з примірником позовної заяви прокурором не було надіслано усіх додатків, а примірник заяви про усунення недоліків надійшов до скаржника без додатків, тому ці заяви оформлені з порушенням вимог статей 80, 164 ГПК України, Суд відхиляє, оскільки відповідні обставини не були підставою залишення позову без руху. При цьому Суд погоджується з посиланням скаржника на те, що наявність в учасника справи права ознайомитись з матеріалами справи відповідно до статті 42 ГПК України не звільняє особу, яка звертається з позовом, від обов'язку надіслати іншим учасникам справи копії цієї заяви та копії доданих до неї документів. Відповідно до частини першої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною третьою цієї статті передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому на підставі доказів, які не відповідають встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76-79 ГПК України, не можуть бути достовірно встановлені наявність або відсутність певних обставини (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, тому ці докази не приймаються судом до уваги. Водночас, варто зауважити, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України. За наведених обставин після подання прокурором заяви про усунення недоліків, до якої були додані як належним чином засвідчені докази, так і докази, що не були засвідчені, але щодо яких Прокурор зазначив про відсутність їх оригіналів, а також висловив незгоду з необхідністю засвідчення письмових доказів, поданих до суду, відповідно до "Національного стандарту України. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості порушити провадження у справі та розглянути її, надавши оцінку наявним ній, а також поданим під час розгляду справи доказам відповідно до статті 86 ГПК України, прийнявши до уваги лише ті докази, на підставі яких підлягають встановленню дійсні обставини справи. Доводи скаржника про відсутність підстав для звернення прокурора у цій справі не приймаються Судом до уваги, оскільки ці обставини судами не встановлювались та не були підставою прийняття оскаржуваної постанови. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для повернення позовної заяви;

- № 910/18036/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про визнання договору банківського рахунку від 05.06.2008 № zф1i8c припиненим, які, у свою чергу, були обґрунтовані тим, що у межах зведеного виконавчого провадження № 48466787 з примусового виконання наказів господарського суду Запорізької області № 908/2716/13 від 23.09.2014 та № 908/2718/13 від 07.02.2014 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", в подальшому державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 45897906, яка входила до зведеного виконавчого провадження № 48466787, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", що містяться на рахунках у публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк", проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято, чим порушено вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність", зазначив, що надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень на них, суди попередніх інстанцій з огляду на те, що спірні рахунки позивача закриті відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що договір банківського рахунку від 05.06.2008 № zф1i8c є припиненим, що, у свою чергу, узгоджується з положеннями договору та з приписами глави 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо підстав, з якими закон пов'язує припинення зобов'язань;

- № 917/1307/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що сторони цього спору, керуючись принципом свободи договору, у пункті 8.1 договору поставки сої № 903 КЗ на власний розсуд врегулювали питання набрання чинності договором, пов'язавши цей момент безпосередньо з моментом підписання сторонами та скріплення печатками. Верховний Суд зазначає, що термінологічно та за суттю використаний сторонами цього спору термін ?набрання чинності? співпадає (є синонімічним) з терміном ?укладення?. У той же час позиція позивача будується на аргументі, що договір укладений і підписаний сторонами 27.03.2018, апелюючи при цьому до дати, вказаної в самому тексті договору, і саме з цієї дати, на переконання позивача, виникло відповідне зобов'язання відповідача до 10.04.2018 здійснити поставку товару. Однак під час судового розгляду цей аргумент позивача спростовано судами обох інстанцій, якими в той же час встановлено, що вказана в тексті договору дата, на яку позивач посилається як на дату укладення договору, не співпадає з моментом фактичного підписання договору сторонами. При цьому як суд першої, так і суд апеляційної інстанції встановили, що з боку Відповідача договір був підписаний та переданий позивачу 02.04.2018. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив як неналежний єдиний наявний у справі доказ, яким Відповідач доводив підписання позивачем договору після 10.04.2018 - поштовий конверт та одночасно зазначив, що внаслідок ненадання Відповідачем інших доказів фактичного не підписання договору позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, факт виникнення зобов'язання з поставки товару до 10.04.2018 відповідачем не спростовано. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17. З урахуванням наведеної сутності принципу змагальності саме ПАТ "АПК-Інвест" як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов'язань за договором, мало довести ту обставину, на яку воно посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018. Проте наявності таких доказів судом апеляційної інстанції встановлено не було, а, навпаки, спростовано твердження позивача про підписання договору сторонами 27.03.2018. У той же час, зробивши припущення про ймовірне підписання договору позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в останнього зобов'язань за договором до спливу строку поставки товару, встановленого в специфікації № 1. У порядку obiter dictum Верховний Суд зазначає, що у даному випадку суд апеляційної інстанції припустився логічної помилки, коли в обґрунтування свого рішення фактично використав концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності. Враховуючи наведене, Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги та констатував, що позивачем не доведено стверджуваної ним обставини - укладення між сторонами договору поставки саме 27.03.2018. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов'язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові. У зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про виникнення у відповідача зобов'язання з поставки товару до 10.04.2018 не ґрунтуються на встановлених цим же судом обставинах справи;

- № 902/761/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги про стягнення 614 833,73 грн збитків (589 210,33 грн упущеної вигоди, 20 755,09 грн орендної плати за землю, 4 865,31 грн зобов'язання зі сплати земельного податку) задоволено частково, які, у свою чергу, були обґрунтовані тим, що у період з грудня 2017 року по 20 липня 2018 року орендовані позивачем земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися відповідачем, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у виді неодержаного доходу у розмірі експертної вартості врожаю соняшника, а також у спірний період позивач поніс витрати зі сплати орендної плати власникам земельних ділянок та земельного податку; як на доказ понесених збитків у формі упущеної вигоди позивач послався на висновок від 20.11.2018 № 6008/18-21 проведеної на його замовлення судової товарознавчої експертизи, за якою ринкова вартість соняшника, яку було б зібрано у вересні 2018 року з поля площею 19,4357 га станом на 07.09.2018, могла складати 589 213,33 грн, погодився з висновками судів про те, що, попри встановлене протиправне, без правовстановлюючих документів, використання відповідачем орендованих позивачем земельних ділянок шляхом посіву озимого ріпаку, позивач не довів належними та допустимими доказами реальність упущеної вигоди, що неодержані доходи не є абстрактними і могли бути реально отримані ним на ту суму, яка заявлена в позові. Сума упущеної вигоди обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання позивачем доходу з посиланням тільки лише на висновок експертизи від 20.11.2018 №6008/18-21 про імовірну вартість урожаю соняшника, тоді як теоретична можливість одержання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди. Отже, вказаний висновок експерта визнаний судами неналежним та недопустимим доказом завданих збитків. З цих же підстав відхилено і наданий позивачем на підтвердження розміру отриманого відповідачем доходу висновок експертизи від 01.04.2019 №2364/19-21 про ринкову вартість озимого ріпаку. При цьому позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток у заявленому розмірі, а також того, що позивач мав намір посіяти саме соняшник (рахунки на оплату насіння тощо). Щодо сум орендної плати, то відсутні докази фактичного понесення позивачем цих витрат, що виключає відшкодування фактичних майнових втрат як збитків;

- № 917/2101/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, що безпосередньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало встановлення судом апеляційної інстанції обставини прийняття судового рішення про права та обов'язки ПП "Ресурс Трейд-Ойл", яке не було залучено до участі у справі, тобто допущене судом першої інстанції процесуальне порушення є безумовною підставою для скасування судового рішення. При вирішенні спору по суті на виконання обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції апеляційний господарський суд встановив таке. Заявляючи позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності на майно за ПАТ "Кристалбанк", ПАТ "Полтавське АТП 1662" фактично оспорює правомірність набуття відповідного речового права відповідачем, а, отже, даний спір стосується спору про право власності на предмет іпотеки, і ПАТ "Кристалбанк" є належним відповідачем у такому спорі, тоді як безпосередньо вимог до приватного нотаріуса, який залучений до участі у справі як третя особа, позивач не заявляє. Щодо ціни набуття права власності на предмет іпотеки, то апеляційний господарський суд надав власну оцінку подібності правовідносин у даній справі та у справі № 306/2053/16-ц, в якій наведено висновок Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення ціни набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовий спосіб. Так, у справі № 306/2053/16-ц: умови договору іпотеки передбачали добровільну передачу іпотекодавцем предмета іпотеки як окремий юридичний факт, який підлягав перевірці нотаріусом при здійсненні державної реєстрації права власності іпотекодержателя, у тому числі на предмет узгодження оцінки предмета іпотеки між сторонами договору; оцінка предмету іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилась. Натомість у даній справі: іпотечний договір передбачає набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за фактом наявності кредитної заборгованості та виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку", без необхідності вчинення іпотекодавцем будь-яких додаткових дій з передачі майна; ринкову вартість предмета іпотеки було визначено на момент набуття права власності, проте здійснена оцінка не влаштовує позивача, який вбачає допущення порушень оцінювачем при проведенні оцінки майна. За результатом такого порівняння апеляційний суд дійшов висновку, що правовідносини у справі № 306/2053/16-ц та у справі № 917/2101/17 не є подібними, а тому при вирішенні даного спору посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 306/2053/16-ц є хибним. У той же час суд апеляційної інстанції, враховуючи обов'язковість вказівок касаційного суду, дослідив відповідність звіту про оцінку майна від 17.02.2017 № 001-17022017 вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національного стандарту та встановив таке: стан об'єкта визначався згідно з даними, які були отримані оцінювачем при візуальному огляді, ознайомленні з об'єктом оцінки за його місцем розташуванням, спостереженні, вивченні технічної документації, а також інших даних, наданих замовником; оскільки оцінювача не було допущено на територію, де розташовані об'єкти оцінки, останній здійснив візуальний огляд об'єкта оцінки на місці, що дозволило визначити їх наявність, зовнішній вигляд та стан; як база оцінки оцінювачем обрана ринкова вартість майна; при здійсненні оцінки використовувався порівняльний підхід, проаналізовано відповідний сегмент ринку в частині пропозицій на продаж нерухомості та вже виконаних угод купівлі-продажу, які найбільш подібні до оцінюваного об'єкту. У результаті, за висновком експерта, ринкова вартість предмета іпотеки станом на 17.02.2017 становила 2 500 002,73 грн, що і стало фактичною ціною придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки. Одночасно суд відхилив як такий, що не спростовує висновків звіту про оцінку від 17.02.2017, наданий позивачем висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 24.04.2017 № 13835/5572, за якою ринкова вартість предмета іпотеки складає 7 482 400 грн, з посиланням на те, що вказана експертиза була проведена через два місяця після проведення оцінки майна від 17.02.2017, а також вже після переходу права власності на майно, а за матеріалами справи неможливо встановити, чи відбувалися зміни зі спірним майном у вказаний проміжок часу;

- № 924/233/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не враховано те, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства. Втім, місцевим господарським судом, як і судом апеляційної інстанції в межах наданих повноважень не надано оцінку тій обставині, що, окрім видаткових накладних за вересень-листопад 2017 року (від 30.09.2017 № 446 на суму 9 116 987,10 грн, від 31.10.2017 № 713 на суму 4 448 875,62 грн, та від 30.11.2017 № 797 на суму 611 220,54 грн), до матеріалів справи відповідачем надані підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток видаткові накладні від 31.10.2017 № 630 на суму 4 072 916,30 грн, від 30.11.2017 № 797 на суму 559 568,10 грн, в яких відображена аналогічна кількість поставленого товару, а також ціну на продукцію, що відповідає умовам чинного на момент вчинення господарських операцій протоколу погодження договірної ціни від 23.08.2017 № 18. Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наявним у справі підписаним та сформованим відповідачем приймальним квитанціям на закупівлю молока від 30.09.2017, 31.10.2017 та 30.11.2017, в яких відображена кількість прийнятого молока в обсягах, більших порівняно з тими, що вказані у видаткових накладних за вересень-листопад 2017, які не підписані зі сторони відповідача [видаткова накладна від 30.09.2017 № 446 товар кількістю 1 182 894 кг на суму 9 116 987,10 грн, тоді як приймальна квитанція від 30.09.2017 загальна кількість продукції 1 671 059 кг на суму - 13 884 452,40 грн, видаткова накладна від 31.10.2017 товар кількістю 524 497 кг на суму 4 448 875,62 грн, тоді як приймальна квитанція від 30.09.2017 - 632 998 кг на суму 5 627 407,50 грн, видаткова накладна від 30.11.2017 № 797 товар кількістю 72 736 на суму 611 220,54 грн, тоді як приймальна квитанція від 30.11.2017 - 71 608 кг (82 383 кг базисна) на суму 634 814,70 грн]. Також без належної оцінки, обмежившись посиланням на наявність у них зведених відомостей та неможливість виокремлення поставленого товару за договором, залишено судами спеціалізовані товарні накладні за формою № 1-ТН (МС), які підписані обома сторонами спору. До того ж судами не надано належної оцінки наявності в провадженні суду справи № 924/232/18, в якій є предметом розгляду вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки молока від 31.01.2017 № 3 за той же період із тими ж самими сторонами та її впливу на визначення розміру заборгованості за Договором та загалом обґрунтованості заявленого позову у цій справі, а також можливості для дослідження господарських операцій між контрагентами у повному обсязі, в тому числі враховуючи характер позову, зміст правовідносин, склад учасників спору вирішення питання щодо об'єднання справ в одне провадження в порядку статті 173 ГПК України. Крім того, передчасними є висновки судів попередніх інстанцій щодо перерахування відповідачем у квітні 2017 року позивачу як оплату поставленого товару за Договором суми коштів в розмірі 30 200 000,00 грн, тоді як згідно з інформацією, відображеною в оборотно-сальдовій відомості відповідача, акті звірки розрахунків від 30.04.2017, картках рахунків 361 за квітень 2017 року розмір перерахованої суми за цим Договором складає 20 200 000,00 грн, на що не звернуто уваги місцевим та апеляційним господарським судами. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Проте, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не врахували норм Податкового кодексу України та не з'ясували належним чином відповідно до вимог законодавства, чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом періоду вересня-листопада 2017 року в податковому обліку продавця - позивача та покупця - відповідача. Відтак не було з'ясовано повно та всебічно, чи отримувались покупцем податкові накладні при здійсненні операцій зі спірних поставок товару у період вересня-листопада 2017 року на підставі наявних у матеріалах справи оспорюваних видаткових накладних; чи відображались у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні; чи формувався відповідачем як покупцем податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, чи подавалися покупцем уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за оспорюваними накладними.

Водночас Суд зазначає, що направлення справи № 924/233/18 на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у ній. Вказаного висновку Верховний Суд дійшов з огляду на те, що за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине або може вплинути на правові висновки у справі.

При цьому у даній справі № 910/7376/21 суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, встановили, що на виконання умов укладеного договору поставки від 21.05.2019 № Л/НХ-19227/НЮ Товариство поставило, а Залізниця прийняла товар відповідно до наявних у матеріалах справи підписаних між сторонами належним чином засвідчених копій актів прийому-передачі від 30.10.2019 на суму 510 696, 00 грн (кришка циліндра в зборі 11Д40.78СПЧ-1-01 6 шт; шпилька 30Д.36.03-9 102 шт); від 19.11.2019 на суму 555 444, 00 грн (кришка циліндра в зборі 11Д40.78СПЧ-1-01 7 шт; шпилька 30Д.36.03-9 3 шт).

В акті від 13.12.2019 № 56 про фактичну якість і комплектність продукції зазначено про відсутність важільного механізму 40Д91СБ та випускного клапану 40Д84СБ. Продукція визнана некомплектною та підлягає доукомплектуванню постачальником у визначений договором термін.

Залізниця звернулась до Товариства з листом від 17.01.2020 № 91 з проханням повідомити про терміни, впродовж яких буде усунуто недоліки.

Крім того, 25.01.2020 Залізниця звернулась до Товариства з претензією від 24.01.2020 № НХ1/545 про сплату штрафних санкцій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Залізниця зазначала про неналежне виконання Товариством взятих на себе зобов'язань у частині поставки якісного товару та просила суд зобов'язати Товариство доукомплектувати поставлений товар, а саме кришку циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 у кількості 13 одиниць.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами першою, другою статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 7.4 Договору при постачанні неякісного товару постачальник у погоджений термін, але не більше 20 днів з моменту складання відповідного акта проводить заміну цього неякісного товару або усуває виявлені недоліки за власний рахунок.

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2019 Залізницею оголошено проведення процедури закупівлі № UA-2019-02-19-000153-а.

