Рішення від 10.08.2022 по справі 910/61/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2022Справа № 910/61/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» (65012, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ МАРІЇНСЬКА, будинок 1-А)

до про1. Кіровоградської обласної ради (25022, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ПЛОЩА ГЕРОЇВ МАЙДАНУ, будинок 1); 2. Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ВУЛИЦЯ ТАРАСА КАРПИ, будинок 76); 3. Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» (27500, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, місто Світловодськ, вул.Героїв України, 94) визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору

Представники:

від Позивача: Сквида К.В. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача-1: не з'явились;

від Відповідача-2: не з'явились;

від Відповідача-3: Золотарьова М.К. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Громадська організація «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Кіровоградської обласної ради (надалі також - «Відповідач - 1»), Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства (надалі також - «Відповідач - 2») та Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» (надалі також - «Відповідач - 3») про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання незаконним та скасування рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року, визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року відкрито провадження у справі №910/61/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 02.02.2022 року.

19.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли заяви про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 року заяву Громадської організації "ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО "ПІВДЕНЬ" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено, проведення судового засідання в режимі відеоконференції буде здійснюватися за допомогою системи відеоконференцзв'язку з судом за посиланням: https://vkz.court.gov.ua/.

24.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» надійшла заява про відвід судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 року визнано необґрунтованою заяву Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» про відвід судді Чинчин О.В. від розгляду справи №910/61/22. Заяву Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» про відвід судді Чинчин О.В. від розгляду справи №910/61/22 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2022 заяву Громадської організації "ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК "САПСАН" про відвід судді у справі №910/61/22 передано для розгляду судді Приходько І.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 року відмовлено у задоволенні заяви Громадської організації "ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК "САПСАН" про відвід судді Чинчин О.В. від розгляду справи №910/61/22.

27.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 3 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2022 року відзив Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» на позовну заяву по справі №910/61/22 повернуто Заявнику.

28.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» надійшла зустрічна позовна заява до Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ»; Кіровоградської обласної ради та Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним рішення та визнання недійсною додаткової угоди до договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 року зустрічну позовну заяву Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» до Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ»; Кіровоградської обласної ради та Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним рішення та визнання недійсною додаткової угоди до договору у справі №910/61/22 повернуто Заявникові.

02.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення прощеного строку для подання відзиву та відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 року клопотання Кіровоградської обласної ради про поновлення прощеного строку для подання відзиву та відкладення розгляду справи повернуто Заявнику без розгляду.

У підготовче судове засідання 02.02.2022 року з'явились представники позивача та відповідача - 3, інші представники сторін не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача-3, продовжити Відповідачу-3 для подання відзиву до 08.02.2022 року, надано Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзивів для надання відповідей на відзиви, надано Відповідачам строк до 5 днів з дня отримання відповідей на відзиви для надання заперечень, відкладено підготовче судове засідання на 23.02.022 року.

03.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 3 надійшов відзив на позовну заяву.

03.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 3 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

10.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву.

10.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення прощеного строку для подання відзиву та відкладення розгляду справи.

18.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

18.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення прощеного строку для подання відзиву.

18.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

18.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив Відповідача - 3.

18.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про приєднання документів по справі.

23.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-3 надійшло клопотання про залучення до участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідача-2 Державне агентство лісових ресурсів України.

У підготовче судове засідання 23.02.2022 року з'явились представники позивача та відповідача - 3, представники відповідача 1,2 не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача-3 про залучення до участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідача-2 Державне агентство лісових ресурсів України, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 23.03.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2022 року призначено підготовче судове засідання, яке не відбулось у зв'язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України воєнного стану, на 01.07.2022 року.

У підготовче судове засідання 01.07.2022 року з'явились представники позивача та відповідача - 3, представники відповідача 1,2 не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.08.2022 року.

В судовому засіданні 10 серпня 2022 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представник Відповідача - 3 заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представники Відповідачів - 1, 2 не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень 11.07.2022 р., 12.07.2022 р. уповноваженим особам Відповідачів - 1, 2.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідачі - 1, 2 про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідачі - 1, 2 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Відповідачів - 1, 2 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10 серпня 2022 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Рішенням Кіровоградської обласної ради від 14.11.1997 №105 (на підставі Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, внесених змін і доповнень до нього, ст. 15 Закону України "Про тваринний світ", з метою поліпшення ведення мисливського господарства і збереження тваринного світу області) вирішено, зокрема:

- надати мисливські угіддя у користування Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом терміном на 15 років згідно з Додатками 2-4;

- запропонувати користувачам мисливських угідь відповідно до п. 10 Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання заключити з Державним лісогосподарським об'єднанням "Кіровоградліс" договір про умови ведення мисливського господарства;

- Державному лісогосподарському об'єднанню "Кіровоградліс" періодично проводити перевірку правильності ведення мисливського господарства користувачами угідь і у разі грубих або систематичних порушень ставити питання про вилучення мисливських угідь з користування в установленому законом порядку. (т.1 а.с. 37-39)

Додатком №4 до вказаного рішення за Товариством військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону закріплено (з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом) Андрусівське мисливське господарство з наступним розташуванням: Світловодський район: від с. Велика Андрусівка по автодорозі до с. Глинськ, від с. Глинськ по автодорозі до с. Федірки, від с. Федірки по межі Знам'янського району до межі Черкаської області в створі с. Градижськ Полтавської області, від с. Градижськ Полтавської області по воді Кременчуцького водосховища до кам'яного кар'єра, включаючи острови Рибачий, Воронцовський, Кінський і інші безіменні, від кам'яного кар'єра до с. Велика Андрусівка по автодорозі Світловодськ-Чигирин, до повороту на автодорогу Велика Андрусівка - Глинськ; загальна площа - 34000 га.

01.02.2008 між Кіровоградським обласним управлінням лісного та мисливського господарства та Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України укладено Договір про умови ведення мисливського господарства, у п. 1.1 якого зазначено, що Рішенням Кіровоградської обласної ради від 14.11.1997 №105 надано Кіровоградській гарнізонній організації ТВМР ЗС України терміном до 14.11.2012 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 34 тис. га, у тому числі лісові угіддя 4,04 тис га, польові - 8,26 тис га, водно-болотні - 21,70 тис га. (т.1 а.с. 40-41)

Відповідно до п. 2.1 Договору Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗС України має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів ділянок.

Згідно з п. 2.2 Договору Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗС України зобов'язується, зокрема, використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України "Про тваринний світ", Закону України "Про мисливське господарство та полювання", інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства.

Відповідно до п. 3 Договору Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства має право:

- в міру необхідності, але не менше ніж один раз в три роки проводити перевірку виконання Кіровоградською гарнізонною організацією Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України умов договору, його виробничої та фінансово-господарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного та мисливського фонду;

- в разі невиконання або порушення Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України умов договору, попередити її про необхідність усунення порушень у визначений термін або заборонити використання державного фонду терміном до 3-х років;

- у разі систематичного невиконання Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України умов договору подавати до Кіровоградської обласної ради матеріали про припинення користування мисливськими угіддями.

Рішенням Кіровоградської обласної ради від 18.08.2010 №917 вирішено внести зміни до Рішення від 14.11.1997 №105, зокрема, строк передачі в користування мисливських угідь встановлено строком на 30 років до 2027 року включно. (т.1 а.с. 42).

11.10.2010 між Кіровоградським обласним управлінням лісного та мисливського господарства та Товариством військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону укладено Додаткову угоду до Договору, якою встановлено строк дії договору до 14.11.2027. (т.1 а.с. 43).

Рішенням Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391, керуючись ч. 2 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на підставі ст. 15 Закону України "Про тваринний світ", ст.ст. 1, 9, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" вирішено достроково припинити право користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців та рибалок ЗСУ України Кіровоградського гарнізону, наданими згідно з рішенням обласної ради від 14.11.1997 №105; передати мисливські угіддя до державного мисливського резерву. (т.1 а.с. 44).

Рішенням Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» вирішено надати у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом строком на 15 років мисливські угіддя загальною площею 31487,76 га, розташовані на території Світловодського району Кіровоградської області. (т.1 а.с.45)

20.12.2013 року між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» було укладено Договір про умови ведення мисливського господарства №32, відповідно до умов якого рішенням двадцять п'ятої сесії Кіровоградської обласної ради шостого скликання від 6 грудня 2013 року № 546, мисливські угіддя загальною площею 31487,76 га, з яких лісових мисливських угідь - 4002,90 га, польових мисливських угідь - 5188,78 га, водноболотних мисливських угідь - 22296,08 га, надані в користування з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом громадській організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» терміном на 15 років до 6 грудня 2028 року включно. (т.1 а.с.56-57)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року по справі №910/254/20, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 року та Верховного Суду від 15.09.2021 року, визнано протиправним та скасовано Рішення Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону", стягнуто з Кіровоградської обласної ради на користь Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" судовий збір у розмірі 1921 грн 00 коп. (т.1 а.с.19-36)

Листом №7 від 21.10.2021 року Позивач звернувся до Кіровоградської обласної ради, в якому просив вжити заходів для поновлення пропущеного права Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ». (т.1 а.с.48) У відповідь на який остання листом №01-29/438-1 від 23.11.2021 року повідомила про прийняття висновків №71 від 17.11.2021 року. (т.1 а.с.49-50)

Листом №03-58/2043 від 08.11.2021 року Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило Позивача, що рішення не містить положень про втрату громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» права на користування мисливськими угіддями, відсутні положення про розірвання договору про умови ведення мисливського господарства. (т.1 а.с.51)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оскільки рішення Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону" визнано протиправним та скасовано, тобто воно є таким, що не діє з 23.11.2012 року, договір про умови ведення мисливського господарства від 01.02.2008 року, укладений між Кіровоградським обласним управлінням лісного та мисливського господарства та Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України є чинним, тому передання цих же мисливських угідь в користування громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» є незаконним та порушує права Позивача на користування мисливськими угіддями. За таких підстав, просить Суд визнати протиправним та скасувати рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН», визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року, укладений між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН».

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 1 зазначає, що Позивачем не доведено, що при прийнятті рішення та укладенні договору Відповідачами було порушено норми чинного законодавства, пов'язані з наданням мисливських угідь у користування. Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону не було юридичною особою станом на день прийняття рішення №917 та №546, додаткової угоди від 11.10.2010 та договору №32, а тому не має права на теперішній час на поновлення прав користувача мисливськими угіддями. Крім того, Відповідач - 1 заявив про застосування загального строку позовної давності до вимог Позивача.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 2 зазначає, що Південний регіон не отримував мисливські угіддя в користування. Також заявив про застосування загального строку позовної давності до вимог Позивача.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 3 зазначає, що жодні показники площ мисливських угідь, які були передані в користування Відповідачу - 3 на підставі рішення №546 та договору №32 не співпадають із показниками площ мисливських угідь за їх видами та сукупною площею, що були надані Позивачу відповідно до рішення №197 та договору від 01.02.2008 р. Позивач не є стороною договору про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року, а рішення №546 було прийнято з дотриманням норм чинного законодавства України. Також Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону не було юридичною особою станом на день прийняття рішення №917 та №546, додаткової угоди від 11.10.2010 та договору №32, а тому не має права на теперішній час на поновлення прав користувача мисливськими угіддями. Крім того, Відповідач - 3 заявив про застосування загального строку позовної давності до вимог Позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом (див. висновки Верховного Суду у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 15.07.2021 у справі № 924/48/19).

Судом встановлено, що рішенням Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» вирішено надати у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом строком на 15 років мисливські угіддя загальною площею 31487,76 га, розташовані на території Світловодського району Кіровоградської області. (т.1 а.с.45)

Статтями 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про тваринний світ" охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.

Преамбулою Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відтак, дотримання норм законодавства при набутті права на користування мисливськими угіддями є одним із основних засобів забезпечення державою законності використання природних об'єктів, охорони та збереження тваринного світу.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 18 Лісового кодексу України (в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення) довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про тваринний світ» (в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення) до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить вирішення в установленому законодавством порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення) мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. (ч.ч.1, 2, 3 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення)

Статтею 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення) мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

В той же час, Судом враховано, що рішенням Кіровоградської обласної ради від 14.11.1997 №105 (на підставі Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, внесених змін і доповнень до нього, ст. 15 Закону України "Про тваринний світ", з метою поліпшення ведення мисливського господарства і збереження тваринного світу області) вирішено, зокрема:

При розгляді даної справи було встановлено, що Кіровоградська гарнізонна Рада Південного регіону Товариства військових мисливців та рибалок України, Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону, Кіровоградська гарнізонна організація Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України не затверджували статутів чи положень, не були зареєстровані як юридичні особи та входили до структури позивача. Оскільки Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону, яке вказане у рішенні Кіровоградської обласної ради №105 від 14.11.1997 користувачем мисливськими угіддями Андрусівського мисливського господарства, не мало статусу юридичної особи та входило до структури позивача, то отримуючи в користування відповідні мисливські угіддя воно діяло від імені та в інтересах юридичної особи - Південного регіону Товариства військових мисливців і рибалок Збройних Сил України. Відтак, рішенням Кіровоградської обласної ради №105 від 14.11.1997 право користування мисливськими угіддями Андрусівського мисливського господарства фактично було надано саме Південному регіону Товариства військових мисливців і рибалок Збройних Сил України, правонаступником якого є позивач.

Судом зазначено, що Кіровоградська обласна рада достроково припиняючи право Товариства військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону на користування мисливськими угіддями площею 34000 га, у своєму рішенні №391 від 23.11.2012 не зазначила жодної підстави, передбаченої ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Рішення №391 від 23 листопада 2012 року "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону" було прийняте Кіровоградською обласною радою без наявності підстав для припинення права користування мисливськими угіддями, у зв'язку з чим порушено право фактичного користувача - Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь".

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/254/20 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт надання права користування мисливськими угіддями Андрусівського мисливського господарства на підставі рішення Кіровоградської обласної ради №105 від 14.11.1997 саме Південному регіону Товариства військових мисливців і рибалок Збройних Сил України, правонаступником якого є позивач, а також факт прийняття рішення №391 від 23 листопада 2012 року "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону" Кіровоградською обласною радою без наявності підстав для припинення права користування мисливськими угіддями, підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 року у справі №910/254/20, яке набрало законної сили. Враховуючи вищевикладене, Суд не приймає до уваги заперечення Відповідачів щодо відсутності порушеного права Позивача при зверненні до суду з вказаним позовом.

Що стосується заперечень Відповідача - 3 в частині неспівпадіння показників площ мисливських угідь, які були передані в користування Відповідачу - 3 на підставі рішення №546 та договору №32 із показниками площ мисливських угідь за їх видами та сукупною площею, що були надані Позивачу відповідно до рішення №197 та договору від 01.02.2008 р., Суд зазначає.

Додатком №4 до рішення Кіровоградської обласної ради №105 від 14.11.1997 року надано Південному регіону Товариства військових мисливців і рибалок Збройних Сил України, правонаступником якого є Громадська організація «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ», мисливські угіддя Андрусівського мисливського господарства у Світловодському районі Кіровоградської області площею 34000 га. Рішенням Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 вирішено достроково припинити право користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців та рибалок ЗСУ України Кіровоградського гарнізону, наданими згідно з рішенням обласної ради від 14.11.1997 №105; передати мисливські угіддя до державного мисливського резерву.

Рішенням Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року вирішено надати у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом строком на 15 років мисливські угіддя загальною площею 31487,76 га, розташовані на території Світловодського району Кіровоградської області. (т.1 а.с.45)

Суд зазначає, що передання одних й тих же самих мисливських угідь в одному районі області в користування різним суб'єктам господарювання не передбачено нормами чинного законодавства України з урахуванням того, що після припинення права користування Позивача на підставі рішення мисливські угіддя були передані до державного мисливського резерву, а потім передані у користування Відповідача - 3. Крім того, Суд зазначає, що у листі №03-58/2043 від 08.11.2021 року «Про рішення господарського суду м. Києва №910/254/20» Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило Позивача, що рішення не містить положень про втрату громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» права на користування мисливськими угіддями, відсутні положення про розірвання договору про умови ведення мисливського господарства, цим самим підтвердивши, що мова йде про одне й ті ж самі мисливські угіддя.

Крім того, листом №07-28/4 від 18.02.2022 року Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило, що мисливські угіддя, що розташовані на території Світловодського району Кіровоградської області та надані у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» рішенням ради №546 від 06.12.2013 р. є тими самими мисливськими угіддями, які згідно з рішенням ради №105 від 14.11.1997 надавались у користування Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону. (т.2 а.с.87)

Враховуючи вищевикладене, Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача - 3 щодо неспівпадіння показників площ мисливських угідь, які були передані в користування Відповідачу - 3 та Позивачу.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року у справі №923/466/17 вказувала, що аналіз положень ст. 21, 393 Цивільного кодексу України свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

З огляду на наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, Суд у даній справі прийшов до висновку про те, що розгляд позову про визнання незаконним та скасування рішення ради та відповідно задоволення позовних вимог вплине на законність всіх правочинів та документів, які укладено (складено) після (а отже і на підставі) прийнятого оспорюваного рішення та відновить порушені права для Позивача як користувача спірних мисливських угідь.

Частиною 4 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності їх дій.

Так, у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов'язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права покинення базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Враховуючи вищевикладене, оскільки рішення Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону" було прийнято без наявності підстав для припинення права користування мисливськими угіддями, що підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 року у справі №910/254/20, яке набрало законної сили, з урахуванням того, що договір про умови ведення мисливського господарства від 01.02.2008 року в редакції додаткової угоди від 11.109.2010 року укладений між Кіровоградським обласним управлінням лісного та мисливського господарства та Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України діє до 14.11.2027 року, прийняття Кіровоградською обласною радою №546 від 06.12.2013 року рішення «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» не відповідає принципу належного урядування, а відтак і принципу верховенства права.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про втручання Відповідача - 1 у право Позивача на мирне володіння майном - мисливськими угіддями Андрусівського мисливського господарства у Світловодському районі Кіровоградської області площею 34000 га та невідповідність рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року нормам чинного законодавства України.

За таких обставин, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» було доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав позивача на мирне володіння майном, а тому вимоги Позивача в цій частині є обґрунтованими.

Що стосується вимог Позивача в частині визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року, укладений між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН», Суд зазначає.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, Суд приходить до висновку, що укладення Договору про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» здійснено в порушення приписів норм чинного законодавства України, оскільки Судом встановлено незаконність рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН», на підставі якого такий договір укладено. Вказане свідчить про недодержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» до Кіровоградської обласної ради, Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства та Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору є обґрунтованими.

В той же час, Відповідачами заявлено про застосування загального строку позовної давності до вимог Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ».

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження №14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

При розгляді даної справи Судом встановлено наявність порушеного права Позивача та обґрунтованість позовних вимог.

У відповіді на відзив Позивач просив суд визнати поважними причини пропуску звернення до суду з вказаним позовом та захистити порушене право.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Фінікарідов проти Кіпру" зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.

Судом встановлено, що Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 30.12.2021 року, що підтверджується накладною Акціонерного товариства «Укрпошта». (т.1 а.с.72)

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Кіровоградської обласної ради №546 «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» було прийнято 06.12.2013 року, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства №32 - 20.12.2013 року.

У серпні 2013 року Громадська організація "Військово-мисливське товариство "Південь" звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення Вісімнадцятої сесії Шостого скликання Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону" (справа №811/2600/13-а).

31.08.2015 року Громадська організація "Військово-мисливське товариство "Південь" звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської обласної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадської організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан», в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Кіровоградської обласної ради двадцять п'ятої сесії шостого скликання № 546 від 06 грудня 2013 року «про надання мисливських угідь у користування громадській організації «товариство мисливців і рибалок «Сапсан». (справа №П/811/2817/15)

Тобто на момент звернення до суду 31.08.2015 року Позивач був обізнаний про наявність рішення Кіровоградської обласної ради № 546 від 06 грудня 2013 року та в межах загального строку позовної давності Позивач звернувся з позовом до суду, зокрема, з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Кіровоградської обласної ради двадцять п'ятої сесії шостого скликання № 546 від 06 грудня 2013 року.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року по справі № П/811/2817/15 (за участю представника позивача) провадження у справі за позовом громадської організації "Військово-мисливське Товариство "Південь" до Кіровоградської обласної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадську організацію "Товариство мисливців і рибалок "Сапсан" про скасування рішення було зупинено до розгляду по суті та набрання законної сили рішення Київського апеляційного господарського суду №910/17713/14. В ухвалі суду зазначено, що розгляд даної справи неможливий до розгляду Київським апеляційним господарським судом справи № 910/17713/14 за позовом Кіровоградського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Кіровоградській області до громадської організації Товариство мисливців і рибалок Сапсан, Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства, Кіровоградської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Світловодська районна державна адміністрація Кіровоградської області про визнання недійсним рішення Кіровоградської обласної ради від 06.12.2013 р. № 546, визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 20.12.2013 року та про повернення мисливських угідь загальною площею 31487,76 га.

Таким чином, про наявність договору про умови ведення мисливського господарства від 20.12.2013 року Позивач дізнався у судовому засіданні 27.11.2015 року і саме з цього часу слід рахувати загальні строки позовної давності, які спливли 27.11.2018 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.01.2015, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015 у справі №811/2600/13-а, позов Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано Рішення Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.02.2016 справу №811/2600/13-а передано на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.07.2016 закрито провадження у справі №811/2600/13-а; роз'яснено позивачу, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2016 ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.07.2016 у справі №811/2600/13-а скасовано, справу передано на розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року по справі №811/2600/13-а (провадження № 2-ап/811/27/16) об'єднано до спільного розгляду і вирішення адміністративні справи №П/811/2600/13-а (провадження № 2-ап/811/27/16) та №П/811/2817/15, присвоєно об'єднаним справам загальний №П/811/2600/13-а. (провадження № 2-ап/811/27/16)

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 у справі №811/2600/13-а, позов Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано Рішення Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону", визнано протиправним та скасовано рішення Кіровоградської обласної ради вісімнадцятої сесії шостого скликання №546 від 06 грудня 2013 року "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації "Товариство мисливців і рибалок "Сапсан".

Постановою Верховного Суду від 20.09.2018 закрито провадження у справі №811/2600/13-а; роз'яснено позивачу, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

03.01.2020 року Громадська організація "Військово-мисливське товариство "Південь" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Кіровоградської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення Вісімнадцятої сесії Шостого скликання Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону".

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Суд зазначає, що Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Подібний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

Враховуючи вказані обставини, зважаючи на факт подання позову у справі №П/811/2817/15, який був направлений на захист тих самих прав, що і у даній справі, (визнання протиправним та скасування рішення Кіровоградської обласної ради вісімнадцятої сесії шостого скликання №546 від 06 грудня 2013 року "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації "Товариство мисливців і рибалок "Сапсан"), враховуючи, що розгляд справи №811/2600/13-а (провадження № 2-ап/811/27/16) тривав більше трьох років, і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення позивача до господарського суду з позовною заявою спочатку в частині визнання протиправним та скасування рішення Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 через незначний проміжок часу після закриття провадження у справі, а в подальшому й з позовом у даній справі, Суд приходить до висновку про поважність причин пропуску Позивачем строку звернення до суду з вказаними вимогами.

Крім того, Суд зазначає, що у листі №07-22/1012 від 31.07.2017 р. Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило Позивача, що відсутні рішення судів про визнання за ГО ВМТ «Південь» або КОО ГО ВМТ «Південь» права користування мисливськими угіддями, які раніше надавались Кіровоградській гарнізонній організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Одночасно, зі змісту вищезазначеного статуту, не вбачається будь-якого зв'язку з ГО ВМТ «Південь» та відсутні посилання на те, що КОО ВМТ «Південь» входить до структури ГО ВМТ «Південь». Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.11.2016, яка набрала законної сили, скасовані рішення обласної ради від 23.11.2012 №39, внаслідок чого громадська організація «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» втратила право користування мисливськими угіддями. ГО ВМТ «Південь» та КОО ГО ВМТ «Південь» не можуть приступити до користування мисливськими угіддями, оскільки відповідно до рішення ради №105 від 14.11.1997 користувачем мисливських угідь є Товариство військових мисливців та рибалок ЗСУ Кіровоградського гарнізону, підстава для переукладання договору про умови ведення мисливського господарства відсутня. (т.2 а.с.77-78)

Листом №07-28/1363 від 23.10.2017 року Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства зазначило, що громадська організація «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» втратила право користування мисливськими угіддями, а договір про умови ведення мисливського господарства, який є похідним від рішення обласної ради, припиняється. (т.2 а.с.79)

Листом №01-17/45/0.2 від 23.01.2018 р. Кіровоградська обласна державна адміністрація рекомендувала Позивачу вжити заходи щодо внесення до ЄДРЮОФОПГФ відомостей про те, що Громадська організація «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» є правонаступником Товариства військових мисливців та рибалок ЗСУ Кіровоградського гарнізону, що можу бути підставою для внесення змін до рішення обласної ради №105 від 14.11.1995 р. (т.2 а.с.80)

При цьому, Суд зазначає, що листом №7 від 21.10.2021 року Позивач звернувся до Кіровоградської обласної ради, в якому просив вжити заходів для поновлення пропущеного права Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ». (т.1 а.с.48) У відповідь на який остання листом №01-29/438-1 від 23.11.2021 року повідомила про прийняття висновків №71 від 17.11.2021 року. (т.1 а.с.49-50) Листом №03-58/2043 від 08.11.2021 року Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило Позивача, що рішення не містить положень про втрату громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» права на користування мисливськими угіддями, відсутні положення про розірвання договору про умови ведення мисливського господарства. (т.1 а.с.51)

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що зазначене листування Відповідачів свідчить про непослідовну поведінку державних органів з поновлення права Позивача на користування спірними мисливськими угіддями, яка створила для Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» стан правової невизначеності щодо подальших дій з метою поновлення порушеного права, оскільки у 2017 році Позивача було повідомлено про втрату громадською організацією «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» права користування мисливськими угіддями та припинення договору про умови ведення мисливського господарства. Проте, у 2021 році Відповідач - 2 підтвердив факт неможливості поновлення порушених прав Позивача, у зв'язку з відсутністю рішення суду про втрату громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» права на користування мисливськими угіддями, про розірвання договору про умови ведення мисливського господарства, а тому Позивач був вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Суд при прийнятті даного рішення й вирішення питання щодо поновлення строку позовної давності на звернення до суду з вказаним позовом керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та обов'язкового до виконання рішення суду.

Суд зазначає, що під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 зазначено про те, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (принцип процесуальної економії). Аналогічні висновки також зроблені Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі № 921/729/19, від 06.10.2021 у справі №916/10/18 та від 19.10.2021 у справі № 910/6778/20.

З метою ефективного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року по справі №910/254/20, поновлення порушеного права Позивача, Суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску на звернення до суду з вказаним позовом та захистити порушене право.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» до Кіровоградської обласної ради, Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства та Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідачів порівну.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позовні вимоги Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року «Про надання мисливських угідь у користування громадській організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН».

3. Визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року, укладений між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ВУЛИЦЯ ТАРАСА КАРПИ, будинок 76, ідентифікаційний код юридичної особи 35192689) та Громадською організацією «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» (65012, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ МАРІЇНСЬКА, будинок 1-А, ідентифікаційний код юридичної особи 20963963).

4. Стягнути з Кіровоградської обласної ради (25022, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ПЛОЩА ГЕРОЇВ МАЙДАНУ, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 22223982) на користь Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» (65012, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ МАРІЇНСЬКА, будинок 1-А, ідентифікаційний код юридичної особи 20963963) судовий збір у розмірі 1 513 (одна тисяча п'ятсот тринадцять) грн. 33 (тридцять три) коп.

5. Стягнути з Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ВУЛИЦЯ ТАРАСА КАРПИ, будинок 76, ідентифікаційний код юридичної особи 35192689) на користь Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» (65012, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ МАРІЇНСЬКА, будинок 1-А, ідентифікаційний код юридичної особи 20963963) судовий збір у розмірі 1 513 (одна тисяча п'ятсот тринадцять) грн. 33 (тридцять три) коп.

6. Стягнути з Громадської організації «ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ І РИБАЛОК «САПСАН» (27500, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, місто Світловодськ, вул.Героїв України, 94, ідентифікаційний код юридичної особи 38713752) на користь Громадської організації «ВІЙСЬКОВО-МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПІВДЕНЬ» (65012, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ МАРІЇНСЬКА, будинок 1-А, ідентифікаційний код юридичної особи 20963963) судовий збір у розмірі 1 513 (одна тисяча п'ятсот тринадцять) грн. 33 (тридцять три) коп.

7. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17 серпня 2022 року.

Суддя О.В. Чинчин

Попередній документ

105782763

Наступний документ

105782765

Інформація про рішення:

№ рішення:	105782764
№ справи:	910/61/22
Дата рішення:	10.08.2022
Дата публікації:	19.08.2022
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до суду касаційної інстанції (03.02.2023)
Дата надходження:	04.01.2022
Предмет позову:	про визнання незаконним та скасування рішення

Розклад засідань:

Минулі засідання (23)

28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
28.12.2025 12:42	Господарський суд міста Києва
23.02.2022 11:50	Господарський суд міста Києва
24.08.2022 12:20	Господарський суд міста Києва
25.11.2022 12:30	Північний апеляційний господарський суд
13.12.2022 11:20	Північний апеляційний господарський суд
01.03.2023 14:30	Касаційний господарський суд
29.03.2023 14:30	Касаційний господарський суд
12.04.2023 14:30	Касаційний господарський суд
31.05.2023 13:55	Господарський суд міста Києва
14.06.2023 14:35	Господарський суд міста Києва
27.06.2023 14:25	Господарський суд міста Києва
26.07.2023 12:15	Господарський суд міста Києва
27.11.2023 11:00	Північний апеляційний господарський суд
13.12.2023 09:15	Північний апеляційний господарський суд
27.03.2024 15:00	Касаційний господарський суд