1/2522
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 квітня 2022 року м. Київ № 640/3032/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення з 01 квітня 2019 року основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 89 % на 70 % від відповідних сум грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві з 01 квітня 2019 року перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі 89 % від відповідних сум грошового забезпечення без обмеження розміру пенсії максимальним розміром, на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки від 22 липня 2020 року № 11/530.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірних дій суб'єкта владних повноважень щодо зменшення відсотку пенсійного забезпечення, що призвело до заниження суми пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він після звільнення з військової служби перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII.
На дату виходу на пенсію позивачу було встановлено основний розмір пенсії за вислугу років на рівні 89 % від сум грошового забезпечення, однак після перерахунку пенсії на підставі рішення суду, пенсія останнього розрахована починаючи з 01 квітня 2019 року, лише у розмірі 70 % від суми грошового забезпечення.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Станом на момент винесення судом даного рішення на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, судом враховано, що відповідач із заявою про продовження строку для надання відзиву до суду не звертався, про неможливість його подання з об'єктивних причин - клопотання не подавав. Враховуючи необхідність розгляду справи протягом розумного строку, а також враховуючи те, що з дати отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі сплинув встановлений судом строк, а відповідач жодних заяв та клопотань в цій справі не подавав, будучи обізнаним про її розгляд, суд дійшов висновку про можливість винесення судового рішення у справі на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 01 січня 2003 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також, на підставі розрахунку пенсії позивача судом встановлено, що розмір пенсії позивача з моменту призначення було обчислено з розрахунку 89 % сум грошового забезпечення за 33 років вислуги.
Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок вбачається, що на підставі відповідного рішення суду щодо перерахунку розміру пенсії позивача починаючи з 01 квітня 2019 року, пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача, відповідно до якого розмір пенсії позивача було зменшено з 01 квітня 2019 року до 70 % грошового забезпечення.
У зв'язку з вищевикладеним та вважаючи дії пенсійного органу, які полягають у протиправному зменшенні розміру пенсії та не врахування додаткових видів грошового забезпечення при проведені позивачу перерахунку, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Як вже було зазначено вище, позивачу, на час призначення пенсії а саме 01 січня 2003 року, пенсія була призначена та обчислена в розмірі 89 % грошового забезпечення.
Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, було внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 %, до категорії 2, - 95 %.
Таким чином, суд звертає увагу, що з 01 жовтня 2011 року положення частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90 % відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін Законом України № 3668-VІ до редакції цієї статті.
Надалі, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни у частину 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри « 80» замінено цифрами « 70».
Однак, суд зазначає, що зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд приходить до висновку, що положення статті Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 % від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01 квітня 2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.
Наведене в сукупності свідчить про те, що оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини 2 статті 13 Закону щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються до перерахунку вже призначеної пенсії позивачу пенсії, як була призначена станом на момент дії Закону України, який визначає розмір максимального відсотка грошового забезпечення 80 %, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 175/1665/17, від 24 квітня 2018 року справа № 686/12623/17.
Згідно з частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд зазначає, що при здійснені перерахунку пенсії позивача, відповідач безпідставно керувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України № 103, та застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунку.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-420а13.
Також, суд звертає увагу, що у рішенні від 04 лютого 2019 року по зразковій справі № 240/5401/18 Верховний Суд вказав: «Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 3668-VІ та Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону № 3668-VІ та Закону № 1166-VII не зазнала».
З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Згідно частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За сукупністю наведених обставин, суд погоджується з доводами адміністративного позову про протиправність дій відповідача щодо перерахунку пенсії позивача з 01 квітня 2019 року на підставі відповідно рішення суду та зменшення відсотку основного розміру пенсії з 89 % на 70 % при проведені перерахунку пенсії позивача на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 103.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій пенсійного органу щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії з 89 % на 70 % при проведені перерахунку пенсії позивача з 01 квітня 2019 року.
В той же час, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та зазначити саме, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві з 01 квітня 2019 року перерахувати та саме виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 89 % від відповідних сум грошового забезпечення без обмеження розміру пенсії максимальним розміром, на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 Довідки від 22 липня 2020 року № 11/530, оскільки формулювання, як зазначено первинно позивачем «виплачувати» спрямоване на майбутнє та не відповідає принципам адміністративного судочинства.
Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок без обмеження максимальним розміром, оскільки така вимога є передчасною та спрямована на майбутнє, а під час розгляду судом даної справи не було встановлено, що пенсійним органом при перерахунку пенсії позивачу було застосовано таке обмеження.
З урахуванням викладених вище обставин, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача та про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 744,30 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення з 01 квітня 2019 року основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 89 % на 70 % від відповідних сум грошового забезпечення.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) з 01 квітня 2019 року перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію в розмірі 89 % від відповідних сум грошового забезпечення на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки від 22 липня 2020 року № 11/530.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 744,30 грн (сімсот сорок чотири гривні 30 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова