ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2022 року м. Київ № 320/1367/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., за участі секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - (ani позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Київському окружному адміністративному суду позов до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (адреса: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, ідентифікаційний код - 39817550, ел. пошта - kyiv.obl@land.gov.ua) (надалі - відповідач або ГУ Держгеокадастру у Київській області), у якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 09.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- стягнути на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн завданоп моральної школи.
В якості підстав позову позивач зазначає, що бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 вiд 09.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є необґрунтованою, безпідставною та такою, порушує права та інтереси позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 (суддя Журавель В.О.) адміністративну справу № 320/1367/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2021 вказану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 прийнято адміністративну справу № 320/1367/21 до свого провадження, постановлено розглядати адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем подано відзив, у якому зазначено, що заяву ОСОБА_1 було розглянуто та прийнято наказ про відмову у наданні дозволу з підстав перебування земельної ділянки у власності третіх осіб.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням від 09.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
В обґрунтування клопотання зазначено, що заявник є учасником бойових дій і має пільгу щодо першочергового отримання земельної ділянки, передбачену п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
До заяви ОСОБА_1 додано графічне визначення бажаного місця розташування земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:0329.
Вказане клопотання позивача зареєстровано 21.09.2020 за № 20598/0/94-20
У результаті розгляду клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області прийнято наказ від 25.11.2020 № 2290-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою», у якому вказано, що бажана до відведення земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб.
Відповідач у відзиві роз'яснив, що відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток паїв орендодавців СВК ім. Шолуденка, згідно розпорядження Вишгородської РДА № 774 від 26.12.2006 земельна ділянка зазначена в клопотанні ОСОБА_1 була передана у власність громадянці ОСОБА_3 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 785204 від 17.03.2006 з кадастровим номером 3221884000:37:007:0038 площею 0,5260 га.
Відповідна земельна ділянка не відображається на публічній кадастровій карті у зв'язку з відсутністю автоматично перенесених відомостей щодо права власності земельної ділянки до Державного земельного кадастру.
Разом з тим, позивач, не отримавши рішення за поданим клопотанням, звернувся з цим позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель урегульовано Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
На виконання вимог Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області прийнято наказ від 25.11.2020 № 2290-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою» у зв'язку з перебуванням відповідної земельної ділянки у власності громадянки ОСОБА_3 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 785204 від 17.03.2006 з кадастровим номером 3221884000:37:007:0038 площею 0,5260 га.
Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Відповідно, об'єктивно відсутня оскаржувана позивачем бездіяльність (пасивна поведінка) відповідача щодо розгляду клопотання позивача від 09.09.2020, оскільки у результаті розгляду заяви суб'єктом владних повноважень прийнято рішення.
При цьому, відмова у наданні дозволу на розробку проектної документації, за висновком суду, є правомірною, оскільки відповідач уповноважений на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок лише та виключно державної власності.
Більше того, як вже вказано у ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Обставина перебування бажаної земельної ділянки у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку виключає можливість задоволення клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за клопотанням позивача.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про адміністративні послуги» суб'єктом надання адміністративної послуги на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки. Інформаційна картка адміністративної послуги, що надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, іншого державного органу, їх посадовими особами, які уповноважені відповідно до закону надавати адміністративну послугу, затверджується на підставі типової інформаційної картки, затвердженої відповідним центральним органом виконавчої влади, іншим державним органом.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги» передбачено, що граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.
У спірному випадку відповідний строк визначено ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Водночас підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX передбачено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19): з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Дія карантину та території України неодноразово продовжувалася і на час виникнення спірних правовідносин.
Отже, на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) з дня оголошення карантину 12.03.2020 зупинено перебіг строків надання адміністративних та інших послуг, визначених законом.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи те, що на дату подання позивачем клопотання про затвердження проекту землеустрою діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем строку розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки перебіг цього строку зупинено до дня припинення карантину.
З огляду на викладене, суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту такого права визначеним законодавством способам його захисту встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення рішення про відмову в позові.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.
Таким чином, вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо неприйняття рішення за клопотанням позивача від 09.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання видати відповідний дозвіл задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн слід наголосити на наступному.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди слід вказати, що матеріали справи не містять належних доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та спричиненою позивачу моральною шкодою.
Більше того, позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів завдання моральної шкоди, а також не надано доводів, з яких виходив позивач при визначенні розміру цієї шкоди.
Таким чином, з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог по суті, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.
Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
За приписом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 4, 5 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, приписами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування судових витрат при задоволенні або частковому задоволенні позову.
Суд звертає увагу на те, що КАС України не передбачено відшкодування судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, у разі відмови у задоволенні позову.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи в суді, відповідно до якої представник позивача просить суд здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, не підлягає задоволенню.
Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, можливе лише у разі задоволення позовних вимог до такого суб'єкта.
Враховуючи відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 підстави для встановлення судового контролю відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя К.С. Пащенко