ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 квітня 2022 року м. Київ № 640/30481/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України
провизнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до її загального страхового стажу період роботи з 19.03.1981 року по 01.10.1991 року у Київському міському об'єднанні перукарського господарства (до перейменування «Міськпобуткомбінат №1») та період з 02.10.1991 року по 02.01.1993 року у Державному малому підприємстві «Вікторія»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити їй пенсію за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на її користь збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 6650,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач листом від 03.09.2020 №2600-0201-8/123191 неправомірно відмовив їй у включенні до її трудового стажу періодів її роботи з 19.03.1981 року по 01.10.1991 року та з 02.10.1991 року по 02.01.1993 року, що в свою чергу, вплинуло на зменшення розміру її пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у відзиві на позов заперечує пороти його задоволення посилаючись на те, що при обчисленні трудового стажу позивача в її трудовій книжці у пункті 9 про звільнення за переводом до малого підприємства «Вікторія» у даті наказу міститься виправлення, а у пункті 10 про прийняття на роботу до державного малого підприємства «Вікторія» не співпадають дати прийняття на роботу з датою наказу, що не дає підстав для врахування цих періодів при обчисленні загального трудового стажу позивача при значенні їй пенсії. Іншого підтвердження дійсності трудової діяльності позивача у спірні періоди нею надано не було.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 25.08.2020 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про врахування до її трудового стажу періодів роботи з 19.03.1981 року по 01.10.1991 року та з 02.10.1991 року по 02.01.1993 року, оскільки відповідач неправомірно виключив з її трудового стажу вказані періоди.
Листом від 03.09.2020 №2600-0201-8/123191 заступник начальника головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомив позивача, що підстав для врахування до її пенсійного стажу періодів трудової діяльності по перідах з 19.03.1981 року по 01.10.1991 року та з 02.10.1991 року по 02.01.1993 року, у управління немає оскільки в її трудовій книжці у пункті 9 про звільнення за переводом до малого підприємства «Вікторія» у даті наказу міститься виправлення, а у пункті 10 про прийняття на роботу до державного малого підприємства «Вікторія» не співпадають дати прийняття на роботу з датою наказу і, що для підтвердження цих періодів їй необхідно надати до управління додаткові документи для підтвердження вказаних вище періодів її трудової діяльності (копія міститься в матеріалах справи).
Вважаючи таку відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправною, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що мають право на пенсію за віком жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно приписів ч. 3, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Підпунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії, серед іншого, додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Таким чином, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
А пункт 18 того ж Порядку деталізує такі дії, а саме, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Позивачка у позовній заяві вказує, що наразі підприємства де вона працювала у спірні періоди ліквідовані, кадрову документацію роботодавець до архіву не передавав і тому, вона позбавлена можливості надати підтверджуючу довідку про її роботу у вказані періоди.
В той же час, суд критично ставиться до вказаних доводів позивачки, оскільки нею не надано суду підтвердження її звернення до відповідних архівних установ чи правонаступників ліквідованих підприємств із заявами про отримання відповідних документів, що вказують про неможливість підтвердження факту її роботи на ліквідованих підприємствах у спірні періоди.
Крім того, судом наголошується, що відповідач у своєму листі від 03.09.2020 №2600-0201-8/123191 та у відзиві на позовну заяву вказав, що роз'яснив позивачці порядок дій останньої стосовно отримання документів щодо підтвердження її страхового стажу , а саме він роз'яснив, що вона може звернутись із заявою до відділу обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) за адресою : вул. Кловський узвіз, буд. 14А, м. Київ.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 25.08.2020, позивачка не виконала всі умови передбачені для призначення їй пенсії з врахуванням до трудового стажу періодів з 19.03.1981 року по 01.10.1991 року та з 02.10.1991 року по 02.01.1993 року.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Стосовно вимоги про стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь збитків у вигляді витрат на юридичне послуги у розмірі 6650,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то підстави для відшкодування витрат на правову допомогу відсутні.
Керуючись ст.ст. 2,5-11,19,72,90,-77,139,241-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур