ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 квітня 2022 року м. Київ № 640/22522/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення шкоди,
установив:
09.08.2021 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України), у якій просить стягнути з відповідача на його користь 128 090, 50 грн, що складається з: 29 064, 20 грн - 3% річних за несвоєчасну виплату, інфляційні втрати у розмірі 49 026, 30 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що несвоєчасна виплата відповідачем одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленою йому ІІ групою інвалідності згідно із Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) спричинило виникненню підстав для виплати інфляційних витрат та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки виплата вказаної вище допомоги здійснена з порушенням встановлених строків, що призвело до знецінення належних йому коштів.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2021 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
13.10.2021 від Міноборони надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому відповідач зазначає, зокрема про відсутність підстав для застосування у спірних відносинах норм матеріального права, які передбачають цивільно-правову відповідальність, оскільки одноразова грошова допомога має цільовий та разовий характер, а положення статті 625 Цивільного кодексу України регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 у справі № № 640/21021/18, зокрема зобов'язано Міноборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, згідно із Законом № 2011-XII та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975), у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
21.09.2020 відповідач перерахував на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 311 100, 00 грн та 11.12.2020 відповідач перерахував на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 102 000, 00 грн.
18.01.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міноборони України, у якій висловив прохання виплатити йому 78 090, 50 грн (29 064, 20 грн - 3 % річних за несвоєчасну виплату) та 49 026, 30 грн (інфляційні втрати).
Листом від 08.02.2021 № 248/Г-69/2/10 Департамент фінансів Міноборони України повідомив позивача про відсутність підстав для виплати йому інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із такою відмовою у виплаті інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Згідно із частиною другою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Системний аналіз вказаних норм права свідчить, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Як видно з матеріалів справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 у справі №640/21021/18, зокрема зобов'язано Міноборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, згідно із Законом № 2011-XII та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд акцентує увагу, що наведеним рішенням була визначена сума до стягнення, тобто рішенням суду було визначено грошові зобов'язання, які підлягають виплаті позивачу.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Статтею 16 Закону №2011-XII у редакції чинній на момент виникнення правовідносин передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок №975.
Відповідно до абз. 2 пункту 3 Порядку №975 (у редакції чинній станом на момент звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги) у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд бере до увагу вказані норми однак зазначає, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 640/21021/18 встановлено порушення прав позивача на отримання одноразової грошової допомоги, визнано протиправним та скасовано пункт 12 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 №58. Тобто, на думку суду, початок періоду протягом якого прострочено виплату допомоги слід пов'язувати саме з цією датою. Отже, оскільки рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги прийнято 08.06.2018 і таке рішення визнано протиправним та скасовано в судовому порядку, термін прострочення виплати належної одноразової допомоги обраховується з 08.06.2018.
Щодо граничної дати закінчення строку прострочення, то такою слід вважати день перерахування коштів для розрахунку інфляції, тобто день, що передує дню коли грошове зобов'язання перед позивачем виконано і кошти перераховані на його картковий рахунок, для розрахунку 3% річних.
Таким чином, з урахуванням наведених норм, позивач має право на отримання інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми зобов'язання за період з 08.06.2018 по день виплати коштів.
Щодо суми належної до стягнення, то суд враховує таке.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Індекс інфляції - добуток щомісячних індексів (%) за даними Держкомстату за період з червня 2018 року по вересень 2020 року складає: (100,00 х 99,3 х 100,0 х 101,9 х 101,7х 101,4 х 100,8 х 101,0 х 100,5 х 100,9 х 101,0 х 100,7 х 99,5 х 99,4 х 99,7 х 100,7 х 100,7х 100,1 х 99,8 х 100,2 х 99,7 х 100,8 х 100.8 х 100,3 х 100,2 х 99,4 х 99,8 х 100,5 х 101,0 х 101,3) = 111,3; з жовтня 2020 року но грудень 2020 року складає: (101,0 х 101,3 х 100,9) = 102,3.
Відповідно розмір інфляційних втрат складає:
413 100,00 (сума боргу) х 111,3 (індекс інфляції) : 100 = 459 780,30 - 413 100,00 = 46 680,30 гривень.
102 000,00 (сума боргу) х 102,3 (індекс інфляції) : 100 = 104 346,00 - 102 000,00 = 2 346,00 гривень.
Отже, розмір інфляційних витрат складає 49 026,30 гривень (46 680,30 грн + 2 346,00 грн).
Щодо обрахунку 3% річних, суд зауважує, що на відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 %/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
При цьому, стягнення 3% річних за своєю правовою природою є платою за користування чужими грошовими коштами, а отже стягнення їх за день, коли гроші сплачено (стягнуто), є неправомірним.
Вказана правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16.
Відтак, 3% річних з простроченої суми основного боргу за період з 08.06.2018 по 20.09.2020 (день, що передує дню фактичного перерахування бюджетної заборгованості) та з 22.09.2020 по 10.12.2020 становить:
413 100,00 грн (сума боргу) х 3%/ 365 (кількість днів у році) х 835 (кількість днів прострочення з 08.06.2018 по 20.09.2020) = 28 351, 1096 грн;
102 000, 00 грн (сума боргу) х 3%/ 365 (кількість днів у році) х 80 (кількість днів прострочення з 22.09.2020 по 10.12.2020) = 670, 684932 грн.
Отже загальна сума, що підлягає стягненню становить 78 048, 0945 грн (інфляційні витрати 49 026,30 гривень (46 680,30 грн + 2 346,00 грн) + 3 % річних 29 021, 7949 грн (28 351, 1096 грн + 670, 684932 грн).
Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині вимоги про зобов'язання відповідача виплатити йому моральну шкоду, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до постанови 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абзац 2 пункту 5 постанови).
Суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів та не навів ніяких обставин, які підтвердили б спричинення несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги відповідачем моральних та фізичних страждань позивачу. Окрім цього, позивач ніяким чином не обґрунтовує суму моральної шкоди, яку просить стягнути з відповідача на його користь.
Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити моральну шкоду не підлягають задоволенню.
У рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 ЄСПЛ зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує, оскільки позивачем не надано доказів понесення таких витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 78 048, 0945 грн, що складається з: 49 026,30 грн - інфляційні витрати; 29 021, 7949 грн - 3 % річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги.
В задоволенні позову в іншій частині, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, б. 6, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00034022).
Суддя О.М. Чудак