ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 квітня 2022 року м. Київ № 640/20746/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві
третя особа Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві
про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул. Бульварно- Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві (01601. м.Київ, вул. Терещенківська,11-а, код ЄДРПОУ 37993783) , в якому просила суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, помилково сплаченого нею в сумі 11 808, 86 (одинадцять тисяч вісімсот вісім грн., 86 коп.) при укладенні Договору купівлі-продажу квартири від 10 вересня 2019 року №1514.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що10.09.2019 позивачем вперше придбано житло та сплачено 11808,86 грн. коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомості. Надалі позивач, керуючись п. 15-3 Порядку сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, звернувся до відповідача із заявою щодо повернення сплачених ним коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомості у зв'язку з їх помилковою сплатою, у задоволенні якої відповідач необґрунтовано, на думку позивача, відмовив, з огляду про що, позов просив задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Представник відповідача надіслав до суду відзив, в якому заперечував проти позову, зазначивши, що після внесення змін до Порядку №1740 позивач мав надати нотаріусу документи, що підтверджують факт придбання житла вперше, а оскільки ним було здійснено сплату 1% збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення, відповідно, підтверджено, що квартиру він придбав не вперше, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Третьою особою подано до суду письмові пояснення, в яких останньою зазначено, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, а тому саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» (за договором - Продавець), яке діяло від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «ІНТЕРГАЛБУДІНВЕСТ» недиверсифікованого виду закритого типу в особі представника Закалюжної К.О. , укладений Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , за яким остання набула право власності на зазначену квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. та зареєстрованого в реєстрі за №1514.
В пункті 7 Договору купівлі-продажу сторони визначили, що загальна ціна продажу квартири, що відчужується, складає 1 180 885, 60 грн.
Відповідно до пункту 19 Договору купівлі-продажу покупець сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1%.
Згідно квитанції від 10.09.2019 року № 22614455 ОСОБА_1 до державного бюджету сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 11 808, 86 грн.
Разом з тим, вважаючи, що зазначений збір був сплачений ОСОБА_1 помилково, враховуючи законодавчо закріплену пільгу у вигляді звільнення від сплати збору громадянами, які придбавають житло вперше, позивачем до ГУ ПФУ в м. Києві направлено засобами поштового зв'язку заяву про повернення помилково сплачених коштів від 24.06.2021 №б/н разом з документами, що підтверджують викладені вище обставини .
За результатами розгляду наведеної заяви відповідач листом від 29.06.2021 №2600- 0603-8/104839 відмовив позивачеві у поверненні помилково сплаченого збору, обґрунтовуючи відмову тим, що органи Пенсійного фонду України не володіють офіційною інформацією стосовно вчинених правочинів, спрямованих на набуття права власності на нерухоме майно фізичними або юридичними особами.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача та у зв'язку із цим зобов'язання вчинити певні дії, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 року №400/97-ВР, (далі - Закон №400/97-ВР). Згідно зі ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 10.09.2019, як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України. Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні. За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень. Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088). Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року по справі №819/33/17 та від 01.11.2018 року по справі №819/1353/17.
Згідно з поясненнями позивача, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу квартири від 10.09.2019 інше житло ним не придбавалось, тобто, позивач є громадянином, який придбав житло вперше. На підтвердження вказаного позивачем надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, за відсутності відповідних доказів щодо придбавання позивачем саме житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу. Необхідно зазначити, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% не звільняє відповідача від обов'язку повернення безпідставно сплачених коштів, зважаючи на те що Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства.
Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів). Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи Пенсійного фонду України, то саме на відповідача в даному випадку покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 року по справі №813/1126/17.
Відтак, враховуючи встановлену законодавством процедуру повернення помилково сплачених коштів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд вважає за правильне присудити судові витрати у формі судового збору у розмірі 908,00 грн. на користь позивача за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністартивний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, помилково сплаченого в сумі 11 808, 86 (одинадцять тисяч вісімсот вісім грн., 86 коп.) при укладенні Договору купівлі-продажу квартири від 10 вересня 2019 року №1514.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа