ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
29 квітня 2022 року справа №640/36721/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГолосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач, Голосіївський ВДВС у м. Києві)
третя особаГоловне управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - третя особа, ГУ ДПС у м. Києві)
провизнання протиправною та скасування постанови від 17 листопада 2021 року про відкриття виконавчого провадження №67523868
Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність постанови Голосіївського ВДВС у м. Києві від 17 листопада 2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП №67523868, оскільки відкрите на підставі вимоги ГУ ДПС у м. Києві, яка не відповідає вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою від 14 грудня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/36721/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив до участі в адміністративній справі ГУ ДПС у м. Києві як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Відповідач та третя особа відзиву на позовну заяву чи письмових пояснень по суті спору до суду не надали. Водночас, відповідач надав копію матеріалів виконавчого провадження ВП №67523868.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
17 листопада 2021 року державний виконавець Голосіївського ВДВС у м. Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №67523868 з примусового виконання вимоги від 14 травня 2019 року №Ф-5817-23У, сформованої ГУ ДПС у м. Києві, про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки у розмірі 22 046,85 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом та виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Тобто, при надходженні виконавчого документа виконавець має перевірити відповідність даного документа вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». У разі недотримання таких вимог, вимога про сплату боргу повертається стягувачу без прийняття до виконання відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
У свою чергу, частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого документа, відповідно до якої у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
При цьому, частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено випадки повернення виконавчого документа органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Стосовно доводів позивача про те, що виконавчий документ не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у ньому зазначена неіснуюча назва виконавчого документа, суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
У свою чергу, форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) зазначена у додатку №7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі по тексту - Інструкція №449).
Як вбачається з матеріалів справи, виконавчим документом у даному випадку є вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-5817-23У.
Таким чином, доводи позивача про відкриття державним виконавцем виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, який має неіснуючу назву є необґрунтованими.
Крім того, посилання позивача на підпункт 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та Порядок направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610 є безпідставними, оскільки вимоги зазначених нормативно-правових актів стосуються форми податкової вимоги, яка має іншу форму. Крім того, підстави та порядок її нарахування регулюється нормами Податкового кодексу України, на відміну від вимоги про сплату боргу (недоїмки), порядок нарахування якої регулюється нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Стосовно доводів позивача про порушення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд зазначає таке.
Як зазначено у частинах першій, другій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
При цьому, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що виконавчий документ може бути пред'явлений до примусового виконання у чітко визначений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» строк, який у даному випадку становить 3 місяці.
Як зазначено у графі 5 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-5817-23У датою набрання чинності є 20 серпня 2021 року.
Таким чином, останнім днем пред'явлення її до виконання є 19 листопада 2021 року.
Оскільки оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 17 листопада 2021 року, суд приходить до висновку, що строк пред'явлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-5817-23У до виконання стягувачем не пропущено, що свідчить про помилковість доводів позивача, викладених у позовній заяві.
Крім того, суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що дата набрання законної сили вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-5817-23У не відповідає дійсності, оскільки у межах спірних правовідносин, до повноважень державного виконавця не належить перевірка достовірності даних, зазначених у виконавчому документі, а відповідальність за правильність та достовірність даних, зазначених у виконавчому документі покладається на орган, який видав такий виконавчий документ.
З урахуванням викладеного, суд не встановив підстав для визнання протиправною та скасування постанови від 17 листопада 2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП №67523868, та відповідно підстав для задоволення позовних вимог.
Інших підстав, які б свідчили про неправомірність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування позивач не зазначив та суд не встановив.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15; ідентифікаційний код 34999976);
Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 44116011).
Суддя В.А. Кузьменко