ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.08.2022Справа № 910/17629/18 (910/12685/20)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Енерго"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос"
про визнання недійсним правочину та стягнення коштів у розмірі 2.281.892,00 грн.
в межах справи № 910/17629/18
Суддя Пасько М.В.
Представники:
від позивача Петросян А.С.,
від відповідача 1 не з'явились.
від відповідача 2 не з'явились.
В провадженні судді Івченка А.М. перебуває справа № 910/17629/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі 910/17629/18 (910/12685/20) відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним правочину та стягнення коштів у розмірі 2.281.892,00 грн. в межах справи № 910/17629/18.
Постановою Верховного суду 08.12.2021 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.
За результатами автоматизованого розподілу справу було передано судді Паську М.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 прийнято до свого провадження справу № 910/17629/18 (910/12685/20).
Судове засідання призначене на 10.03.2022 не відбулось у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні.
Враховуючи викладене, розгляд справи призначено на 21.06.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 11.08.2022.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -
В поданій позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича просить суд:
- визнати недійсним договір переведення боргу № 11/04/18 від 11.04.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бестом" (код 35235769), Товариством з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" (ідентифікаційний код 14274600) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор Енерго" (ідентифікаційний код 37033665);
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11; ідентифікаційний код 14274600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, буд. 35-37; ідентифікаційний код 35235769) 2.281.892 (два мільйони двісті вісімдесят одну тисячу вісімсот дев'яносто дві) грн. 00 грн. неповернутої заборгованості на підставі договору про переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
19.12.2016 між ТОВ "Бестом" (надалі - постачальник) та ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" (надалі - покупець) укладено договір поставки № 191216БТД (далі - договір поставки).
Відповідно до п. 1.1. договору поставки, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар (а саме продовольчі товари) у повному розмірі на у мовах та в порядку, визначених цим договором.
Пунктами 1.2., 1.3. та 2.1. договору постави встановлено, що постачальник зобов'язується поставляти товар в кількості і асортименті, визначених у видаткових накладних, що є невід'ємними частинами даного договору. Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно накладних, що є невід'ємними частинами даного договору. Асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі видаткової накладної, що підписується постачальником та покупцем, і яка є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 4.3. договору поставки, моментом здійснення поставки товарів постачальнику є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в видатковій накладній.
Відповідно до п. 5.1. та 5.2. договору поставки, розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту поставки товару. У випадку не здійснення покупцем 100% оплати поставленого товару в строк, визначений п. 5.1. цього договору, покупець протягом 10 календарних днів після спливу строку на оплату повертає товар постачальникові.
Пунктом 6.3. договору поставки передбачено, що покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлені товари відповідно до вимог даного договору.
На виконання умов вказаного договору, 20.12.2016 ТОВ "Бестом" поставило, а ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" отримало цукор у кількості 195,5 тонн на суму 2.750.685,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № PH-0000002 від 20.12.2016.
Однак, покупець не виконав умови договору поставки та не провів розрахунки з постачальником за поставлений останнім товар (цукор) на загальну суму 2.750.685,00 грн.
В подальшому, 02.11.2017 між ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" (надалі - первісний боржник), ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" (надалі - новий боржник) та ТОВ "Бестом" (надалі - кредитор) укладено договір про переведення боргу № 021117ТДБФ (далі - договір про переведення боргу).
Пунктом 1 договору про переведення боргу встановлено, що цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору № 191216БТД від 19.12.2016, укладеного між первісним боржником та кредитором.
Відповідно до п. 2 договору про переведення боргу, первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) яке виникло на підставі договору поставки, у розмірі 2.750.685 (два мільйони сімсот п'ятдесят тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн. 00 коп., а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання в межах частини боргу на суму 2.750.685 (два мільйони сімсот п'ятдесят тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. Відповідно до цього договору новий боржник зобов'язується виконати зазначене грошове зобов'язання перед кредитором за основним договором до 30.06.2018 включно.
Відтак, підписавши договір про переведення боргу, новий боржник підтвердив факт заборгованості перед кредитором на загальну суму 2.750.685,00 грн.
Як вбачається з отриманої банківської виписки по особовому рахунку ТОВ "Бестом" № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ "Айбокс-Банк" (код МФО банку 322302), ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" перераховано на користь ТОВ "Бестом" грошові кошти у розмірі 374.993,00 грн. згідно з договором переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017 в наступному порядку:
- 03.11.2017 перераховано 50.000,00 грн.;
- 06.11.2017 перераховано 275.000,00 грн.;
- 19.11.2017 перераховано 19.993,00 грн.;
-13.11.2017 перераховано 30.000,00 грн. (копія банківської виписки по особовому рахунку ТОВ "Бестом" № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ "Айбокс-Банк" (код МФО банку 322302).
Вищевикладені обставини підтверджують, що ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" виконувало своє зобов'язання, яке виникло на підставі договору про переведення боргу.
Проте в подальшому, 11.04.2018 між ТОВ "Бестом" (надалі - кредитор), ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" (надалі - первісний боржник) та ТОВ "Фактор Енерго" (надалі - новий боржник) укладено договір переведення боргу № 11/04/18 від 11.04.2018 (далі - договір переведення боргу).
Пунктом 1 договору переведення боргу передбачено, що цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника на нового боржника) у зобов'язаннях, що виникли із договору про переведення боргу №021117ТДБФ від 02.11.2017 (з усіма змінами та доповненнями до нього) в сумі 2.281.892,00 грн., який укладений між кредитором та первісним боржником. Кредитор та первісний боржник підтверджують факт наявності заборгованості за основним договором у первісного боржника перед кредитором на суми зазначені в п. 1 цього договору.
Відповідно до п. 2 договору переведення боргу, первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 2.281.892,00 грн., а новий боржник приймає борг та погоджується виконати зазначені грошові зобов'язання перед кредитором строк до 10.07.2020. Борг вважається переведеним з дати укладення цього договору.
Однак, визнаний первісним боржником та новим боржником борг (грошове зобов'язання) перед кредитором у загальному розмірі 2.281.892,00 грн., станом на дату подання цієї заяви про визнання недійсним договору не був сплачений.
Відповідно до інформації розміщеній на офіційному сайті Державної податкової служби України, 31.10.2018 ТОВ "Фактор Енерго" анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість за самостійним рішенням контролюючого органу у зв'язку з відсутністю поставок та ненадання декларацій (витяг додається).
Згідно з інформаційної довідки від 20.08.2020 № 221092671 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за ТОВ "Фактор Енерго" нерухоме майно не значиться (довідка додається).
Крім того, з березня 2020 року в автоматизованій системі виконавчого провадження міститься інформація про відкриті виконавчі провадження № 61588895 та № 61588976 по стягненню боргу з ТОВ "Фактор Енерго" на користь держави (витяг додається).
Відтак, оскаржуваним договором переведення боргу, фактично замінено сторону у зобов'язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне підприємство, що призвело до неможливості стягнення боргу у розмірі 2.281.892,00 грн. за договором поставки.
Відповідачі надали суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначили про неможливість її задоволення, у з в'язку з її не обґрунтованістю та просили суд відмовити в її задоволенні.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Постановою господарського суду міста Києва від 02.10.2019 по справі № 910/17629/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бестом" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, буд. 35-37; код 35235769) визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (свідоцтво № 1732 від 11.11.2015).
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута. Ліквідатор вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості.
Частиною 2 ст. 7 Кодексу визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з ч. 2 та 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.
У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
З конструкції ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраундаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі № 405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
Беручи до уваги, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України), а однією з основ підприємницької діяльності відповідно до ст. 44 ГК України є його здійснення на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, однак, уклавши договір переведення боргу № 11/04/18 від 11.04.2018, за яким замінено діюче ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" (первісний боржник) на неплатоспроможне ТОВ "Фактор Енерго (новий боржник) у зобов'язанні, що виникає за договором про переведення боргу №021117ТДБФ від 02.11.2017, укладеного між ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі", ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" та ТОВ "Бестом", в противагу меті здійснення підприємницької діяльності, ТОВ "Бестом" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним інтересам, відмовилось від власних майнових вимог за договором про переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017 у загальному розмірі 2.281.892,00 грн.
Частиною 4 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" виконувало своє зобов'язання, яке виникло на підставі договору про переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017 та перераховувало на користь ТОВ "Бестом" грошові кошти у розмірі 374.993,00 грн.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 та 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, у разі визнання недійсним договору переведення боргу № 11/04/18 від 11.04.2018, ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" повинно повернути на користь ТОВ "Бестом" грошові кошти у розмірі 2.281.892,00 грн. на підставі договору про переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017.
Крім того, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, які викладені в постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), а саме:
"87.Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
88.Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
89.Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
99.Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), ст. 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження").
100. Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:
"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц).
101.Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
102.Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.
110.Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).
111.Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
113.Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
114.Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
116. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
118.Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17)).
120.У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.
124. Підсумовуючи наведене, слід дійти висновків про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України.
125. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.".
Суд бере до уваги те, що дії ліквідатора ТОВ "Бестом" по визнання правочину боржника недійсним спрямовані на усунення негативних наслідків дій колишнього керівництва ТОВ "Бестом", що направлені на зменшення розміру активів боржника (ліквідаційної маси) та уникнення розрахунків із кредиторами по заборгованості, яка вже існувала на момент укладення оскаржуваного правочину.
Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника, з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів.
Аналогічна позиція була висловлена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, зокрема, Верховним судом було визначено, що будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна, вчинений у підозрілий період, є сумнівним і може бути визнаний недійсним на підставі спеціальної норми закону.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -
1.Позов задовольнити.
2.Визнати недійсним договір переведення боргу № 11/04/18 від 11.04.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бестом" (код 35235769), Товариством з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" (ідентифікаційний код 14274600) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор Енерго" (ідентифікаційний код 37033665).
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11; ідентифікаційний код 14274600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, буд. 35-37; ідентифікаційний код 35235769) 2.281.892 (два мільйони двісті вісімдесят одну тисячу вісімсот дев'яносто дві) грн. 00 грн. неповернутої заборгованості на підставі договору про переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017.
4.Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" (ідентифікаційний код 14274600) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Енерго" (ідентифікаційний код 37033665) судовий збір в розмірі 4.204, 00 грн.
5.Видати накази відповідно до ст. 327 ГПК України.
6.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.
Суддя М.В. Пасько
Повний текст рішення складено 18.08.2022.