Справа № 128/2209/19
Іменем України
18 серпня 2022 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
судді Карпінської Ю.Ф.,
за участю секретаря Сінельник В.І.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , підписаною представником згідно з ордером Галіциною Вірою Валеріївною , до ОСОБА_3 , Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, правонаступником якої є Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецька Олена Юріївна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та про визнання права власності в порядку спадкування за заповітами на частину спадкового майна,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнив. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 20 серпня 2019 року він отримав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 178119329 і з неї остаточно дізнався про те, що відповідач ОСОБА_3 12 квітня 2019 року отримав чотири свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданих приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю., а саме: на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також на три земельні ділянки, що розташовані за цією ж адресою, площею 0,25 га, 0,044 га та 0,046 га. Крім того, лише 12 вересня 2019 року він отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а також 11 жовтня 2019 року отримав довідку Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області за № 267.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області померла його мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на 50,75% будинковолодіння АДРЕСА_1 , що належало померлій згідно з рішенням народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976. Також після смерті матері відкрилася спадщина на відповідну частину земельної ділянки, на якій розташовано зазначене будинковолодіння, згідно з нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. При житті 08 листопада 2013 року мати ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, в тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що матиме право за законом, заповіла своїм дітям: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (відповідачу по справі). Однак у його свідоцтві про народження в графі мати значиться « ОСОБА_6 », а у свідоцтві про смерть матері вона значиться як « ОСОБА_4 ». У Витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 16 серпня 2019 року зазначено, що в зареєстрованому шлюбі перебували ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , шлюб зареєстровано 11 лютого 1962 року, однак у свідоцтві про смерть матері її ім'я значиться як ОСОБА_4 . Таким чином, його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з свідоцтвом про народження мала ім'я та дівоче прізвище ОСОБА_9 . Проте, в подальшому вона отримала паспорт на ім'я « ОСОБА_10 » і зареєструвала шлюб саме як ОСОБА_11 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_12 ), в свідоцтвах про народження дітей також значиться як ОСОБА_6 , як і у виписках з погосподарських книг Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області з 1947 року до 1996 року. До Вінницького народного суду в 1976 році вона зверталася саме як ОСОБА_6 , що зазначено в рішенні народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого1976 року по справі № 2-126/1976, яким було задоволено позов ОСОБА_6 , 1939 року народження, до ОСОБА_8 , 1941 року народження, про розірвання шлюбу та розподіл майна. Однак вже після 1996 року мати змінила свій паспорт та отримала новий на ім'я ОСОБА_4 . Усі ці обставини були встановлені рішенням Вінницького районного суду Вінницької області по справі за № 128/3583/13-ц від 02 серпня 2013 року та ухвалою про виправлення описки в даному рішенні суду від 05 серпня 3013 року. Тільки в даний час йому стало відомо, що його матір'ю ОСОБА_4 за життя було подано заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документу. Він спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_4 фактично прийняв, оскільки на момент її смерті постійно проживав разом з нею за однією адресою в АДРЕСА_2 . Мати була важко хворою останні роки свого життя і, звичайно, потребувала лікування та сторонньої допомоги, яку він надавав їй разом зі своєю дружиною. Відповідач ОСОБА_3 , хоча і був зареєстрований за однією адресою з матір'ю на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак фактично в спадковому будинку в 2014 році і на момент смерті матері постійно не проживав. Таким чином, відповідач фактично не прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , що є окремою підставою для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих на ім'я ОСОБА_3 12.04.2019. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 вони, порадившись між собою, не оформляли спадщину, оскільки знали, що будинок належить обом батькам, а в спадковому будинку постійно проживає їхній батько ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області помер їхній батько ОСОБА_8 . При житті батько ОСОБА_8 майже одночасно з матір'ю 14 листопада 2013 року склав заповіт, за яким все своє майно заповів йому. Вважає, що батько склав заповіт саме на нього, так як він і його родина в усьому допомагали та підтримували батьків, доглядали їх і фактично постійно проживали разом з ними в спадковому будинку. Таким чином, він є спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_8 . Особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті батька, відсутні. Спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_8 він прийняв, так як 29 грудня 2018 року звернувся до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Надольської Т.П. з заявою про прийняття спадщини за заповітом. Однак отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом він не зміг, оскільки з'ясувалося, що 12 квітня 2019 року приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Білозарецька О.Ю. вже видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом його брату ОСОБА_3 на 100% житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , виданого 17.03.1989 виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів, будинок АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_6 . Відповідно до рішення та ухвали Вінницького районного суду Вінницької області по справі за № 128/3583/13-ц за заявою ОСОБА_4 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, спадкове будинковолодіння належало ОСОБА_4 . Про існування вищезазначеного свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17.03.1989 на ім'я ОСОБА_6 на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 , йому раніше до 2019 року взагалі відомо не було. Вони завжди знали, що спадковий житловий будинок належав їхнім батькам, був саме ними збудований під час шлюбу. Так, про існування свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння, виданого 17.03.1989 на ім'я ОСОБА_6 , він дізнався, коли вже звернувся за правничою допомогою до адвокатів і за допомогою адвокатських запитів витребував певну інформацію. Копію вищевказаного свідоцтва про право власності на будинковолодіння він отримав у дільничного інспектора поліції після звернення до нього в зв'язку з протиправними діями відповідача ОСОБА_3 також влітку 2019 року. Таким чином, про існування свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконкомом Медвеже Вушківської сільської Ради народних депутатів 17.03.1989 на ім'я ОСОБА_6 на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 йому стало відомо в червні 2019 року. Вважає, що саме з цього часу має рахуватися строк позовної давності, відповідно до норм ч. 1 ст. 261 ЦК України, який має починати свій перебіг з моменту, коли особа довідалася про порушення своїх прав. Вважає, що свідоцтво № НОМЕР_1 на право особистої власності на домоволодіння, а саме: на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_4 , видане 17.03.1989 на ім'я ОСОБА_13 на підставі рішення виконкому Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19.05.1989, слід визнати недійсним у зв'язку з тим, що на момент видачі воно суперечило вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України та грубо порушувало право іншого співвласника будинку ОСОБА_8 на майно, яке придбане під час подружнього життя, а тому являлось їхньою спільною сумісною власністю. Крім того, свідоцтво про право власності не могло бути видано раніше, ніж було прийнято підставу його прийняття - рішення Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19.05.1989, про що безпосередньо зазначено в самому свідоцтві. Також рішення Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19.05.1989 про оформлення права власності не існує і існувати не могло, так як свідоцтво про право власності було видано раніше цієї дати, а саме: 17.03.1989. Ті обставини, що форма власності (особиста), яка вказана в свідоцтві про право власності на житловий будинок, виданому на ім'я ОСОБА_14 , є помилковою, підтверджується такими доказами. Рішенням народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976 було задоволено позов ОСОБА_6 , 1939 року народження, до ОСОБА_8 , 1941 року народження, про розірвання шлюбу та розподіл майна, зокрема, шлюб між подружжям було розірвано і розділено спільне майно у відповідності до побажань сторін, а саме: ОСОБА_6 в будинку залишено кімнату 1-4 площею 11,5 кв.м, що складає 11,5% від будинковолодіння, кімнату 1-3 площею 16,2 кв.м - 16% від будинковолодіння, веранду - 8,5% від будинковолодіння, 1/2 сараю - 9,25%, погріб - 5,5%, а також речі домашнього вжитку, всього 50,75% будинковолодіння; ОСОБА_8 залишено в будинку кімнату 1-1 площею 23,4 кв.м, що складає 23,5% будинковолодіння, кімнату 1-2 площею 16,6 кв.м - 16,5%, 1/2 сараю - 9,25%, що в загальному становить 49,25% будинковолодіння. Рішення суду набрало законної сили 23.02.1976. 03.08.1978 ОСОБА_6 отримала в органах РАЦС свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 . Разом з тим, після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати в одному будинку, а згодом помирились та стали проживати разом, спільно вести господарство, а ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народився син ОСОБА_3 . Таким чином, вважає, що свідоцтво про право особистої власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами слід визнати недійсним, оскільки він не може бути особистою власністю ОСОБА_14 , так як належав подружжю ОСОБА_12 і в результаті судового розподілу майна ОСОБА_4 набула право приватної власності на 50,75% будинковолодіння, а ОСОБА_1 - на 49,25%. Вважає, що форма власності «особиста» в свідоцтві про право власності на спірний житловий будинок вказана помилково ще й у зв'язку з тим, що виконкому Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів було рекомендовано вказати саме таку форму власності рішенням Вінницької районної ради народних депутатів за № 128 від 19.05.1989, а рішення, яке є підставою для видачі свідоцтва про право власності за № 128 від 19.05.1989 взагалі не існує, що підтверджується витребуваною архівною копію рішення Вінницької районної ради народних депутатів за № 128 від 19.05.1988. Зокрема, в даному рішенні про проведення технічної інвентаризації та оформлення права власності на житлові будинки було рекомендовано сільським радам видати громадянам і головам колгоспних дворів свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння, що суперечило нормам ЦК УРСР 1963 року та СК УРСР, які діяли на той час. В зв'язку з тим, що в основу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім'я ОСОБА_3 12.04.2019, покладено свідоцтво НОМЕР_1 про право особистої власності від 17.03.1989, видане на ім'я ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , вважає, що є передбачені законом підстави для визнання недійсним також свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки воно порушує його права на спадкове майно, що залишилося після смерті батьків і суперечить ст.ст. 203, 215 ЦК України, а також постанові Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду судових справ про визнання правочинів недійсними», постанові Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» (абзац третій пункту 12). Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 залишилось таке спадкове майно: 50,75% будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, розташованого в АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташована за вищевказаною адресою, належна спадкодавиці на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 337061, виданого 09.11.2012 на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області; земельна ділянка площею 0,0440 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, належна ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 256872, виданого на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 16.09.2011, та земельна ділянка площею 0,0460 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташована за вищевказаною адресою, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, належна спадкодавиці на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 286871, виданого на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Спадкоємці за законом після смерті матері відсутні, так як вона заповіла все своє майно своїм синам: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (позивачу) та ОСОБА_3 (відповідачу). Старший син ОСОБА_5 спадщину після смерті матері не прийняв, так як тривалий час проживає в Росії і повертатися на батьківщину не має наміру, заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк не подавав. Молодший брат ОСОБА_3 хоча фактично не проживав на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 разом з нею за однією адресою, незаконно отримав чотири свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 квітня 2019 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також на три земельні ділянки, розташовані за цією ж адресою, площею 0,25 га, 0,044 га, 0,046 га, так як фактично зазначене майно не було особистою власністю ОСОБА_4 , а було спільною сумісною власністю подружжя, що чітко встановлено рішенням народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976, яке набрало законної сили 23.02.1976. Таким чином, свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , є такими, що порушують права інших осіб. Крім того, майно на яке вони видані, не належало цілком спадкодавиці ОСОБА_4 . Фактично на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_3 постійно проживав за адресою своєї дружини ОСОБА_15 в АДРЕСА_5 . Він (позивач по справі) прийняв спадщину у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на момент смерті матері та деякий час після її смерті постійно проживав разом з нею в спадковому будинку у зв'язку з тим, що за станом здоров'я вона потребувала постійного догляду, так як тривалий час до своєї смерті була лежачою хворою. Весь комплекс обов'язків по догляду як за хворою матір'ю, так і за будинком з прибудинковою земельною ділянкою здійснював він разом зі своєю дружиною, так як відповідач в той час одружився і переселився в будинок своєї дружини ОСОБА_16 , яка проживала в АДРЕСА_5 . Таким чином, він є спадкоємцем за заповітом, який фактично прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_4 , а також спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 свого батька ОСОБА_8 , тому має законне право на оформлення відповідної частини спадкового майна. Частки, що належать йому та відповідачу в спадковому майні, що залишилося після смерті матері, є рівними і становлять по 1/2 частці кожному. Зокрема, частка, що належала ОСОБА_14 в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами у відповідності до рішення суду від 20.02.1976 по справі № 2-126/1976 складає 50,75%. Тому частка кожного з них, спадкоємців за заповітом, в будинковолодінні складає по 25,37%. Частка батька ОСОБА_8 у житловому будинку, розташованому в АДРЕСА_2 , згідно з рішенням суду про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя складала 49,25%. Враховуючи те, що батько заповів все своє майно йому (позивачу по справі), то його частка в спадковому будинку складає 25,37% + 49,25% = 74,62% або 2/3. Відтак, його спадкова частка в земельній ділянці площею 0,25 га, що належала спадкодавиці ОСОБА_4 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд складає 74,62% або 2/3 частки у праві власності на земельну ділянку. Крім цього, йому як спадкоємцю за заповітом, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , належить 1/2 частка земельної ділянки площею 0,046 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_2 , та 1/2 частка земельної ділянки площею 0,044 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за тією ж адресою.
За вищевказаних обставин позивач ОСОБА_1 просить суд: 1) визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на будинковолодіння, виданого виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17 березня 1989 року на ім'я ОСОБА_4 , оскільки про його існування він дізнався лише в червні 2019 року; 2) визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння, видане виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17 березня 1989 року на підставі рішення Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19 травня 1989 року на ім'я ОСОБА_13 , зареєстроване Комунальним підприємством «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» 17 березня 1989 року на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; 3) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 12 квітня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. на ім'я спадкоємця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , на спадкове майно, що залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , 1939 року народження, а саме: на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68,0 кв.м, розташований в АДРЕСА_2 , спадкова справа № 41/2019, реєстраційний номер 381; 4) визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. 12 квітня 2019 року на ім'я спадкоємця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , на три земельні ділянки, що належали спадкодавиці ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що належала спадкодавиці на підставі Державного акта серії ЯМ № 337061, виданого 09 листопада 2012 року на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району; на земельну ділянку площею 0,044 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 0520683800:02:003:0113, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 286872 від 09 листопада 2012 року; на земельну ділянку площею 0,046 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 286871, виданого 09 листопада 2012 року на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області; 5) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , про реєстрацію права власності на: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46441330 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область; земельну ділянку площею 0,046 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46441779 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область; земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46441561 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область; земельну ділянку площею 0,044 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46442026 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область; 6) встановити факт, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дійсно є рідним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 7) встановити факт, що він, ОСОБА_1 , постійно проживав разом зі спадкодавицею ОСОБА_4 на день її смерті, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_1 , за однією адресою, а саме: в АДРЕСА_2 ; 8) встановити факт, що ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно перебували з 11 лютого 1962 року в зареєстрованому у виконавчому комітеті Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області шлюбі, про що було складено актовий запис № 3; 9) визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 08 листопада 2013 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 та в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 14 листопада 2013 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_8 на 74,62% або 2/3 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; на 74,62% або 2/3 частки земельної ділянки площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; 10) визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 08 листопада 2013 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 на: 1/2 частку земельної ділянки площею 0,046 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,044 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; 11) стягнути з відповідача ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , на свою користь понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати за надану правничу допомогу відповідно до квитанцій.
Ухвалою судді Вінницького районного суду Вінницької області від 28.08.2019 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
05.11.2019 представником відповідача ОСОБА_3 згідно з ордером ОСОБА_18 через канцелярію суду було подано письмовий відзив на позовну заяву з доказами направлення його копії учасникам справи. У відзиві представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 та відмовити в позові. Відзив обґрунтовує тим, що позивачем безпідставно зазначено у позові про те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрилась спадщина лише на 50,75 % домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до рішення виконкому Вінницької районної Ради народних депутатів № 128 від 19 травня 1988 року ОСОБА_4 17 березня 1989 року було видано свідоцтво НОМЕР_1 про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .Посилання позивача на нібито розподіл майна (а саме: спірного домоволодіння) відповідно до рішення Народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976 не може бути прийнято судом до уваги, оскільки рішення суду жодним чином не ідентифікує, яке саме майно було розподілене між подружжям (відсутні конкретні адреси нерухомого майна);резолютивна частина рішення суду при розподілі та встановленні часток нерухомого майна, що поділяється, не співпадає з даними технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 .Позивачем зазначено, що після розірвання шлюбу батьки продовжували проживати в одному будинку, а згодом помирились і стали проживати разом, вести спільне господарство, а ІНФОРМАЦІЯ_5 в них народився син ОСОБА_3 . І надалі йде обґрунтування сумісного проживання батька та матері.Таким чином, продовжуючи сумісно проживати, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 майже одночасно (08.11.2013 та 14.11.2013) у секретаря Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області склали та посвідчили свої заповіти на випадок смерті.Вважає, що ОСОБА_8 при його житті було цілком відомо, що відповідно до рішення виконкому Вінницької районної Ради народних депутатів № 128 від 19 травня 1988 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей факт не міг залишитись поза увагою ОСОБА_8 , але ним до самої смерті не оскаржувався. Рішенням Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 16 вересня 2011 року № 94 затверджено технічну документацію ОСОБА_4 по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки та видані відповідні державні акти. Цей факт також не міг залишитись поза увагою ОСОБА_8 і так само ним не оскаржувався. У 2013 році ОСОБА_4 зверталась до Вінницького районного суду Вінницької області із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а саме: свідоцтва № НОМЕР_1 про право приватної власності на житловий будинок. Оскільки справа розглядалась в порядку окремого провадження, то в ній був відсутній будь-який спір про право, що також доводить той факт, що все було оформлено правильно, ОСОБА_8 не оспорював даний факт і був з ним згодний. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 серпня 2013 року у справі № 128/3583/13-ц заяву було задоволено. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2013 року у справі №128/3583/13-ц було виправлено описку у рішенні.На момент смерті ОСОБА_4 вона була власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , та земельних ділянок, розташованих за цією ж адресою, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спорудплощею 0,2500 га, для ведення особистого селянського господарства площею 0,0460 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0440 га. Посилання позивача щодо належності всього, переліченого вище майна, на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_8 не відповідають дійсності. Відповідно до виписки з погосподарської книги на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у період 1961-1963 роках (шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_8 укладено в січні 1962 року) власником зазначеного будинковолодіння зазначено ОСОБА_19 , який є батьком ОСОБА_20 . Вважає, що подружжя ОСОБА_12 за життя визначило, що право власності на будівлю та земельні ділянки будуть належати саме ОСОБА_4 , оскільки від самого початку будинковолодіння та земельні ділянки належали її батьку і були отримані нею, скоріш за все, в дар. Крім того, офіційно шлюб між подружжям було розірвано, але вони продовжували проживати разом та вже після розірвання шлюбу в них народилась дитина (відповідач по справі).Тобто, будинковолодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на момент розлучення було власністю ОСОБА_4 і не входило до складу спільної сумісної власності подружжя.Відповідно до заповіту ОСОБА_4 від 08 листопада 2013 року, остання заповіла все своє майно, що належатиме їй на день смерті, своїм дітям: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах.На момент смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_3 був зареєстрований, а також фактично проживав із спадкодавицею.Згідно з випискою з погосподарської книги № 3 домоволодіння, АДРЕСА_1 , затвердженою сільським головою та секретарем Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, у період 2011-2015 рр. в будинку проживали ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 . Інформація про проживання позивача відсутня.Таким чином, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 фактично не прийняли спадщину у строки, встановлені законом.Вважає, що позивачем не наведено жодного доказу, який би дійсно підтверджував факт його постійного проживання із спадкодавицею. Позивач перекручує факти, він має у власності житловий будинок в цьому ж населеному пункті та постійно проживає в ньому. За життя спадкодавиці, особливо в період її хвороби, можливо він і навіщав її та допомагав, що є його обов'язком, проте це не проживання разом із спадкодавицею, це проживання в одному населеному пункті та допомога.Позивачем пропущені строки звернення за прийняттям спадщини, не подано заяви до суду про продовження строків на прийняття спадщини. Вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав. В позовній заяві не зазначено, в чому саме полягало порушення видачі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок та земельні ділянки. В обґрунтування своєї позиції позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про право спільної сумісної власності на житловий будинок та земельні ділянки подружжя ОСОБА_12 . Таким документами могли б бути певні договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок, акти передачі у суміснекористування земельних ділянок, документи, що підтверджують спільне будівництво та ввід в експлуатацію житлового будинку тощо.Є лише посилання на рішення Народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976, яке не наводить жодного доказу з позиції позивача та не спростовує право особистої власності ОСОБА_4 на спірне домоволодіння та земельні ділянки.Крім того, вважає, що позивач є неналежним позивачем в частині позову, в якій він обґрунтовує та намагається довести право його батька на частину спільного майна. На момент смерті батько позивача не мав у власності зареєстрованого права власності на житловий будинок та земельні ділянки. Тому вважає, що у позивача немає жодних підстав визнавати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння.Строк позовної давності із захисту такого права, якщо воно і було, пропущений батьком позивача, оскільки з 17.03.1989 до моменту його смерті минуло понад 29 років. Вважає, що якщо батько позивача жодного разу не оскаржував та навіть не намагався оскаржувати право особистої власності своєї колишньої дружини, то він це її право визнав і погоджувався з ним.Вважає, що у позивача відсутні підстави оспорювати право особистої власності матері, оскільки його батько за життя це право визнавав та не претендував на спільну сумісну власність.Батькові позивача на момент відкриттяспадщини не належали права власності на спірне домоволодіння та земельніділянки.Також немає у позивача жодних підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності або визнання поважними причинами такого пропуску для визнання недійсним свідоцтва НОМЕР_1 від 17.03.1989 про право особистої власності на будинковолодіння.
Заяву про застосування строку позовної давності представник відповідача обгрунтовує тим, що позивач, звернувшись до суду із позовною заявою, просить визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_1 про право особистої власності на будинковолодіння, видане 17 березня 1989 року виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_4 , тобто через більш ніж 30 років, що свідчить про пропуск трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позову.Посилання позивача на той факт, що йому стало відомо про порушення права лише в 2019 році не повинно мати значення для справи, оскільки позивач мав реальну можливість отримати інформацію про наявність спірного свідоцтва впродовж шести місяців із моменту смерті своєї матері ОСОБА_4 , тобто в період з 16 травня 2014 року до 16 листопада 2014 року, якщо б він своєчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак він до нотаріуса не звертався.Позивач безпідставно стверджує, що постійно проживав із батьками та фактично прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_4 , тому йому повинно було бути відомо, яке саме майно після смерті матері він отримав у спадок.Якщо б позивач своєчасно звернувся до нотаріуса за отриманням спадщини, то йому у строк до 16 листопада 2014 року було б відомо, що його батьку ОСОБА_8 не належало домоволодіння та земельні ділянки. На той час, останній був ще живим. Тобто, і позивач, і його батько ОСОБА_8 у разі порушення їхніх прав мали можливість своєчасного звернення до суду за їх захистом.Вважає, що єдиною особою, яка б могла звернутись із такими позовними вимогами, є саме: батько позивача - ОСОБА_8 , який за часів свого сумісного життя з ОСОБА_4 неодноразово мав можливість звернутись до суду за захистом своїх прав. В лютому 1989 року було проведено інвентаризацію житлового будинку АДРЕСА_1 , про що 27.02.1989 було видано відповідний технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду, в якому єдиним власником зазначено ОСОБА_6 . Цей факт не міг залишитись поза увагою ОСОБА_8 , але ним до самої смерті не оскаржувався.За період з 17 березня 1989 року по день смерті ОСОБА_8 не оспорювалось спірне свідоцтво. Рішенням Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 16 вересня 2011 року № 94 затверджено технічну документацію ОСОБА_4 по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки та видані відповідні державні акти. Цей факт також не міг залишитись поза увагою ОСОБА_8 і так само ним не оскаржувався.У 2013 році ОСОБА_4 зверталась до Вінницького районного суду Вінницької області із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а саме: свідоцтва № НОМЕР_1 про право приватної власності на житловий будинок. Оскільки справа розглядалась в порядку окремого провадження, то в ній був відсутній будь-який спір про право, що також доводить той факт, що все було оформлено правильно, ОСОБА_8 не оспорював даний факт і був з ним згідний. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 серпня 2013 року у справі №128/3583/13-ц заяву було задоволено. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2013 року у справі № 128/3583/13-ц було виправлено описку у рішенні. Таким чином, представник відповідача просить застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15.11.2019 прийнято до провадження уточнення позовних вимог та продовжено строк підготовчого провадження.
02.12.2019 позивач ОСОБА_1 подав через канцелярію суду письмову відповідь на відзив з доказами направлення копії відповіді учасникам справи. Зазначає, що викладені у відзиві заперечення відповідача ОСОБА_3 відносно позовних вимог вважає необґрунтованими. Так, згідно з рішенням Народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого1976 року по справі № 2-126/1976 було задоволено позов ОСОБА_6 , 1939 року народження, до ОСОБА_8 , 1941 року народження, про розірвання шлюбу та розподіл майна, зокрема, шлюб між подружжям було розірвано та розділено спільне майно у відповідності до побажань сторін. Дане рішення суду набуло чинності 23.02.1976. Таким чином, ОСОБА_8 за життя завжди знав, що збудований ними під час шлюбу будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а також був розділений між ними на підставі рішення суду. Ця обставина беззаперечно встановлена самим рішенням суду. Навпаки, жодного доказу відповідачем не надано, який би міг підтвердити, що ОСОБА_1 знав за життя про існування свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності від 17 березня 1989 року, виданого на ім'я однієї лише ОСОБА_6 . Крім того, спірний будинок був збудований їхніми батьками саме під час шлюбу, а отже є спільним сумісним майном подружжя відповідно до норм ст. 60 СК України, а також норм ст. 22 КпШС УРСР, яка була чинною на момент будівництва будинку, а також на момент його розподілу між подружжям у судовому порядку. Відносно твердження відповідача про те, що у рішенні суду не ідентифіковано спадковий будинок, то це не відповідає дійсності, оскільки на момент розгляду справи судом в 1976 році реєстрація права власності на будинки в селах не була обов'язковою і право власності на будинки могло бути підтверджено на підставі записів в погосподарських книгах сільської ради. Так, у рішенні суду і зазначено погосподарський номер на підставі записів погосподарських книг, тобто ідентифіковано саме спадковий будинок, що цілком відповідало діючому на той час законодавству. Згідно з чинним станом на 1976 рік законодавством Української СРСР, в сільській місцевості вівся погосподарський облік, а тому саме відомості погосподарських книг сільських рад відносно будинковолодіння підтверджували належність будинку тій чи іншій особі. Таким чином, членами двору будинку АДРЕСА_1 були саме двоє осіб, які збудували його в період шлюбу за спільні кошти та спільною працею: ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , саме на підставі записів погосподарських книг і було в 1976 році розділено майно подружжя на цілком законних підставах, а в подальшому, навпаки свідоцтво НОМЕР_1 про право особистої власності від 17 березня 1989 року було видано на ім'я однієї лише ОСОБА_6 , що не відповідало взагалі ні записам у погосподарських книгах, ні рішенню Народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого1976 року по справі № 2-126/1976, ні нормам Закону про спільне сумісне майно подружжя, а саме: ст. 22 КпШС УРСР, так як будинок дійсно було збудовано під час шлюбу. Станом на 1988-1989 роки, коли видавалося свідоцтво НОМЕР_1 про право особистої власності від 17 березня 1989 року, членами двору будинку АДРЕСА_1 були саме: ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , а тому зазначене свідоцтво НОМЕР_1 було винесено всупереч записам погосподарських книг і з грубим порушенням прав іншого співвласника ОСОБА_8 , без його відому. ОСОБА_8 взагалі за життя не знав про існування свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності від 17 березня 1989 року, яке було видано на ім'я однієї лише ОСОБА_6 . Докази, які б спростували цей факт, відповідачем не надані. Навпаки, батьки разом залишили своїм дітям заповіти, майже одночасно, оскільки розуміли і завжди знали, що будинок є їхнім спільним майном і належить їм саме як подружжю, а не одному з них. Крім того, участі у справі № 128/3583/13-ц, по якій було ухвалено рішення від 02 серпня 2013 року, їхній батько ОСОБА_8 не брав, а тому твердження відповідача про те, що йому було відомо як про існування свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності від 17 березня 1989 року, так і про існування самого рішення суду за 2013 рік, є безпідставними і не підтверджені жодним доказом. Батько ОСОБА_8 до смерті постійно проживав в будинку, володів, користувався і розпоряджався ним, робив у будинку ремонт, дбав про нього, саме як співвласник майна. Тобто, саме права батька ОСОБА_8 , як іншого законного співвласника будинку, були грубо порушені в зв'язку з видачою незаконного свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності від 17 березня 1989 року. Однак у зв'язку зі смертю батька права та обов'язки на підставі ст.ст. 1218, 1268 ч. 5 ЦК України перейшли до його спадкоємців, а тому саме позивачу належить право ставити питання щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності, про яке не було відомо за життя спадкодавцю ОСОБА_8 , ні йому до червня 2019 року. Тому саме з цього часу має починати свій перебіг строк позовної давності. Відповідно заява відповідача про застосування в даному випадку щодо визнання свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності від 17 березня 1989 року строків позовної давності є безпідставною. Оскільки позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері вони як спадкоємці, порадившись між собою, не оформляли спадщину, оскільки знали, що будинок належить обом батькам, а в спадковому будинку постійно проживає їхній батько ОСОБА_8 . Ці обставини відповідають дійсності, адже навіть відповідач оформив свої спадкові права вже після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 саме їхнього батька ОСОБА_8 . Твердження відповідача у відзиві про те, що будинок АДРЕСА_1 на момент розлучення батьків був власністю ОСОБА_4 , є безпідставним, не підтвердженим жодним доказом по справі. Так, даний будинок було збудовано батьками саме за час шлюбу, а тому згідно з нормами ст. 23 КпШС він є спільною сумісною власністю подружжя, цей факт підтверджується також записами погосподарських книг, які були особливою формою звітності у сільській місцевості і саме на їх підставі підтверджувалося право власності, також підтверджується рішенням народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976. ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області померла його мати ОСОБА_4 . На момент смерті матері відповідач ОСОБА_3 взагалі не проживав постійно навіть на Україні, а не те що в с. Медвеже Вушко разом з матір'ю, він проживав разом з дружиною у м. Санкт-Петербург, а сам факт реєстрації не доводить факту постійного проживання. Навпаки, разом з батьками постійно проживала та опікувалася ними саме його родина і докази на підтвердження зазначеного факту було надано до матеріалів позовної заяви. Крім того, це підтверджується і наявними у нього квитанціями про оплату комунальних платежів за спадковий будинок, так як саме він жив у будинку разом з батьками та оплачував комунальні послуги. За вищевказаних обставин позивач ОСОБА_1 просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на будинковолодіння, виданого виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17 березня 1989 року на ім'я ОСОБА_4 , оскільки про його існування він дізнався лише в червні 2019 року, та задовольнити заявлені ним позовні вимоги.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05.12.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
Судовий розгляд у даній справі неодноразово відкладався з поважних причин.
В судовому засіданні 16.10.2020 представник позивача - адвокат Галіцина В.В. позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених у позовній заяві та уточненій позовній заяві. Суду також пояснила, що спірний житловий будинок був побудований батьками позивача, який в подальшому рішенням суду було поділено між ними. На той час мати позивача мала ім'я « ОСОБА_10 ». 17.03.1989 на вказаний спірний будинок було видано свідоцтво про право власності на цілий будинок, однак в даному свідоцтві вказано, що воно видане на підставі рішення, яке було видано 19.05.1989, що є зовсім незрозумілим. На час життя матері позивач постійно з нею проживав в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області та опікувався нею. Водночас відповідач проживав в Санкт-Петербурзі та жодним чином не здійснював догляд за матір'ю. Батько сторін постійно проживав у спірному будинку, який був побудований за період шлюбу з ОСОБА_4 . Їхня матір ОСОБА_4 08.11.2013 склала заповіт на всіх дітей, однак право власності на все майно оформив лише відповідач ОСОБА_3 . Дана обставина стала відома позивачу після смерті батька, який склав на нього заповіт, однак коли позивач звернувся до нотаріуса, то він дізнався, що право власності на житловий будинок та земельні ділянки оформив відповідач. Просила також поновити строк звернення до суду, оскільки про наявність свідоцтв про право власності позивачу стало відомо лише влітку 2019 року.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Турченко Є.І. в судовому засіданні 16.10.2020 позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вважає позов безпідставним, оскільки позивач не є належним позивачем у даній справі, так як він намагається визнати право власності за батьком, який вже помер. Сторона позивача посилається на рішення, яким було поділено майно між батьками сторін, але дане рішення не може бути прийнято до уваги, оскільки з рішення неможливо ідентифікувати, яке саме майно було розподілене між подружжям, а також в резолютивній частині рішення містяться розбіжності з даними технічного паспорту на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2 . Також зазначив, що позивач не вступив у спадок після смерті матері, оскільки не був зареєстрований в її будинку, так як має власний будинок, в якому він проживає разом зі своєю сім'єю. Водночас відповідач зареєстрований в даному будинку та постійно проживав у ньому, оскільки іншого житла немає. Крім цього, просив застосувати строки позовної давності.
В судовому засіданні 26.11.2020 позивач ОСОБА_1 у зв'язку з заявленим клопотанням був допитаний в якості свідка. Суду показав, що його матір залишила заповіт на трьох дітей. Після її смерті в нього залишився батько, за яким він ще чотири роки здійснював догляд. Після смерті батька він хотів оформити спадщину, однак коли він приїхав до будинку батьків, то виявилось, що його брат ОСОБА_3 змінив замок та все оформив на себе. Він самостійно здійснював догляд за батьками, оскільки його матір хворіла, а батько не міг самостійно доглядати її, тому в 2013 році він з дружиною переїхав до батьків. Він доглядав за господарством, возив матір до лікарні, а ОСОБА_3 в той час жив та працював в Петербурзі і приїхав лише тоді, коли померла матір, хоча він дійсно був зареєстрований в спірному будинку весь той час. Після смерті матері ОСОБА_3 забрав у нього свідоцтво про смерть матері, оскільки сказав, що хоче переоформити книжку на електроенергію, однак він оформив всю спадщину на себе. В 2018 році помер його батько. В той час він вже не проживав постійно з батьком, але продовжував його відвідувати та доглядати за ним, щодня носив йому їжу. Після смерті батька в будинку ніхто не проживав, однак він продовжував навідуватись до будинковолодіння, щоб злодії не залізли в будинок. В травні 2019 року він прийшов до будинку та виявив, що замки до дверей змінені, а пізніше дізнався, що єдиним власником будинку є ОСОБА_3 . Коли він звернувся до адвоката для вирішення спірного питання, то також дізнався, що вказаний будинок був оформлений на матір, однак йому достеменно відомо, що даний будинок був побудований батьками за період перебування в шлюбі. Також йому відомо, що батьки розлучалися, проте пізніше помирились та зійшлись, але не реєстрували шлюб.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні 26.11.2020 суду показав, що працює дільничним офіцером в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області з 2017 року та знає родину ОСОБА_12 . Одного разу до нього звернувся ОСОБА_22 , оскільки його брат змінив замки в будинок. В подальшому ОСОБА_22 звернувся до нього, тому що до спірного домоволодіння повинен був прийти представник БТІ, однак ОСОБА_23 не впустив їх та пред'явив документи, що він є власником вказаного будинку.
Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні 26.11.2020 суду показав, що його тітка та брат живуть по сусідству, де жили батьки позивача. Постійно бачив там ОСОБА_1 з дружиною, де вони доглядали за його хворою матір'ю, оскільки в той час вони постійно проживали там. Батьки ОСОБА_12 все життя проживали в спірному будинку та особисто знає, що вони разом його побудували.
Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні 26.11.2020 суду показав, що живе по сусідству з сім'єю ОСОБА_12 та особисто дружив з їхнім батьком і допомагав їм. Пам'ятає, що ОСОБА_26 постійно проживав у спірному будинку, а ОСОБА_27 приїжджав до них. Де жив ОСОБА_26 , коли померла їхня матір, він не пам'ятає. Батьки ОСОБА_12 постійно проживали до смерті у вказаному будинку. Сім'я ОСОБА_1 у вказаному будинку не проживали, а лише періодично навідувались до батьків.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17.05.2021 залучено до участі у справі № 128/2209/19 Агрономічну сільську раду Вінницького району Вінницької області.
В судовому засіданні 07.07.2021 свідок ОСОБА_28 суду показав, що з дитинства знає сім'ю ОСОБА_12 , оскільки жив по сусідству. Батьки сторін постійно жили в спірному будинку, як чоловік та дружина. Матір сторін всі називали «тьотя ОСОБА_39». На даний час він по сусідству з ними не проживає, але часто приїжджає до своєї матері. Також знає, що останні роки матір сторін була лежача та постійно потребувала сторонньої допомоги, яку їй надавав її син ОСОБА_22 та його дружина, а після її смерті вони здійснили поховання за власний рахунок. Часто бачив, що ОСОБА_27 вранці з будинку матері йшов на роботу. ОСОБА_23 за матір'ю не доглядав, люди казали, що він був на заробітках. Зі слів своєї дружини знає, що дружина ОСОБА_1 їй розповідала, що постійно здійснює догляд за матір'ю свого чоловіка.
В судове засідання 09.08.2022 учасники справи не з'явилися, хоч в установленому законом порядку повідомлялися про дату, час та місце продовження судового розгляду по даній справі.
Попередньо через канцелярію суду надійшли письмові дебати представника позивача - адвоката Галіциної В.В. та через електронну пошту суду - письмові дебати представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Турченка Є.І.
В матеріалах справи наявна письмова заява представника відповідача - сільського голови Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області про розгляд справи у відсутність представника сільської ради.
Також в матеріалах справи наявна письмова заява представника Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, відповідно до якої Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області просить справу розглянути без участі їхнього представника, у вирішенні даної справи покладаються на розсуд суду та не заперечують проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Частиною третьою статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Будь-яких інших заяв чи клопотань до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 09.08.2022 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази, надані учасниками справи, оглянувши в судовому засіданні матеріали інвентаризаційної справи № 359 на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , врахувавши думки учасників справи, висловлені ними в поданих до суду письмових заявах та в письмових дебатах, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого повторно 27.06.2019 (т. 1 а.с. 17).
З копії свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_9 убачається, що її батьками записані: ОСОБА_19 (батько) та ОСОБА_29 (мати) (т. 1 а.с. 20).
08 листопада 2013 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті залишила заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області Зарудняк Наталією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 137, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі, все те, що буде належати їй на день смерті, і на що вона матиме право за законом, заповіла своїм дітям: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках, що підтверджується копією даного заповіту (т. 1 а.с. 18).
ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області помер ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 05.12.2018 (т. 1 а.с. 16).
14 листопада 2013 року ОСОБА_8 на випадок своєї смерті залишив заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області Зарудняк Наталією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 141, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі, все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він матиме право за законом, заповів своєму сину ОСОБА_1 , що підтверджується копією даного заповіту (т. 1 а.с. 19).
Згідно з копією свідоцтва серії НОМЕР_6 від 06.02.1968 про народження ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_1 , його батьками записані ОСОБА_8 (батько) та ОСОБА_6 (мати) (т. 1 а.с. 21).
Рішенням Народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976р. було розірвано шлюб, зареєстрований 11 лютого 1962 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 у виконкомі Медвеже-Вушківської сільської Ради депутатів трудящихся, актовий запис № 2. Також даним рішенням між сторонами було розділено майно: ОСОБА_6 в будинку залишено: кімнату 1-4 розміром 11,5 кв.м; кімнату 1-3 розміром 16,2 км.м; веранду № 2; 1/2 сараю та погріб, а ОСОБА_8 - кімнату 1-1 розміром 23,4 кв.м; кімнату 1-2 розміром 16,6 кв.м та 1/2 сараю. Крім того, між сторонами було розподілено речі домашнього вжитку та домашню птицю. Дане рішення було винесено, керуючись ст.ст. 29, 38, 40 Кодексу про шлюб та сім'ю УССР, чинного на час ухвалення рішення, та набрало законної сили 23 лютого 1976 року, що підтверджується його копією (т. 1 а.с. 25-26).
З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 від 03.08.1978 убачається, що розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було зареєстровано 09 березня 1976 року, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено актовий запис № 47. Після розірвання шлюбу у них залишились прізвища « ОСОБА_12 » та « ОСОБА_12 » (т. 1 а.с. 22).
В листі Комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» № 2494/1/01-9/19 від 10.06.2019 зазначено, що згідно з розділом І Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 року за № 1442/328294, яка набрала чинності 15.01.2019, технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна виготовляється після проведення комплексу робіт з обмірювання об'єкту нерухомості з визначенням його складу, фактичної площі та об'єму, тощо.Оскільки, під час виходу на об'єкт нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_2 , виконавцю не було забезпечено доступ до всіх приміщень зазначеного об'єкту нерухомості (про що складений відповідний акт), у КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» відсутні підстави для виготовлення технічного паспорту.На житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 , КП «ВООБТІ» 17.03.1989 сформованаінвентаризаційна справа № 359 (т. 1 а.с. 27).
За відомостями інвентаризаційної справи № 359 КП «ВООБТІ» житловий будинок загальною площею 89,2 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , було побудовано в 1970 році, тобто, в період перебування ОСОБА_8 та ОСОБА_14 в зареєстрованому шлюбі.
17 березня 1989 року виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів, на підставі рішення виконкому Вінницької районної Ради народних депутатів № 128 від 19 травня 1989 року, на ім'я ОСОБА_6 було видано Свідоцтво про право особистої власності № НОМЕР_1 на цілий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується його копією (т. 1 а.с. 28-29).
Рішенням Вінницької районної Ради народних депутатів № 128 від 19.05.1988 було вирішено: провести технічну інвентаризацію житлових будинків, в тому числі, в с. Медвеже Вушко; оформити право власності на житлові будинки, що належать, в тому числі, окремим громадянам згідно зі списком, затвердженим рішенням, в тому числі, виконкому Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області; видати громадянам свідоцтва про право особистої власності; доручити видачу свідоцтв про право особистої власності виконкомам місцевих Рад, в тому числі, с. Медвеже Вушко; Вінницькому ООБТІ провести відповідну реєстрацію документів на будинки, що підтверджується копією даного рішення (т. 1 а.с. 30-32).
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02.08.2013 по справі № 128/3583/13-ц встановлено факт належності правовстановлюючого документа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: свідоцтва № НОМЕР_1 на право особистої власності на житловий будинок від 17.03.1989, виданого на ім'я ОСОБА_6 . Рішення набрало законної сили 13.08.2013, що підтверджується його копією та копією ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 05.08.2013 про виправлення описки в даному рішенні. Зі змісту даного рішення убачається, що частина документів була видана на ім'я ОСОБА_6 , а частина - на ім'я ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 33-34, 35-36)
КП «ВООБТІ» 27.02.1989 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 37-41).
