ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.08.2022Справа № 910/20913/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінарт капітал інвест"
простягнення 3 292 541,69 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Здоровець С.В. - представник за довіреністю;
від відповідача: не з'явився.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/20913/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " 1+1 Інтернет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАРТ КАПІТАЛ ІНВЕСТ" про стягнення заборгованості в розмірі 2 953 065 грн, пені в розмірі 209 278, 56 грн, 3% річних в розмірі 45 284, 82 грн та інфляційних втрат в розмірі 84 913, 31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої грошові зобов'язання за ліцензійними договорами № 2021/5 та № РС2021/3 від 09.11.2020.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні було здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 04.08.2022.
04.08.2022 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване, зокрема, затримкою розгляду справ та необхідністю прибути для участі в розгляді іншої справи в Господарському суді міста Києва.
Відповідно до ухвали суду від 04.08.2022 відкладено слухання справи по суті на 17.08.2022.
Безпосередньо в судовому засіданні 17.08.2022 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 17.08.2022 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Так, ухвали суду були надіслані за адресою відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, суд зауважує, що ухвали суду у даній справі були офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У судовому засіданні 17.08.2022 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
09.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінарт Капітал Інвест" (як ліцензіатом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (як ліцензіаром) було укладено договір про надання невиключного суміжного пава № 2021/5 та ліцензійний договір про надання невиключного суміжного права № РС2021/3 за умовами яких ліцензіар надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження Програм (невиключну ліцензію) за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах під ТМ, що визначені у Спеціальних умовах цього договору, використовуючи ресурс Телемережі, а ліцензіат зобов'язується оплатити та використовувати надане йому право відповідно до умов цього договору.
Використання невиключної ліцензії підтверджується двосторонніми Актами між сторонами, що датуються останнім числом звітного місяця та підписуються сторонами за кожен звітний місяць у двох примірниках (п. 2.2. договорів).
У розділі 4 договорів сторони погодили, що сума винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), передбаченої м. 2.1. договору, визначається у Спеціальних умовах цього договору. Винагорода за надання невиключної ліцензії (роялті) не є об'єктом оподаткування ПДВ, згідно абз. 2 п.п. 196.1.6.1 ст. 196 Податкового кодексу України та відповідно до п. п. 14.1.225 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України.
Загальну річну суму винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), ліцензіат сплачує частинами протягом 12 календарних місяців на підставі виставлених ліцензіаром рахунків, не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним (п. 4.2. договору № 2021/5).
Щомісячну суму винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті) ліцензіат сплачує на підставі виставлених ліцензіаром рахунків, не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним (п. 4.2. договору № РС2021/3).
В п. 4.3. договору № 2021/5 наведено розподіл суми винагороди, який погоджено сторонами.
Відповідно до п. 4.3. договору № РС2021/3, загальна сума договору складається з сум винагород за надання невиключної ліцензії(роялті), зазначених в Актах, що підписані протягом дії договору.
Згідно з п. 3.9.1. та 3.10.1. договорів, ліцензіат зобов'язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання підписати Акти і повернути один примірник Акту ліцензіару. Не повернення ліцензіатом підписаного Акту протягом 20 календарних днів з дня отримання Актів від ліцензіара, свідчить про визнання ліцензіатом повного виконання ліцензіаром договірних зобов'язань з надання невиключної ліцензії та відсутність претензій.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що відповідач не виконав своїх грошових зобов'язань за договорами належним чином, в результаті чого утворилася дебіторська заборгованість в розмірі 2 836 674, 53 грн за договором № 2021/5 та 116 389, 00 грн за договором № РС2021/3, а загалом 2 953 065, 00 грн.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позові доводів не спростував.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). .
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За п. 2 ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.
