ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2022 року м. Київ № 640/15529/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною, та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368, ел. пошта - kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не здійснення за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з урахуванням 100% суми підвищення перерахованої пенсії, визначеного станом на 01.03.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням 100% суми підвищення перерахованої пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.
В якості підстав позову позивач зазначає, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачу з 05.03.2019 пенсії з урахуванням 100% суми підвищення є протиправною та такою, що порушує право позивача на справедливий, обчислений у відповідності до чинного законодавства розмір пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/15529/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідач у відзиві зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнано протиправними та нечинними п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Разом з тим, після дати набрання законної сили вказаним рішенням суду інших нормативно-правових актів щодо умов, порядку та розмірів, за якими має проводиться перерахунок пенсій, не приймалось, а тому виплата пенсії позивача проводиться у встановленому розмірі та перерахунку не підлягає. Окрім того, визнання протиправними окремих пунктів постанови не може мати наслідком визнання протиправними дій Головного управління щодо перерахунку пенсії, які були вчинені відповідачем до визнання нечинними пунктів 1, 2 Постанови № 103.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що заперечення відповідача про неможливість здійснення перерахунку пенсії позивачу у зв'язку із скасуванням п.п. 1 та 2 Постанови № 103 є безпідставними та підлягають відхиленню. Позивач вказав, що постанова № 804 встановила обмеження виплати перерахованих сум підвищених пенсій у період з 01.01.2019 по 01.01.2020, що є власністю осіб, яким така пенсія нарахована, та передбачала її застосування у період, який передував її прийняттю. За висновком позивача, Постанова № 804 всупереч вимогам ст. 22 Конституції України, ч. 3 ст. 1-1, ст. 43, ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки змінює умови і норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Відповідно до розрахунку пенсії з 01.01.2018 виплата підвищення пенсії здійснювалась поетапно:
з 01.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно 50% - 1487,95 грн;
з 01.01.2019 по 31.12.2019 щомісячно 75% - 2231,93 грн;
з 01.01.2020 щомісячно 100% від підвищення - 2975,90 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу з 05.03.2019 пенсії з урахуванням 100% підвищення перерахованої пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
У відповідності до ч. 4 ст. 63 Закону №2262-ХІІ 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Пунктом 1 Постанови № 103 визначено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до п. 2 Постанови № 103, виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 у таких розмірах:
з 1 січня 2018 року - 50 відсотків;
з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 відсотків;
з 01.01.2020 - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.
Судом встановлено, що відповідач у 2018 році здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 та у 2018 році здійснював виплату перерахованої пенсії з врахуванням 50% від суми підвищення, у 2019 році - 75%.
Верховний Суд, висновки якого мають бути враховані судом під час розгляду справи у відповідності до вимог ст. ст. 242, 291 КАС України, в своєму рішенні від 06.08.2019 у зразковій справі № 160/3586/19 зазначив таке.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 встановлено, перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
В силу приписів статті 63 Закону України № 2262-XII, пункту 4 Порядку № 45, позивач отримав право на перерахунок пенсії у січні 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103. При цьому КМУ уповноважений визначати порядок проведення такого перерахунку, що й було реалізовано ним у Порядку № 45.
Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 скасовано.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 є чинними.
Отже, з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії. Скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18 не впливає на вказані підстави.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах:
з 1 січня 2018 року - 50 відсотків;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків;
з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
У зв'язку із скасуванням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.
Отже, з 05 березня 2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії.
Разом з тим, Верховний Суд вказав, що зміна правового регулювання спірних правовідносин або визначення Кабінетом Міністрів України нових умов та порядку перерахунку пенсії або розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 804 встановлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 року з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб«, здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
Отже, внаслідок зміни правового регулювання, а саме, з часу оприлюднення постанови КМУ від 14.08.2019 № 804, яке відбулось 04.09.2019 здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року. Така постанова Кабінету міністрів України була діючою і підлягала виконанню.
Оскільки, постанова КМУ №804 від 14.08.2019 набрала чинності 04.09.2019, то саме з цієї дати вона підлягає обов'язковому застосуванню відповідачем.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що дії Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві з приводу виплати у період 05.03.2019 - 04.09.2019 підвищення до пенсії позивача у розмірі 75% є протиправними та вимоги позивача щодо перерахування пенсії в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо проміжку часу після зазначеного періоду (тобто після 04.09.2019), то дії відповідача з приводу виплати пенсії заявника відповідають приписам постанови № 103 та постанови № 804.
Дані правові висновки викладені також Верховним Судом у зразковій справі № 160/3586/19 від 06 серпня 2019 року. Так, Верховний Суд зазначив наступне: висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення осіб, звільнених з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» до суду з адміністративними позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо зменшення розміру пенсії позивачів за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії (із урахуванням раніше виплачених сум) не отриманих сум підвищення пенсії з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 04.09.2019.
Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ч. 1 ст.382 КАС України суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
З урахуванням того, що позивачем в позові не доведено наявність обставин, що можуть слугувати підставами для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, зважаючи, що оскільки відсутня реальна загроза невиконання відповідачем рішення у даній справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.
Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що при поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією № 75530 від 04.06.2021.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Вирішуючи питання відшкодування позивачеві судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4900 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених норм вбачається, що питання розподілу судових витрат пов'язане, у тому числі, з суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI »Про адвокатуру та адвокатську діяльність« (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі »Баришевський проти України«, від 10.12.2009 у справі »Гімайдуліна і інших проти України«, від 12.10.2006 у справі »Двойних проти України«, від 30.03.2004 у справі »Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги № 36 від 07.05.2021, укладений між Адвокатським об'єднанням «Юридичні технології» та позивачем; додаток до вказаного договору - кошторис від 07.05.2021; акт надання послуг № 75 від 03.06.2021, відповідно до якого позивачу надана послуга (виконана робота) «Підготовка позову про зобов'язання перерахувати пенсію за 2019 рік» на суму 4900,00 грн.
Суд відмічає, що до суду не надано жодного доказу, який би підтверджував обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та витраченим часом на такі послуги.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а спірні правовідносини є типовими, за висновком суду, сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн є співмірною зі складністю справи та розміром позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не здійснення за період з 05.03.2019 по 04.09.2019 перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з урахуванням 100% суми підвищення перерахованої пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 04.09.2019.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
6. Стягнути з за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя К.С. Пащенко