Вимоги до продукції позивач виклав у тендерній документації.

Зокрема пунктом 2.3 додатку № 6 до тендерної документації передбачено, що на підтвердження відповідності продукції технічним і якісним характеристикам згідно з Технічною специфікацією учасник повинен надати у складі тендерної пропозиції копії технічних креслень.

Товариство взяло участь у зазначеній закупівлі, запропонувало до постачання товар - кришка циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 (11Д40.78СПЧ-1-01) та надало креслення кришки циліндра 11Д40.78СБ-1, в якому чітко та однозначно визначена комплектація продукції.

Згідно з протоколом від 12.04.2019 № 6 розгляду тендерної пропозиції Залізницею було встановлено, що тендерна пропозиція учасника Товариства відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим статтею 16 Закону України ?Про публічні закупівлі?, вимогам, встановленим статтею 17 Закону України ?"Про публічні закупівлі?, та умовам тендерної документації.

З урахуванням викладеного суди дійшли висновку, що Залізниця була у повній мірі ознайомлена із комплектацією продукції, яку Товариство запропонувало до постачання, та погодила її, уклавши Договір з Товариством.

Приймаючи рішення про обрання Товариства переможцем закупівлі та укладаючи з ним Договір, Залізниця погодила умови щодо комплектності продукції, які були визначені в кресленні кришки циліндра 11Д40.78СБ-1.

Згідно з пунктом 1.1 Договору постачальник (Товариство) зобов'язується у 2019 році поставити покупцеві (Залізниці) товар, зазначений у специфікації № 1 (додаток № 1 до даного договору), а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Специфікацією № 1 до Договору передбачено, що постачальник зобов'язувався поставити таку продукцію: шпилька 30Д.36.03-9 (30Д.36.03-9), шпилька 30Д.36.02-9 (30Д.36.02-9), шпилька 30Д.36.02-10 (30Д.36.02-10), кришка циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 як еквівалент 11Д40.78СПЧ-1-01, шпилька кріплення днища 30Д.78.45-6 (30Д.78.45-6).

Предметом позовних вимог є зобов'язання доукомплектувати кришку циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 у кількості 13 одиниць; натомість з акта про фактичну якість і комплектність продукції від 13.12.2019 № 56 вбачається, шо Залізниця здійснювала перевірку якості продукції - кришки циліндра в зборі 13 шт. на відповідність вимогам каталогу запасних частин 14Д40.

Крім того, в пункті 6 зазначеного акта відсутнє найменування продукції, саме стосовно якої проводилися фактична перевірка якості і комплектності продукції.

Отже, суди дійшли висновку, що перевірка поставленої Товариством продукції кришки циліндра в зборі 11Д40.78СПЧ-1-01 у кількості 13 одиниць на відповідність умовам, які визначені у пункті 2.1 Договору, Залізницею не здійснювалась.

Відповідно до пункту 2.7 Договору при виявленні невідповідності кількості або якості товару виклик постачальника для складання двостороннього акта обов'язковий.

Згідно з пунктом 2.8 Договору якщо протягом гарантійного терміну будуть виявлені дефекти товару або його якість не буде відповідати умовам договору, постачальник за свій рахунок усуває недоліки або замінює невідповідний товар на якісний в 20-ти денний термін з моменту складання відповідного акта.

Пунктом 2.9 Договору передбачено, що у разі виявлення істотних порушень вимог щодо якості товару покупець має право розірвати договір та вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Відповідно до частини другої статті 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

У матеріалах справи відсутній двосторонній акт щодо невідповідності кількості або якості товару кришки циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 у кількості 13 одиниць, що є предметом поставки за Договором.

Інших доказів поставки некомплектного товару за Договором, що є предметом розгляду даної справи, Залізницею не надано.

Крім того, у матеріалах справи відсутня вимога Залізниці щодо відмови від Договору з вимогою повернення сплаченої за товар грошової суми або заміни товару відповідно до частини другої статті 678 ЦК України.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вимоги Залізниці про зобов'язання Товариства доукомплектувати поставлений товар, а саме: кришку циліндра в зборі 11Д40.78СБ-1 у кількості 13 одиниць є неправомірними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що у зазначених справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов'язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 910/7376/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко