18.08.2022м. СумиСправа № 920/132/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/132/22
за позовом Фізичної особи - підприємця Шикули Михайла Васильовича (
АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Свіжий продукт”
(40021, місто Суми, вулиця Герасима Кондратьєва,
будинок 127/1 квартира 15, код ЄДРПОУ 38397306),
про стягнення 1393960 грн 00 коп.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
Суть спору: 08.02.2022 позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1393960 грн 00 коп. на підставі договору про переведення боргу від 01.07.2019 № 03/07/19; а також просить стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2022, справу розподілено до розгляду судді Заєць С.В.
Ухвалою Господарського суду Сумської області про відкриття провадження у справі від 11.02.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 10.03.2022, 11:20.
10.03.2022 розгляд справи № 920/132/22 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці.
Ухвалою суду від 02.05.2022 призначено підготовче засідання на 10.06.2022,11:00.
Представник позивача в судове засідання 10.06.2022 не прибув, проте 30.05.2022 від позивача до суду надійшло клопотання б/н від 20.05.2022 (вх.№1948/22), відповідно до якого останній просить суд розглянути справу по суті без його участі.
Представник відповідача в судове засідання 10.03.2022 не прибув. Відзив на позовну заяву не подав.
Ухвалою суду від 10.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.06.2022, 10:00.
Ухвалою від 29.06.2022 відкладено розгляд справи на 04.08.2022, 11:50.
Ухвалою суду від 04.08.2022 відкладено розгляд справи по суті на 18.08.2022, 10:15.
Представники сторін в судове засідання 18.08.2022 не прибули.
При цьому, суд зауважує, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вся поштова кореспонденція суду направлялася на адресу відповідача, яка зазначена позивачем в позовній заяві: 40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, б.127/1, кв.15.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвал про відкладення розгляду справи відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів ссправи,03.09.2018 між Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою-підприємцем Шикула Михайло Васильович (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Угроїдський цукровий завод» (орендар) укладено договір оренди сільськогосподарської техніки №03/18 (Договір оренди) (а.с. 10-13).
Відповідно до п.1.1. Договору оренди у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендареві в строкове платне користування сільськогосподарську техніку з екіпажем для розкидання добрива, культивації та посіву на земельних ділянках, що перебувають у користуванні Орендаря, а Орендар зобов'язується прийняти техніку Орендодавця та сплатити Орендодавцеві плату за її використання та перевезення.
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг з Оренди сільськогосподарської техніки до Договору № 03/18 оренди сільськогосподарської техніки від 03.09.2018 загальна вартість послуг становить 1393960 грн. (а.с.18).
01.07.2019 між Товариством з обмеженою. Відповідальністю «Угроїдський цукровий завод» (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Свіжий продукт» (новий боржник) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою-підприємцем Шакула Михайло Васильович (Кредитор) укладено Договір про переведення боргу № 03/07/19. (а.с. 8-9).
Відповідно до п.1.1. Договору зазначено, що цим Договором регулюються відносини, пов'язані із зміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає з Договору № 03/18 від 03.09.2018 та акту виконаних робіт № 1 від 30.12.2018.
Первісний боржник переводить на Нового боржника основний борг (грошове зобов'язання) на загальну суму 1393960 грн, що виникла на підставі Основного договору станом на 01.07.2019 (п. 1.2. Договору).
Згідно з п. 1.3. Договору Новий боржник (відповідач) повинен оплатити Кредитору (позивачу) загальну суму заборгованості, визначену в п. 1.2 цього Договору не пізніше 01.01.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він свої зобов'язання по наданню техніки в оренду Сторона 3 (позивач) виконав, що підтверджується актами приймання передачі та повернення техніки (№1СХТ від 10.09.2018; №2СХТ від 30.11.2018) та виконаних (наданих) послуг від 30.12.2018, проте Відповідач від виконання своїх зобов'язань по оплаті ухиляється, що вимушує звернутись до суду.
Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:
Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 626, 627 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, в установлений п.1.3 Договору про переведення боргу термін відповідач заборгованість не погасив, чим порушив його умови.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу закріплено статтею 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правовими підставами для стягнення з відповідача боргу є ст. ст.526, 875-882 Цивільного кодексу України, способом захисту ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України - примусове зобов'язання виконання зобов'язань.
Позивач направляв відповідачу рахунок на оплату з вимогою про сплату боргу (а.с.19), проте відповідачем заборгованість сплачена не була.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1393960 грн за Договором про переведення боргу від 01.07.2019 № 03/07/19.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов Фізичної особи - підприємця Шикули Михайла Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свіжий продукт» про стягнення 1393960 грн 00 коп задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свіжий продукт» (вул. Герасима Кондратьєва, б. 127/1, кв. 15, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 38397306) на користь Фізичної особи - підприємця Шикули Михайла Васильовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 1 393 960 (один мільйон триста дев'яносто три тисячі дев'ятсот шістдесят) гривень 00 коп. заборгованості та 20 909 (двадцять тисяч дев'ятсот дев'ять) гривень 00 коп судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18.08.2022.
Суддя С.В. Заєць