Положеннями ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України передбачено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Частинами. 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України встановлено, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1110 Цивільного кодексу України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договорами позивачем надані наступні докази:
1) за договором № 2021/5: рахунок № 252 та Акт № 00000266 від 31.01.2021 на суму 392 886,00 грн; рахунок № 1462 та Акт № 00001473 від 28.02.2021 на суму 400 998, 00 грн; рахунок № 2223 та Акт № 00002247 від 31.03.2021 на суму 408 285, 00 грн; рахунок № 2654 та Акт № 00002687 від 30.04.2021 на суму 394 854,00 грн; рахунок № 4661 та Акт № 00004714 від 31.05.2021 на суму 382 192,00 грн; рахунок № 5391 та Акт № 00005453 від 30.06.2021 на суму 316 070,80 грн; рахунок № 6194 та Акт № 00006263 від 31.07.2021 на суму 316 195,60 грн (вказані Акти підписані двома сторонами та скріплені печатками); рахунок № 6963 та Акт № 00007048 від 23.08.2021 на суму 295 216, 13 грн (акт відповідачем не підписано);
2) за договором № РС2021/3: рахунок № 4 та Акт № 00000007 від 31.01.2021 на суму 31 104, 00 грн; рахунок № 253 та Акт № 00000267 від 28.02.2021 на суму 31 104, 00 грн; рахунок № 224 та Акт № 00002248 від 31.03.2021 на суму 31 104, 00 грн; рахунок № 2655 та Акт № 00002688 від 30.04.2021 на суму 31 104,00 грн; рахунок № 3788 та Акт № 00003834 від 31.05.2021 на суму 31 104,00 грн; рахунок № 4662 та Акт № 00004715 від 30.06.2021 на суму 31 104, 00 грн; рахунок № 5371 та Акт №00005433 від 31.07.2021 на суму 31 104, 00 грн (вказані Акти підписані двома сторонами та скріплені печатками); рахунок № 6192 та Акт № 00006261 від 23.08.2021 на суму 23 077,13 грн (акт відповідачем не підписано).
Суд зазначає, що непідписання відповідачем актів № 00006261 від 23.08.2021 на суму 23 077,13, 00 грн та № 00007048 від 23.08.2021 на суму 295 216, 13 грн, відповідно до пунктів 3.9.1. та 3.10.1. договорів, свідчить про визнання ліцензіатом повного виконання ліцензіаром договірних зобов'язань з надання невиключної ліцензії та відсутність претензій.
Крім того, матеріали справи містять докази направлення вказаних актів на юридичну адресу відповідача 08.12.2021.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Наявність обов'язку відповідача щодо оплати на користь позивача коштів в загальному розмірі 2 953 065,00 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 209 278,56 грн пені, 45 284,82 грн 3% річних та 84 913,31 грн інфляційних втрат.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пунктів 5.7. та 5.8. договорів у випадку несвоєчасної виплати ліцензіару винагороди або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіар має право нарахувати, а ліцензіат зобов'язується на вимогу ліцензіара сплатити ліцензіару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно виплаченої ліцензіару винагороди за кожен день прострочення.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем відповідно до умов договорів та з урахуванням положень чинного законодавства України. Позивачем також вірно були визначені періоди нарахування пені.
З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 209 278,56 грн пені за вказані позивачем періоди підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено щодо кожного договору, з урахуванням встановлених строків оплати, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у загальному розмірі 45 284,82 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно наданого позивачем розрахунку індексу інфляції суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд встановив, що розмір інфляційного збільшення становить 84 913,31 грн, а розрахунок наданий позивачем є вірним.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач, посилаючись на ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, просить суд у резолютивній частині рішення, ухваленого за результатом розгляду даної справи, зазначити про нарахування заборгованості з 3 % річних до моменту фактичного виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму саме основного боргу у розмірі 2 953 065,00 грн за ліцензійними договорами № 2021/5 та а № РС2021/3 від 09.11.2020 починаючи з 07.12.2021 до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України.
Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: Сх3хД:К:100,
де: С- сума непогашеної заборгованості;
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеною вище формулою.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не спростував твердження позивача про наявність порушення зобов'язань за ліцензійними договорами.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінарт капітал інвест" (вул. Кирилівська, будинок 60, офіс 211, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код - 36146885) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (вул. Кирилівська, буд. 23, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код - 37726069) заборгованість в розмірі 2 953 065, 00 грн, пеню в розмірі 209 278,56 грн, 3% річних в розмірі 45 284, 82 грн, інфляційні втрати в розмірі 84 913,31 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 49 388,13 грн.
3. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/20913/21 здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 2 953 065, 00 грн, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінарт капітал інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет", з 07.12.2021 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С- сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2022 року.
Суддя Ю.О.Підченко