ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2022 року м. Київ № 640/14639/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., за участі секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання дій протиправними, та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (адреса: 03165, м. Київ, пр-т. Любомира Гузара, 7, ідентифікаційний код - 22886300, ел. пошта - stta_kvc@kmda.gov.ua) (надалі - відповідач або КМЦ НЗСВ), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та здійснити виплату з урахуванням фактично виплаченої суми.
В якості підстав позову позивач зазначає, що дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , щорічної разової допомоги до 05 травня за 2021 рік в належному розмірі є протиправними та необґрунтованими.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/14639/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідачем подано відзив, у якому зазначено, що виплату позивачу здійснено у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 має статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 08.12.2015.
Позивачу у квітні 2021 року виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році у розмірі 3906,00 грн.
Листом від 06.05.2021 № 051/044/Є-980-03 Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат повідомив, що у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році у розмірі 3906,00 грн, підстав для здійснення перерахунку та проведення доплати немає.
Не погоджуючись з протиправними діями відповідача щодо виплати разової грошової допомоги не в повному обсязі, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Так, відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV, щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 07-VI від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності 01 січня 2008 року, частину п'яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції:
«Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено: зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення (пункт 22 статті 4); рішення Верховного Суду у зразковій справі підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами перегляду рішень в апеляційному порядку, визначеному цим Кодексом (частина одинадцята статті 290); при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина третя статті 291).
Верховним Судом розглянуто зразкову справу №440/2722/20 за позовом особи до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо нарахування та виплати особі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити особі недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішенням Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 позов особи задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін вказане рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20.
За змістом рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору визначено оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 05.05.2020 у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
- особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);
- предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.
Як установлено судом, ОСОБА_1 як особі з інвалідністю ІІ групи виплачено щорічну разову грошову допомогу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
З огляду на встановлені обставини та предмет спору, адміністративна дана справа є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи № 440/2722/20.
Вирішуючи зразкову справу № 440/2722/20 Верховний Суд у рішенні від 29.09.2020 зазначив наступне.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відтак на момент нарахування і виплати у квітні 2021 року позивачу одноразової грошової допомоги діяла стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Водночас, Кабінет Міністрів України 08.04.2021 прийняв постанову № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі по тексту - Постанова № 325), якою затвердив Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі по тексту - Порядок № 325).
Додатком до Порядку № 325 встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема, інвалідам ІІ групи в розмірі 3906,00 грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, на час виплати позивачу у квітні 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанова № 325.
При цьому, суд звертає увагу, що дію статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції від 25 грудня 1998 року, щодо виплати учасникам бойових дій разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році не зупинено, стаття не втратила чинність, зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не вносились.
Отже, виходячи із визначених у частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що передбачає одноразову грошову виплату в належному розмірі, який має вищу юридичну силу.
Суд також наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України не можуть змінювати приписи Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як інвалід війни ІІ групи.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1769,00 гривень.
Отже, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни ІІ групи у 2021 році становить 14152,00 грн (1769,00 грн х 8).
Як встановив суд, позивачу в 2021 року виплачена разова грошова допомога у розмірі 3906,00 грн, що не відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги в належному розмірі.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Кабінет Міністрів України, обмежуючи розмір грошової допомоги до 5 травня у 2021 році Постановою №325, всупереч правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, створив ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, суд зауважує, що така обставина, як необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог Постанови № 325, не звільняє відповідача від відповідальності за порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист.
У відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, відповідача слід зобов'язати здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року ОСОБА_1 як інваліду війни ІІ групи відповідно до частини четвертої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № рп/2008), у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням раніше виплачених сум.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у цій частині у відповідності до вимог статті 139 КАС України відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
3. Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (адреса: 03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, ідентифікаційний код - 22886300, ел. пошта - slm_kvc@kmda.gov.ua) здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) як інваліду війни ІІ групи відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № рп/2008), у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя К.С. Пащенко