ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2022 року м. Київ № 640/13739/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за жовтень 2020 року;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу пенсію за жовтень 2020 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до норм чинного законодавства;
- в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконати негайно
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо невиплати йому пенсії за жовтень 2020 року як внутрішньо переміщеній особі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/13739/21 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки після скасування пунктів 1, 2 Постанови КМУ №103 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитися перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом №2262, після дати набрання даним судовим рішенням законної сили не приймалося, у зв'язку з чим виплата пенсії продовжується у встановлених на цей час розмірах, а провести перерахунок пенсії неможливо. Заперечень стосовно підстав позову відповідачем не наведено.
У відповіді на відзив позивач вказує на безпідставність доводів відповідача та на помилковому тлумаченні ним положень законодавства.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 18 листопада 2020 року №26189-27188/С-02/8-2600/20 на звернення позивача повідомлено, що згідно заяви про переведення пенсійної справи з Головного управління ПФУ у Київській області за новим місцем проживання від 11 вересня 2020 року, атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання та на підставі отриманої 15 жовтня 2020 року інформації з Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про перебування на обліку в ЄІБДВПО позивача взято на облік до ГУ ПФУ в м. Києві за фактичним місцем проживання як внутрішньо переміщену особу з жовтня 2020 року; макет пенсійної справи надійшов на адресу відповідача 01 жовтня 2020 року; після отримання макету пенсійної справи та опрацювання заяви про взяття на облік виплату пенсії було здійснено у листопаді поточного року в розмірі поточної пенсії 8788,16 грн, кошти за жовтень 2020 року, що не виплачені у зв'язку з постановкою на облік до місяця відновлення виплати, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, який наразі не прийнятий. Питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати нарахованої пенсії за жовтень 2020 року протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно абзацу першого частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина друга статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі по тексту - Порядок №509), пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».
Особливості виплат внутрішньо переміщеним особам регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Постанова №637).
Пунктом 1 Постанови №637 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком №509. Виплата (продовження виплати), зокрема, пенсій, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
При цьому, відповідно до пункту 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (да по тексту - Порядок №1596), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком №509, уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк».
Згідно із пунктом 1 Постанови №637 за відсутності проходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.
Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
В подальшому постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі №826/12123/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та абзац десятий пункту 1 Постанови №637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки.
Окружним адміністративним судом міста Києва під час розгляду справи №826/12123/16 встановлено, що для внутрішньо переміщених осіб прийнятими нормативно-правовими актами встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій, запроваджено контроль за здійсненням таких виплат та введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам або відмови їх поновлення.
В судовому рішенні також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою та наголошується, що вказані положення обмежують осіб, що належать до внутрішньо переміщених осіб у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку як внутрішньо переміщені особи, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
Як встановив суд, позивач має відповідну довідку, яка наявна в матеріалах пенсійної справи, що також не заперечується відповідачем.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Судом встановлено, що відповідачем не надано жодних доводів та доказів, якими б підтверджувалася правомірність вчинених дій щодо невиплати пенсії позивачу за жовтень 2020 року. При цьому, відповідач не заперечує факт надходження заяви позивача про переведення пенсійної справи до ГУ ПФУ в м Києві (за новим місцем проживання) від 11 вересня 2020 року, наявність атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, довідки від 15 жовтня 2020 року про перебування на обліку в ЄІБДВПО, прийняття на облік до ГУ ПФУ в м. Києві як внутрішньо переміщеної особи з жовтня 2020 року, надходження 01 жовтня 2020 року макету пенсійної справи до відповідача та нарахування пенсії за жовтень 2020 року. Проте, вказано про відсутність підстав для виплати нарахованої пенсії за жовтень 2020 року у зв'язку з відсутністю порядку її виплати.
Відповідно до частини другої статті Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, не здійснюючи виплату нарахованої пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Відповідно до пункту 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Порядок №365), соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» внесені зміни до пункту 15 Порядку №365, відповідно до яких пункт 15 викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 30 серпня 2019 внесені зміни до Постанови №637, зокрема, пункт 1 доповнено абзацом наступного змісту: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Суд встановив, що відповідач не заперечує право позивача на отримання пенсії у жовтні 2020 року, проте, обґрунтовуючи не виплату пенсії за вказаний період, відповідач зазначає, що питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не, є підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивача на отримання пенсії за минулий період закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з частиною другої якої, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частина перша статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначив суд, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України та преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно із преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Отже, норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямовані на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач.
Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення, є джерелом існування, доходом та власністю, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Низка рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року
Таким чином, відсутність відповідних механізмів проведення соціальних виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.
Як встановив суд, відповідач не виплатив нараховану позивачу пенсію за жовтень 2020 року, суд дійшов висновку, що відповідач своєю бездіяльністю порушив гарантовані державою соціальні права позивачів, які підлягають поновленню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що невиплата позивачу за жовтень 2020 року нарахованої пенсії здійснена в порушення вимог, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивача, а тому наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за жовтень 2020 року та зобов'язання відповідача виплатити пенсію за жовтень 2020 року.
Щодо клопотання позивача допустити негайне виконання рішення суду в частині суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.
Частиною другою статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі по тексту - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характер: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з пунктом 2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтею 2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17 та від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17.
Суд звертає увагу, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, оскільки нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат.
Зазначене у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд зазначає, що на даний час позовна вимога про нарахування компенсації втрати частини доходів є передчасною, оскільки не має підстав вважати, що пенсійним органом не буде виплачена така компенсація при проведенні перерахунку пенсії за даним рішення суду у разі набрання ним законної сили.
У зв'язку з чим правовідносини в цій частині станом на момент розгляду справи, не виникали, а отже вказані вимоги спрямовані на майбутнє, тому задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем частково доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за жовтень 2020 року
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за жовтень 2020 року.
4. Допустити негайне виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у межах суми стягнення за один місяць.
5. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя Н.А. Добрівська