12 квітня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. на ім'я відповідача по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , 1939 року народження, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68,0 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Дане свідоцтво зареєстроване в реєстрі за № 381 (спадкова справа № 41/2019р.), що підтверджується його копією (т. 1 а.с. 42).
Згідно з копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2019, право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68 кв.м, зареєстровано 12 квітня 2019 року за ОСОБА_3 (запис про право власності № 31151411) (т. 1 а.с. 43).
Згідно з копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 337001, ОСОБА_4 на підставі рішення Медвеже-Вушківської сільської ради 9 сесії 6 скликання від 16.09.2011 належить 0,2500 га земельної ділянки, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 44-45).
Згідно з копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 286871, ОСОБА_4 на підставі рішення Медвеже-Вушківської сільської ради 9 сесії 6 скликання від 16.09.2011 належить 0,0460 га земельної ділянки, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 46-47).
Згідно з копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 286872, ОСОБА_4 на підставі рішення Медвеже-Вушківської сільської ради 9 сесії 6 скликання від 16.09.2011 належить 0,0440 га земельної ділянки, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 (т. 1 а.с. 48-49).
З медичної довідки, виданої в.о. зав. відділенням КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Гудзь М.А., убачається, що ОСОБА_13 з 02.05.2014 до 12.05.2014 перебувала на лікуванні в хірургічному відділенні МКЛ ШМД м. Вінниці з діагнозом: рак яєчників ТЗМХ М1, 4 стадія, 4 клінічна група, двобічний плеврит (т. 1 а.с. 55).
З довідки № 504, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 26.06.2019, убачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно була рідною матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 59).
З письмових пояснень ОСОБА_30 , посвідчених секретарем Медвеже-Вушівської сільської ради Вінницького району Вінницької області 22.04.2019 убачається, що ОСОБА_30 підтверджує, що ОСОБА_22 , починаючи з березня 2013 року і до моменту смерті матері ОСОБА_4 , постійно проживав разом з нею та здійснював за нею догляд, оскільки мати потребувала постійної допомоги за станом здоров'я (т. 1 а.с. 56).
З письмових пояснень ОСОБА_28 , посвідчених секретарем Медвеже-Вушівської сільської ради Вінницького району Вінницької області 22.04.2019, убачається, що ОСОБА_28 підтверджує, що ОСОБА_22 , починаючи з березня 2013 року і до моменту смерті матері ОСОБА_4 , постійно проживав разом з нею в її власному будинку та здійснював за нею догляд, оскільки за станом здоров'я мати потребувала сторонньої допомоги (т. 1 а.с. 57).
З письмових пояснень ОСОБА_31 , посвідчених секретарем Медвеже-Вушівської сільської ради Вінницького району Вінницької області 19.04.2019, убачається, що ОСОБА_31 підтверджує, що ОСОБА_22 , починаючи з березня 2013 року і до моменту смерті матері ОСОБА_4 , постійно проживав разом з нею в її власному будинку та здійснював за нею догляд, оскільки за станом здоров'я мати потребувала сторонньої допомоги (т. 1 а.с. 58).
З довідки № 485, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 12.06.2019, убачається, що ОСОБА_4 , 1939 року народження, та ОСОБА_8 , 1941 року народження, після розірвання шлюбу проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу в будинку, який побудували під час подружнього життя та який знаходиться по АДРЕСА_2 ; вели спільне господарство до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_4 ; під час спільного проживання після розірвання шлюбу у них в 1978 році народився син ОСОБА_23 . ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 , після смерті дружини ОСОБА_4 продовжував проживати за вищевказаної адресою;за батьками здійснював постійний догляд ОСОБА_22 , якому допомагала дружина ОСОБА_32 (т. 1 а.с. 60).
З довідки № 268, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 19.04.2019, убачається, що ОСОБА_8 , 1941 року народження, дійсно був зареєстрований та проживав на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_12 ) за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 61).
З довідки № 267, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 19.04.2019, убачається, що ОСОБА_4 , 1939 року народження, дійсно була зареєстрована та проживала на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ) за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 62).
З довідки № 271, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницько району Вінницької області 22.04.2019, убачається, що гр. ОСОБА_22 дійсно проживав з ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 та здійснював за нею догляд з березня 2013 року по день смерті відповідно до свідчень гр. ОСОБА_30 (паспорт серії НОМЕР_8 , виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 09.08.2004), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_7 ; гр. ОСОБА_28 (паспорт серії НОМЕР_9 , виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 16.02.1998), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 ; гр. ОСОБА_31 (паспорт серії НОМЕР_10 , виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 20.121997), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_8 (т. 1 а.с. 63).
Відповідно до копії рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 94 від 16 вересня 2011 року «Про затвердження технічної документації по складанню державних актів на право власності на земельну ділянку», ОСОБА_4 затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності щодо земельних ділянок загальною площею 0,3400 га, з якої: 0,2500 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку; 0,0460 га - для ведення особистого селянського господарства; 0,440 га - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 65).
Згідно з повідомленням виконкому Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 152 від 11.06.2019, документи про видачу свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок на гр. ОСОБА_4 відсутні, документація передана на зберігання до архіву (т. 1 а.с. 66).
З погосподарських книг Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області убачається, що за адресою: АДРЕСА_2 з 1961 року до 1963 року проживали: ОСОБА_19 (голова двору), ОСОБА_29 (дружина голови двору), ОСОБА_11 (дочка), ОСОБА_8 (зять), ОСОБА_33 (син). З 1964 року до 2015 року за адресою: АДРЕСА_2 (особовий рахунок № НОМЕР_11 ) постійно проживали ОСОБА_8 та ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 70-83).
Згідно з постановою приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Надольської Т.П. від 12.09.2019, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_8 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з тим, що не подані всі відомості та документи, необхідні для вчинення такої нотаріальної дії (т. 1 а.с. 151).
З довідки № 267, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 11.10.2019, убачається, що в матеріалах сільської ради наявне свідоцтво на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_6 , видане на ім'я ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 154).
З копії спадкової справи № 54/2018, заведеної приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 , убачається, що 29 грудня 2018 року з письмовою заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька до нотаріуса звернувся син ОСОБА_22 . 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з письмовою заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом (т. 1 а.с. 187-193).
З копії спадкової справи № 41/2019, заведеної приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , убачається, що 12 квітня 2019 року з письмовою заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері звернувся син ОСОБА_23 та 12 квітня 2019 року отримав на своє ім'я свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 381, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68,0 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 382, на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 383, на земельну ділянку площею 0,0460 га, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 384, на земельну ділянку площею 0,0440 га, кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 (т. 1 а.с. 196-240).
З довідки № 858, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 29.11.2019, убачається, що згідно з даними погосподарських книг Медвеже-Вушківської сільської ради станом на 1988-1989 роки членами двору будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 , були: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 2 а.с. 25).
Відповідно до копії виписки з погосподарської книги № 2 Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, станом на 1986-1990 роки за адресою: АДРЕСА_9 значились: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_34 , ІНФОРМАЦІЯ_14 (т. 2 а.с. 26).
З довідки № 859, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 29.11.2019, убачається, що за даними погосподарських книг Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області в період з 1962 року до 2018 року ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , були зареєстровані, проживали однією сім'єю та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_2 . Іншого будинковолодіння в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області за період з 1962 року до 2018 року за ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до даних погосподарських книг Медвеже-Вушківської сільської ради не рахувалося (т. 2 а.с. 27).
Відповідно до копії виписки з погосподарської книги Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області станом на 1961-1963 роки за адресою: АДРЕСА_2 , о/р № 135 значились: ОСОБА_19 , 1911 року народження, ОСОБА_29 , 1913 року народження, ОСОБА_11 , 1939 року народження, ОСОБА_8 , 1941 року народження, та ОСОБА_33 , 1949 року народження (т. 2 а.с. 28).
З довідки № 900, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 29.11.2019, убачається, що відповідно до даних погосподарських книг Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, членами будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 станом на 1976 рік були ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; погосподарський номер будинку станом на 1976 рік - 144 (т. 2 а.с. 29).
Відповідно до копії виписки погосподарської книги № 2 Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, станом на 1974-1976 роки за адресою: АДРЕСА_2 , о/р № 144 значились: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , та ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 2 а.с. 30).
З акта від 29.10.2019, засвідченого секретарем Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області Зарудняк Н.М., убачається, що 29.10.2019 ОСОБА_35 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_8 , ОСОБА_36 , який проживає за адресою: АДРЕСА_8 , склали даний акт про те, що дійсно ОСОБА_37 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 1962 року, який вони зареєстрували у виконавчому комітеті Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, а/з № 3. ОСОБА_37 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і проживала за життя в АДРЕСА_2 , в період з 1962 року фактично мала паспорт з іменем « ОСОБА_6 », але в 90-х роках змінила паспорт і мала ім'я « ОСОБА_4 » (т. 2 а.с. 31). Даний факт також підтверджується довідкою № 281, виданою Медвеже-Вушківською сільською радою Вінницького району Вінницької області 30.10.2019 (т. 2 а.с. 32).
За комунальні послуги, а також податок на землю за період 2017-2019 роки сплачував позивач по справі ОСОБА_22 , що підтверджується копіями розрахункових книжок, а також не заперечується стороною відповідача ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 33-39).
З копії довідки № 759, виданої виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 30.11.2015, вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_8 , 1941 року народження, та ОСОБА_23 , 1978 року народження (т. 2 а.с. 41).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Згідно з пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Частиною першою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Той факт, що ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дійсно є рідним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено в судовому засіданні показами свідків та дослідженими судом письмовими доказами, а також визнається відповідачем по справі ОСОБА_3 .
У грудні 1958 року Верховною Радою СРСР затверджено «Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік», згідно з якими третьою сесією Верховної Ради УРСР п'ятого скликання 30 червня 1960 року прийнято Закон «Про судоустрій Української РСР», відповідно до якого правосуддя в Українській РСР здійснювалось Верховним судом Української РСР, обласними судами і районними (міськими) народними судами. Даним законом встановлювалися вимоги до посади судді. У відповідності до ст. 21 цього Закону народні судді обирались громадянами району на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років. Законом УРСР «Про судоустрій УРСР» в редакції від 05 червня 1981 року було збережено раніше існуючий порядок обрання суддів та передбачалось, що районний (міський) народний суд утворювався в районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районі в місті. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися громадянами району, міста, району в місті на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років. Проте був змінений порядок обрання голови відповідного суду. Статтею 23 Закону було передбачено, що при обранні двох чи більше народних суддів районна, міська, районна в місті Рада народних депутатів затверджує на сесії голову відповідного районного (міського) народного суду з числа обраних народних суддів. Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про судоустрій Української РСР» від 24 лютого 1994 року до Закону Української РСР «Про судоустрій Української РСР» від 5 червня 1981 року було внесено зміни. Зокрема, в статті 20 цього Закону визначено, що в систему загальних судів України входять районні (міські) суди та було виключено з назви судів слово «народні».
Згідно зі статтею 38 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (чинного на дату розірвання шлюбу між спадкодавцями ОСОБА_38), за життя подружжя шлюб може бути розірваний шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох. Чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.
Відповідно до статті 39 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (чинного на дату розірвання шлюбу між спадкодавцями ОСОБА_38), розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами запису актів громадянського стану.
Статтею 40 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (чинного на дату розірвання шлюбу між спадкодавцями ОСОБА_38) при розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен установити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язати вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. При постановленні рішення про розірвання шлюбу суд вживає в необхідних випадках заходів до захисту інтересів неповнолітніх дітей і одного з подружжя, який є непрацездатним.
Статтею 44 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (чинного на дату розірвання шлюбу між спадкодавцями ОСОБА_38) визначено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.
Той факт, що ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно перебували з 11 лютого 1962 року в шлюбі, який був зареєстрований у виконавчому комітеті Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, про що було складено актовий запис № 3, повністю підтверджується наявними в матеріалах справах доказами, а саме: виписками з погосподарських книг Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області; витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 16 серпня 2019 року; рішенням Народного суду Вінницького району Вінницької області Української Радянської Соціалістичної Республіки від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976; копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 від 03.08.1978, а також не оспорюється стороною відповідача ОСОБА_3 .
Також відповідачем ОСОБА_3 не оспорюється той факт, що з 11 лютого 1962 року батьки сторін ОСОБА_8 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Крім цього, суд враховує, що встановлення того факту, що ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 1962 року має правове значення і породжує для позивача юридичні наслідки у вигляді утворення можливості спадкування після померлої ОСОБА_4 , тому заявлена вимога підлягає задоволенню.
За частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Місцем проживання фізичної особи, згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Тому відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем.
Така позиція суду повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.01.2019 у справі № 484/747/17.
Пунктом 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що у разі відсутності в паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію місця проживання доказом постійного проживання можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкоємцем.
Судом установлено, що за життя ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 хоч і не був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак у зв'язку з важкою хворобою матері та постійною необхідністю її стороннього догляду був вимушений переїхати до своєї матері, де він і залишився проживати до її смерті, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, показами свідків, довідками № 485 від 12.06.2019 та № 271 від 22.04.2019, виданими виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Суд критично відноситься до показів в судовому засіданні свідка ОСОБА_25 , оскільки його покази спростовуються показами інших свідків та матеріалами справи.
Таким чином, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_11 з адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно зі статтею 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За частиною першою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до ч. 3 ст. 1235 ЦК України, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
Частинами першою та другою статті 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.
Право власності на житловий будинок набувається в порядку, який був чинним на час завершення його будівництва, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07.12.1990 № 533-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом Української РСР від 25.12.1974 № 3377-VІІІ «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.03.1985 № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 № 112/5, Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 12.05.1985 № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31.10.1975 № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністерства юстиції УРСР від 19.01.1976 № 1/5, та іншими нормативними актами.
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися, в тому числі, і на підставі записів у погосподарських книгах.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками щодо ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26, і Вказівками щодо ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 18.12.2013, викладеною у справі № 6-137цс13, у 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Згідно зі статтею 86 ЦК Української РСР (чинного на дату побудови спірного будинку) , право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.
Відповідно до ст. 88 ЦК Української РСР (чинного на дату побудови спірного будинку), основу особистої власності громадян становлять трудові доходи. Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою.
Статтею 100 ЦК Української РСР (чинного на дату побудови спірного будинку) визначено, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
Згідно зі статтею 101 ЦК Української РСР (чинного на дату побудови спірного будинку), в особистій власності громадянина може бути один жилий
будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності. Право власності одного або кількох громадян з числа зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу частину (частини) цього ж будинку. Проте, в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників подружжя, що проживає спільно, їх неповнолітні діти можуть мати лише одну квартиру.
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (чинного на дату розірвання шлюбу між спадкодавцями ОСОБА_38 та поділу спільно нажитого ними майна), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 28 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (чинного на дату розірвання шлюбу між спадкодавцями ОСОБА_38 та поділу спільно нажитого ними майна), в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Статтею 29 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (чинного на дату розірвання шлюбу між спадкодавцями ОСОБА_38 та поділу спільно нажитого ними майна) було визначено, що, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на 1989 рік), як і попередні нормативні акти, не встановлював певного моменту виникнення права власності на нерухоме майно та впливу реєстрації або її відсутності на чинність права.
У 1966 році було прийнято Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР. Пункт 1 вказаної Інструкції встановлював, що реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Така реєстрація здійснювалася на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів). До реєстрації повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, копії цих документів залишалися в справах бюро технічної інвентаризації (п. 7 Інструкції). Якщо ж правовстановлюючі документи були відсутні, то особа могла звернутися до виконкому відповідної ради із заявою про видачу свідоцтва і порядок оформлення права власності в цьому випадку регулювався розділом III Інструкції (пункти з 10 по 20). При цьому, вказана Інструкція також встановлювала, що право користування земельними ділянкам, на яких розташовані будинки або домоволодіння з обслуговуючими їх будівлями та спорудами, реєструються окремо, відповідно до інструкції МКГ УРСР від 23.08.1952 «Про порядок обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками в містах і селищах міського типу УРСР». Хоча вказаною інструкцією і встановлювався порядок реєстрації об'єктів нерухомого майна, проте фактично виникнення права власності не залежало від державної реєстрації. Відповідно до п. 13 Інструкції бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику, і подає його виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення. Після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою формою (додаток № 2 та 2-а).
Таким чином, станом на 1989 рік у громадянина або у подружжя не могло бути у власності більше одного жилого будинку, так як норми ЦК УРСР 1963 року містили імперативні приписи з цього питання. Тому саме будинковолодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , було одним із предметів спору при розгляді судом справи № 2-126/1976 у 1976 році.
Конституційний Суду України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012).
Установлено, що рішенням Народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976р. було розірвано шлюб, зареєстрований 11 лютого 1962 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 у виконкомі Медвеже-Вушківської сільської Ради депутатів трудящихся, актовий запис № 2, а також між сторонами було розділено майно: ОСОБА_6 в будинку залишено: кімнату 1-4 розміром 11,5 кв.м; кімнату 1-3 розміром 16,2 км.м; веранду № 2; 1/2 сараю та погріб, а ОСОБА_8 - кімнату 1-1 розміром 23,4 кв.м; кімнату 1-2 розміром 16,6 кв.м та 1/2 сараю. Крім того, між сторонами було розподілено речі домашнього вжитку та домашню птицю. Дане рішення було винесено, керуючись ст.ст. 29, 38, 40 Кодексу про шлюб та сім'ю УССР, чинного на час ухвалення рішення, та набрало законної сили 23 лютого 1976 року, що підтверджується його копією
Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_1 , збудований подружжям та дійсно є спільною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_14 .
Тому свідоцтво № НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння, видане виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17 березня 1989 року на підставі рішення Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19 травня 1989 року на ім'я ОСОБА_13 , зареєстроване Комунальним підприємством «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» 17 березня 1989 року на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , слід визнати недійсним у зв'язку з тим, що на момент видачі воно суперечило рішенню Народного суду Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1976 року по справі № 2-126/1976р. та порушувало право іншого співвласника будинку ОСОБА_8 . Крім того, свідоцтво про право власності не могло бути видано раніше, ніж було прийнято підставу для його прийняття - рішення Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19.05.1989, про що безпосередньо зазначено в самому свідоцтві. Рішення Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19.05.1989 взагалі не існує.
Згідно з ч. 1 ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Особа має право звернутися до суду з відповідним позовом, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами, тобто, передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
За правилами статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.
Статтею 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Тобто, визнання права в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв'язку з чим виникає цивільно-правовій спір.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частинами першою та другою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину у відповідності до закону, оскільки на момент смерті матері та деякий час після її смерті постійно проживав разом з нею в спадковому будинку у зв'язку з тим, що за станом здоров'я ОСОБА_4 потребувала постійного догляду, як лежача хвора. Таким чином, ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, який фактично прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , а також спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_8 .
Частки, що належать сторонам по справі у спадковому майні, що залишилося після смерті матері, є рівними і становлять по 1/2 частці кожному. Зокрема, частка, що належала ОСОБА_14 в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами у відповідності до рішення суду від 20.02.1976 року (справа № 2-126/1976р.) складає 50,75%. Тому частка кожного із спадкоємців за заповітом в будинковолодінні складає по 25,37%. Частка батька ОСОБА_8 у житловому будинку, що розташований в АДРЕСА_2 , згідно з рішенням суду про розірвання шлюбу і розподіл майна подружжя складала 49,25%. Тому, враховуючи ту обставину, що позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті батька, його частка в спадковому будинку після смерті обох батьків складає 25,37% + 49,25%= 74,62% або 2/3.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
За правилом частини другої статті 120 ЗК України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у поперед-нього землекористувача.
Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Відтак, спадкова частка позивача ОСОБА_1 в земельній ділянці площею 0,25 га, що належала спадкодавиці ОСОБА_4 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд складає: 74,62% або 2/3 частки у праві власності на земельну ділянку.
Крім цього, позивачу як спадкоємцю за заповітом, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , належить 1/2 земельної ділянки площею 0,046 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_2 , та 1/2 земельної ділянки площею 0,044 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Оскільки змінилась кількість спадкоємців за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , це є підставою для визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих відповідачу ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_2 , та на три земельні ділянки за цією ж адресою, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, який здійснила приватний нотаріус Білозарецька О.Ю. на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, тому слід скасувати рішення про державну реєстрацію прав.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В силу частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що позовна давність - це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб'єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Тривалість загальної позовної давності встановлена у три роки. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.
Водночас, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Статтею 120 ЦПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Частиною першою статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Як зазначив Верховний Суд у своїй ухвалі від 15.02.2018 по справі № 800/499/17, строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин, з ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
Так, судом установлено, що в серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 остаточно дізнався про те, що відповідач ОСОБА_3 12.04.2019 отримав чотири свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою Оленою Юріївною, на житловий будинок та три земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_2 . Також лише 12 вересня 2019 року позивач отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. До матеріалів даної справи не додано жодного доказу, який би підтверджував той факт, що за життя ОСОБА_8 знав про існування свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння, що було видане 17.03.1989 виконкомом Медвеже-Вушківської сільради народних депутатів на ім'я ОСОБА_6 на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 , а також що про це знав позивач ОСОБА_1 . Навпаки, наявне рішення народного суду Вінницького району Вінницької області від 10.02.1976 по справі № 2-126/1976р., яким поділено в натурі ОСОБА_8 та ОСОБА_6 житловий будинок. Цим рішенням суду встановлено, що дійсно сторонами було придбано спільне майно в шлюбі, яке і було розділено між ними в натурі: ОСОБА_6 залишено 50,75%, ОСОБА_8 - 49,25%. Також установлено, що подружжя ОСОБА_12 не мали іншого житлового будинку в с. Медвеже-Вушко, Вінницького району Вінницької області, крім будинку АДРЕСА_1 .
Враховуючи обґрунтування поданої представником позивача ОСОБА_1 згідно з ордером Галіциної В.В. заяви, суд вважає поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності для звернення до суду з позовною вимогою про визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на будинковолодіння, виданого виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17 березня 1989 року на ім'я ОСОБА_4 , оскільки про його існування позивач ОСОБА_22 дізнався лише в 2019 році, після чого одразу ж звернувся до суду з даним позовом.
Тому у задоволенні заяви сторони відповідача ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності слід відмовити.
Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, що випливають із встановлених обставин, та правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути понесені останнім витрати на сплату судового збору в сумі 4745,33 грн.
Що стосується витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Стаття 59 Конституції України закріпила право кожної людини на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.12.2020 (справа № 640/18402/19).
Судом також враховується позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, суд визначає розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони, при цьому, ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
У зв'язку з вищезазначеним суд вважає повністю обґрунтованим гонорар адвоката Галіциної В.В. в розмірі 8000 грн, що підтверджено належними доказами.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають до стягнення документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу, понесені позивачем в сумі 8000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 18, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 211, 245, 247, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 , підписану представником згідно з ордером Галіциною Вірою Валеріївною , до ОСОБА_3 , Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, правонаступником якої є Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецька Олена Юріївна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та про визнання права власності в порядку спадкування за заповітами на частину спадкового майна- задовольнити.
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності для визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на будинковолодіння, виданого виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17 березня 1989 року на ім'я ОСОБА_4 .
Встановити факт, що ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є рідним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановити факт, що ОСОБА_22 постійно проживав разом зі спадкодавицею ОСОБА_4 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за однією адресою: АДРЕСА_2 .
Встановити факт, що ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 11 лютого 1962 року перебували в зареєстрованому у виконавчому комітеті Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області шлюбі, про що було складено актовий запис № 3.
Визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , видане виконкомом Медвеже-Вушківської сільської Ради народних депутатів 17 березня 1989 року на підставі рішення Вінницької районної Ради народних депутатів за № 128 від 19 травня 1989 року на ім'я ОСОБА_13 , зареєстроване Комунальним підприємством «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» 17 березня 1989 року.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 12 квітня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , на спадкове майно, що залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , 1939 року народження, а саме: на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68,0 кв.м, розташований в АДРЕСА_2 , спадкова справа № 41/2019, реєстраційний номер 381.
Визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. 12 квітня 2019 року, на ім'я спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , на три земельні ділянки, що належали спадкодавиці ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
-на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта серії ЯМ № 337061, виданого 09 листопада 2012 року на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району;
-на земельну ділянку площею 0,044 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 286872 від 09 листопада 2012 року;
-на земельну ділянку площею 0,046 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 286871, виданого 09 листопада 2012 року на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , про реєстрацію права власності: на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46441330 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область; на земельну ділянку площею 0,046 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46441779 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область; на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46441561 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область; на земельну ділянку площею 0,044 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46442026 від 12 квітня 2019 року, приватний нотаріус Білозарецька Олена Юріївна, Вінницький районний нотаріальний округ, Вінницька область.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 08 листопада 2013 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 та в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 14 листопада 2013 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_8 : на 74,62% або 2/3 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 68,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; на 74,62% або 2/3 частки земельної ділянки площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520683800:02:003:0111, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 08 листопада 2013 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 : на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,046 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0112, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,044 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520683800:02:003:0113, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_12 , понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 4745 (чотири тисячі сімсот сорок п'ять) грн 33 коп. та правову допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн, що в загальному складає 12745 (дванадцять тисяч сімсот сорок п'ять) грн 33 коп.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_22 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_10 .
Відповідач ОСОБА_23 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач Медвеже-Вушківська сільська рада Вінницького району Вінницької області в особі Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, адреса місцезнаходження: с. Агрономічне, вул. Мічуріна, 12, Вінницького району Вінницької області.
Третя особа приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецька Олена Юріївна, адреса місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Київська, 2.
Дата виготовлення повного рішення - 18.08.2022.
СУДДЯ Юлія КАРПІНСЬКА