Справа № 161/20399/21 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/683/22 Категорія: 60 Доповідач: Карпук А. К.
17 серпня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу спадкодавця за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року,
У листопаді року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 22.09.2005 між банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, заборгованості не погашав, унаслідок чого станом на 15.11.2020 утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10671,11 гривень,
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. При цьому, спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є відповідачі, що підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідачів, де в якості адреси реєстрації зазначена: АДРЕСА_1 .
В подальшому, на виконання вимог ст. 1281 ЦК України, банком 19.08.2020 було направлено претензію кредитора до Першої Луцької державної нотаріальної контори та 03.19.2020 було отримано відповідь, в якій зазначалось, що спадкоємці померлого ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались, а спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ «ПриватБанк».
Зазначає, що відповідачі прийняли спадщину, до складу якої входять у тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника, а спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як відповідачі не відмовились від прийняття спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, а саме: 6 місяців від дня відкриття спадщини.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину і 07.04.2021 спадкоємцям було направлено лист-претензію, але ніяких дій не вчинено.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 22.09.2005 у розмірі 10671,11 грн.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.05.2022 провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 закрито.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року відмовлено в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не доведення позивачем факту прийняття відповідачем спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (10671,11 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 17.08.2022 тобто, дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких мотивів.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт прийняття спадщини відповідачем.
Однак такі висновки суду зроблені без повного з'ясування всіх обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до підписаної ОСОБА_2 заяви від 22.09.2005 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було фактично укладено договір про надання банківських послуг.
Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на дату смерті у ОСОБА_2 по кредитному договору від 22.09.2005 наявна заборгованість за кредитним договором в сумі 10671,11 грн.( тіло кредиту).
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 47)
Позивачем 19.08.2020 було направлено претензію кредитора до Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області ( а.с. 49).
З копії листа Першої Луцької нотаріальної контори Волинської області від 25.08.2020 № 1608/02-14 вбачається, що після смерті ОСОБА_2 25.08.2020 заведено спадкову справу № 386/2020, також повідомлено, що надати інформацію хто звертався із спадкоємців померлого з заявою про прийняття спадщини, контора немає права та у разі звернення спадкоємців до нотаріальної контори претензія банку буде доведена до відома спадкоємців ( а.с. 50).
Таким чином дана відповідь нотаріальної контори стверджує той факт, що ніхто з спадкоємців до нотаріально контори з заявою про відмову від прийняття спадщини не звертався та свідоцтво про прийняття спадщини не видавалось.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282ЦК України.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов'язків, зазначених у статті 1219 ЦК України (ст. 1218, 1231цього Кодексу).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. ст. 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій ст.1268, ст. 1269 ЦК України.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (6 місяців від дня відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї.
З копії паспорта, яка містяться в матеріалах справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45-46). Відповідно до копії паспорта позичальник ОСОБА_2 також був зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 43).
Таким чином в матеріалах цивільної справи наявні належні докази того, що відповідач, як спадкоємець прийняв спадщину після смерті позичальника, шляхом постійного проживання зі спадкодавцем, як це передбачено ч. 3 ст. 1268 ЦК України. У матеріалах спадкової справи відсутня заява спадкоємця про відмову від спадщини. Також матеріали справи не містять належних доказів про інше зареєстроване місце проживання спадкоємця ОСОБА_1 , яке було б відмінним від місця проживання спадкодавця.
Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про не доведення позивачем факту прийняття відповідачем спадщини після смерті ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що на адресу відповідача позивачем було скеровано лист - претензію про необхідність погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором б/н від 22.09.2005 в розмірі 10671,11 гривень. ( а.с. 52).
Предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з спадкоємця боржника заборгованості за кредитним договором від 22.09.2005 в розмірі 10671,11 грн, які позивачем названі тілом кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 22.09.2005 підписав заяву, в якій зазначено, що вона разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с 30, зворот).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з приписами статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів позичальник та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказаний документ на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ЗАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (2005 рік) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (листопад 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, наданий банком витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Звертаючись до суду із цим позовом банк надав суду, зокрема, заяву від 22.09.2005, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку ОСОБА_2 , довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням строку їх дії та стверджував, що згідно з випискою по карткових рахунках позичальник ОСОБА_2 користувався кредитними коштами та частково виконував свої зобов'язання щодо їх повернення.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктом 3 вказаного Положення клієнтські рахунки - це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).
Таким чином, наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, може підтверджувати заборгованість за виданим кредитом.
Із заяви б/н від 22.09.2005 вбачається, що сторони погодили базову відсоткову ставку за користування кредитом 3% місячних (36% річних з розрахунку 360 днів у році).
З поданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що розрахунок проведений за період з 14.10.2005 по 31.08.2019 (а.с. 7-16).
Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 отримав картки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 термін дії останньої до 01/16 (факт отримання карток не оспорюється, а.с. 42).
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки (до січня 2016 року). У межах цього строку позичальник зобов'язаний був повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. З 01.02.2016 право кредитора нараховувати проценти за кредитним договором припинилось.
Отже, підстав для стягнення відсотків, що нараховані банком за період з 01.02.2016 по 31.08.2019, немає, а заявлені позовні вимоги за зазначений період задоволенню не підлягають, оскільки такі нарахування здійснені банком поза межами строку дії кредитної картки.
Визначаючи розмір заборгованості, який необхідно стягнути з відповідача, апеляційний суд, дослідивши виписки по рахунку ОСОБА_2 , а також беручи до уваги умови, погоджені сторонами, виходить з такого.
Базова відсоткова ставка за користування кредитом, яка визначена у заяві б/н від 22.09.2005 становить 36% річних. Однак 01.04.2015 банком збільшено розмір відсоткової ставки до 42,2% річних, що вбачається з розрахунку, поданого банком.
В обґрунтування зазначених вимог щодо односторонньої зміни процентної ставки позивач посилається на Умови та Правила надання банківських послуг.
Проте, як зазначалося вище, надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Разом із тим, ні підписана заява не містять будь-яких даних про право банку змінювати відсотки в односторонньому порядку.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність нарахування банком відсотків у розмірі, більшому від того, який визначений у заяві б/н від 22.09.2005.
Оскільки збільшення відсоткової ставки не передбаченого умовами заяви від 22.09.2005, підписаної ОСОБА_2 , суд відхиляє поданий банком розрахунок, та вважає за необхідне провести розрахунок заборгованості, ураховуючи відомості про розмір коштів, які отримав відповідач та повернув(тіло кредиту). Також суд враховує, що банк в одноособово зменшив відсоткову ставку в період з 01.01.2013 по 31.08.2014 до 2,5 % місячних та з 01.09.2014 по 31.03.2015 до 2,9 % місячних.
Згідно з виписками по рахунках та наданим банком розрахунком, станом на 01.04.2015, тобто на дату збільшення відсоткової ставки, заборгованість відповідача перед банком становила: 8000 грн. за тілом кредиту та 228,65 грн. за відсотками, нарахованими за користування кредитом.
Розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2015 по 31.01.2016 (останній день дії картки) становить 2355,30 грн.
Враховуючи суму коштів, які ОСОБА_2 отримав та повернув, а також розмір заборгованості по тілу кредиту, апеляційний суд дійшов висновку, що у ОСОБА_2 відсутня заборгованість за кредитним договором від 22.09.2005, оскільки внесені на картковий рахунок кошти перевищують суму заборгованості, виходячи з такого розрахунку: 8000 грн. (заборгованість за тілом кредиту станом на 01.04.2015) + 228,65 грн. (заборгованість за відсотками станом на 01.04.2015) + 2355,30 грн. (розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2015 по 31.01.2016) + 7641,04 (сума кредитних коштів, які зняв відповідач починаючи з 01.04.2015) - 24764,40 грн. (сума коштів, які повернув відповідач починаючи з 01.04.2015). Тому підстав для стягнення заборгованості за кредитом відсутні.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв'язку з не доведенням позивачем факту прийняття відповідачем спадщини після смерті ОСОБА_2 зроблений без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, тому згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року у в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволені позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу спадкодавця.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: