1/2061
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 квітня 2022 року м. Київ № 640/20271/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у Київській області (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А, в якій просить суд:
- скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63133-54 від 07.06.2021 на суму 26786,33 грн.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним завжди своєчасно та у повному обсязі сплачується єдиний внесок, а тому він може лише здогадуватись, що у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 07.06.2021 № Ф - 63133-54 знову йдеться про період з 2 -го кварталу 2014 року по 4 -й квартал 2018 року включно та що співробітники органу податків та зборів нараховують позивачу пені та штрафи на ту суму заборгованості по сплаті єдиного внеску, яка була скасована судом та з приводу нарахування якої вже розглядається два адміністративних позови. Тобто, відповідачем направляється вимога про сплату боргу третій раз, не дивлячись на те, що на думку позивача, отримана вимога дублює попередні, які оскаржені та вже розглядаються в межах адміністративних позовів.
Позивач також надав суду додаткові письмові пояснення, в яких наголосив, що згідно чинного законодавства, що регулює відносини у сфері оподаткування, позивач, як фізична особа-підприємець, який перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території, де проводиться антитерористична операція, звільняється від сплати єдиного внеску (недоїмки), а також від сплати штрафних та фінансових санкцій.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у зв'язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-63133-54 від 07.06.2021 на суму 26 786, 33 грн.
Також, у відзиві на позовну заяву, з посиланням на загальні приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо порядку нарахування та сплати єдиного внеску на обов'язкове державне соціальне страхування, відповідачем зазначено порядок та обставини нарахування сум боргу до 2017 року та з 2017 року.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що з наданого відповідачем відзиву на позовну заяву не можливо зрозуміти що саме є боргом, за якою формулою, за яким принципом та за що саме нараховано такий борг.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 14.07.2021 ним було отримано вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу від 07.06.2021 № Ф-63133-54.
З матеріалів справи вбачається, що вказаною вимогою позивачеві визначено до сплати суму боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 26 786, 33 грн.
Не погоджуючись із зазначеною сумою боргу, вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Права та обов'язки платника єдиного внеску визначені статті 6 України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у пунктах 1, 2, 4, 11 та 12 частини 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема (але не виключно):
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску;
- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
- подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в податковому органі як платник єдиного внеску;
- виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 51 та 16 частини першої статті 4 цього Закону (частина 3 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до частин 5, 7 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь)
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку або на єдиний рахунок.
При цьому в частині 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу або на єдиний рахунок - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на вказані рахунки (пункт 1 частини 10 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (частина 4 статті 25 Закону № 2464).
Отже, як свідчать матеріали справи, позивачем було отримано оскаржувану вимогу № Ф-63133-54 від 07.06.2021 на суму 26 786,33 грн., при цьому, позивач також наголошує, що 10.05.2019 він отримав вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 28.03.2019 з аналогічним номером - № Ф-63133-54, відповідно до якої, станом на 31 січня 2019 року йому нарахована заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у сумі 30 749,44 грн., та відповідно до якої позивач повинен сплатити вказану суму до Києво-Святошинської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області.
Позивачем було оскаржено вимогу від 28.03.2019 № Ф-63133-54 до Київського окружного адміністративного суду, яким в ході судового розгляду справи було встановлено, що недоїмка, визначена вимогою від 28.03.2019 виникла за період з 2 -го кварталу 2014 року по 4-й квартал 2018 року включно та прийнято рішення у справі №320/2449/19, яким визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 63133-54 від 28 березня 2019 року; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 63133-54 від 28 березня 2019 року.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №320/2449/19 залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020. Отже рішення суду першої інстанції набрало законної сили 10.06.2020.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, дана процесуальна норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.
В силу наведених норм процесуального закону, обставини, встановлені рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі № 320/2449/19, яке набрало законної сили 10.06.2020, мають преюдиційне значення при вирішенні спору у даній справі, оскільки ухвалюючи таке рішення, суд надав оцінку обставинам звільнення позивача від виконання обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, розпочатої відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014, а саме, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.
При цьому, як зазначено вище, у справі № 320/2449/19 було встановлено, що грошове зобов'язання позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначене вимогою від 28.03.2019 № Ф-63133-54, яка в подальшому була скасована рішенням суду, складалося з таких сум:
- ІІ квартал 2014 року - 845,30 грн.;
- ІІІ квартал 2014 року - 1 267,95 грн.;
- ІV квартал 2014 року - 1 267,95 грн.;
- І квартал 2015 року - 1 267,95 грн.;
- ІІ квартал 2015 року - 1 267,95 грн.;
- ІІІ квартал 2015 року - 1 323,47 грн.;
- ІV квартал 2015 року - 1 434,51 грн.;
- І квартал 2016 року - 909,48 грн.;
- ІІ квартал 2016 року - 941,16 грн.;
- ІІІ квартал 2016 року - 957 грн.;
- ІV квартал 2016 року - 990 грн.;
- І квартал 2017 року - 2 112 грн.;
- ІІ квартал 2017 року - 2 112 грн.;
- ІІІ квартал 2017 року - 2 112 грн.;
- ІV квартал 2017 року - 2 112 грн.;
- І квартал 2018 року - 2 457,18 грн.;
- ІІ квартал 2018 року - 2 457,18 грн.;
- ІІІ квартал 2018 року - 2 457,18 грн.;
- ІV квартал 2018 року - 2 457,18 грн.
Поряд з цим, з відзиву відповідача, поданого в межах даної адміністративної справи вбачається, що грошові зобов'язання позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 26786,33 грн., сплати яких вимагає податковий орган, складаються з таких сум:
- за II квартал 2014 року - 845,30 гри., сплачено 0 грн., загальна сума боргу 845,30 грн.
- за III квартал 2014 року - 1 267,95 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 2 113,25 грн.;
- за IV квартал 2014 року - 1 267, 95 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 3 381,20 грн.;
- за 1 квартал 2015 - 1 267,95 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 4 649,15 грн.;
- за II квартал 2015 року - 1 267,95 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 5 917,10 грн.;
- за III квартал 2015 - 1 323,47 грн, сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 7 240, 57 грн.
- за IV квартал 2015 року - 1 434,51 грн., сплачено 0 грн , загальна сума боргу склала 7 675,08 грн.;
- за І квартал 2016 року - 909,48 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 9 584,56 грн.;
- за II квартал 2016 року - 941,16 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 10 525,72 грн.;
- за III квартал 2016 - 957,00 грн., сплачено 0 грн,, загальна сума боргу склала 11 482,72 грн.;
- за IV квартал 2016 року - 990,00 грн., сплачено 0 грн , загальна сума боргу склала 12 472,72 грн.;
- за 2017 рік - 704 грн. х 12 = 8 448 грн., сплата відсутня., сума боргу склала 20 920,72 грн.;
- за 1 квартал 2018 року (граничний термін сплати 10.04 2018) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 23 377,90 грн.;
- за 11 квартал 2018 (граничний термін сплати 19.07.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 25 835,08 грн.;
- за III квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.10.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 28 292,26 грн.
- за IV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21.01.2019) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплачено 1 838,00 грн., сума боргу склала 28 911,44 грн.;
- за І квартал 2019 року (граничним термін сплати 19.04.2019) - 1 836,12 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 30 747,56 грн.;
- за II квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2 754,18 грн., сплачено 5 509, 18 грн., сума боргу склала 27 992, 56 грн.;
- за III квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.10.2019) - 918,06 гри х 3 = 2 754,18 грн., сплачено 2 754,18 грн., сума боргу склала 27 992,56 грн.;
- за IV квартал 2019 року (граничний термін сплати 21.01.2020) - 918,06 грн. х 3 = 2 754,18 грн., сплачено 3 117,18 грн., сума боргу склала 27 629, 56 грн.;
- за 1 квартал 2020 року (граничний термін сплати 21.04.2020) - 2 078, 12 грн., сплачено 5 717,03 грн., сума боргу склала 23 990,65 грн.;
- за II квартал 2020 року (граничний термін сплати 20.07.2020) - 1 039,06 грн., сплачено 3 178,20 грн., сума боргу склала 24 451, 36 грн.
- за III квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.10.2020) - 3 178, 12 грн сплачено 3 300,00 грн., сума боргу склала 24 329, 48 грн.
- за IV квартал 2020 року (граничний термін сплати 10.01.2021) - 3 300,00 грн. сплачено 19 935, 00 грн., сума боргу склала 7 694,48 грн.
Тобто, з наведеного вбачається, що власне відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено, що нарахування боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування тягнеться ще з 2014 року, включаючи періоди, правомірність нарахування ЄСВ за які, були предметом розгляду адміністративної справи № 320/2449/19, за результатами розгляду якої, було скасовано податкову вимогу від 28.03.2019 № Ф-63133-54, визначені якою суми складались з ЄСВ за 2014-2018 роки.
При цьому, суд зазначає, що до відзиву на позовну заяву відповідачем також долучено копію інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , в якій також відсутні відомості щодо списання позивачеві боргу на виконання рішення суду у справі № 320/2449/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що грошові зобов'язання, визначені оскаржуваною вимогою № Ф-63133-54 від 07.06.2021 на суму 26 786,33 грн., включають в себе зобов'язання, які обраховуються ще з 2014 року (про що власне зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву та прослідковується з копії ІКПП позивача) та визнані судом не обґрунтованими, а попередня вимога від 28.03.2019 № Ф-63133-54, яка включала такі зобов'язання, була скасована рішенням суду, яке набрало законної сили, що має преюдиційне значення для вирішення даного спору.
Отже, враховуючи наведені вище обставини виникнення боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеного оскаржуваною вимогою від № Ф-63133-54 від 07.06.2021, суд приходить до висновку, що відповідачем не обґрунтовано правомірність складання такої вимоги та власне суму податкового боргу в розмірі 26 786, 33 грн., визначену оскаржуваною вимогою, беручи до уваги рішення суду у справі № 320/2449/19.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, Головне управління ДПС у Київській області приймаючи оскаржувану вимогу, діяло поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 952,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 952,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
Позивач в тексті позовної заяви зазначає розрахунок витрат на правову допомогу, який в загальному складає 25 000, 00 грн., з них:
- 5 000, 00 грн.: аналіз наданих позивачем документів (2 години);
- 10 000, 00 грн.: підготовка адміністративного позову (в тому числі виготовлення додатків у копіях відповідної кількості, направлення позову разом з додатками до суду - 4 години);
- 10 000, 00 грн.: підготовка відповіді на відзив (в тому числі виготовлення додатків у копіях відповідної кількості, направлення позову разом з додатками до суду та відповідачу - 4 години).
Відповідач у відзиві на позовну заяву навів заперечення стосовно відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 25 000, 00 грн., в яких наголосив, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Так, відповідач підкреслив, що з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові, є аналогічні рішення суду, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову, відтак, адвокату, який надавав правову допомогу позивачу, не потрібно було вивчати додаткові джерела права, окрім того, дана справа є справою незначної складності, також є невеликою ціна позову. Отже, на переконання відповідача, сума в розмірі 25 000, 00 грн. є необґрунтованою.
Отже, при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (надалі - Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Згідно пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.
Більш того, суд зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), у пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну ціну.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та адвокатом Тереховим Миколою Сергійовичем було укладено Договір про надання правової допомоги від 15.07.2021 №15/07/21, відповідно до пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги Клієнту в органах прокуратури, МВС, поліції, ДБР, судах всіх інстанцій, державній виконавчій службі, страхових компаніях, перед всіма фізичними та юридичними особами не залежно від форм власності, на умовах і в порядку, визначених Договором щодо оскарження/скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.06.2021 № Ф-63133-54, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору, за надання правової допомоги, визначеної в пункті 1.1 цього Договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 2 500 грн. за годину роботи адвоката і додатково відшкодовує витрати адвоката, пов'язані з виконанням цього договору, що підтверджується актом виконаних робіт, який в тому числі є підставою для відшкодування судових витрат.
Згідно копії Акта виконаних робіт від 19.07.2021, долученого позивачем до матеріалів справи, адвокат Терехов М.С. передав, а ОСОБА_1 прийняв фактично виконану роботу (послуги) згідно нижче наведеного переліку:
- вивчення т правовий аналіз наданих замовником документів: 2 години, загальна сума 5 000. 00 грн.;
- складання адміністративного позову, в тому числі виготовлення самого позову та копій документів, що додаються, їх належне оформлення та направлення позову з додатками до суду: 4 години, загальна сума 10 000, 00 грн.
Суд зазначає, що додатково позивачем не було надано Акта виконаних робіт на суму 25 000, 00 грн., про яку позивач наголошує в самому тексті позову, водночас з наведеного вище Акта виконаних робіт, вбачається передача та прийняття робіт на загальну сум 15 000, 00 грн.
При цьому, суд зауважує наступне.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що вказана адміністративна справа визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений у Акті виконаних робіт від 19 липня 2020 року, не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною самого позову (26 786,33 грн.), враховуючи також аналогічність справ, які вже розглядались іншим судом з приводу вимоги про сплату боргу з ЄСВ, про що також зазначено позивачем в тексті позовної заяви.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн та про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 252, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63133-54 від 07.06.2021 на суму 26 786,33 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А, код ЄДРПОУ ВП 44096797) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 952,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А, код ЄДРПОУ ВП 44096797) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова