Справа № 161/741/21 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С.
Провадження № 22-ц/802/769/22 Категорія: 39 Доповідач: Данилюк В. А.
09 серпня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Кіт А. Д.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Василюка Ігоря Миколайовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2022 року,
В січні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем у жовтні 2019 року було укладено ряд договорів позики, відповідно до яких останній було надано в борг грошові кошти на загальну суму 220830 грн 21 коп, що підтверджується відповідними розписками. Зокрема, 15.10.2019 року відповідач отримала 70000 грн, 16.10.2019 року - 46663 грн 06 коп, 16.10.2019 року - 12167 грн 15 коп, 17.10.2019 року - 65000 грн, 17.10.2019 року - 27000 грн, та які зобов'язувалась повернути у відповідні строки. Разом із тим у вказані в розписках строки грошові кошти ОСОБА_3 не повернула. Позивач зауважує, що відповідач після звільнення з постійного місця роботи та надалі з 07.11.2019 року не відповідає на її телефонні дзвінки, ухиляючись від перемовин щодо повернення грошових коштів, причин неповернення коштів у розмірі 220830 грн 21 коп не повідомляє. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача на свою користь основну суму боргу за договором позики від 15.10.2019 року в розмірі 70000 грн, за договором позики від 16.10.2019 року в розмірі 46663 грн 06 ко., за договором позики від 16.10.2019 року в розмірі 12167 грн 15 коп, за договором позики від 17.10.2019 року в розмірі 27000 грн, а разом 220830 грн 21 коп, інфляційні витрати в розмірі 10560 грн 86 коп та 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 7532 грн 43 коп, а також стягнути судові витрати у справі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2022 рокупозов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) основну суму боргу за договором позики від 15.10.2019 року у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) грн, за договором позики від 16.10.2019 року в розмірі 46663 (сорок шість тисяч шістсот шістдесят три) грн 06 коп, за договором позики від 16.10.2019 року в розмірі 12167 (дванадцять тисяч сто шістдесят сім) грн 15 коп, за договором позики від 17.10.2019 року в розмірі 65000 (шістдесят п'ять тисяч) грн, за договором позики від 17.10.2019 року в розмірі 27000 (двадцять сім тисяч) грн, а всього 220830 (двісті двадцять тисяч вісімсот тридцять) грн 21 коп, інфляційні витрати у розмірі 10560 (десять тисяч п'ятсот шістдесят) грн 86 коп та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 7532 (сім тисяч п'ятсот тридцять дві) грн 43 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2390 (дві тисячі триста дев'яносто) грн.
Не погоджуючись з рішенням суду,представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Василюк І. М. подав апеляційну скаргу,в якій покликається на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення скасувати, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Представник позивача ОСОБА_1 в даному судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив.
Відповідачка ОСОБА_3 , яка була належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, оскільки є повідомленим її представник адвокат Василюк І. М., в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила. Від представника відповідачки ОСОБА_5 після судового засідання надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через його зайнятість у іншому судовому засіданні без підтверджуючих документів. Зазначене клопотання надійшло в канцелярію суду після вирішення справи.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши думку представника позивача, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом та матеріалами справи встановлено, що відповідно до розписки від 15.10.2019 року ОСОБА_3 підтвердила факт отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 70000 грн та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 70000 грн у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 8).
Зі змісту розписки від 16.10.2019 року вбачається, що відповідач підтвердила факт отримання нею від позивача грошових коштів у розмірі 46663 грн 06 коп та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 46663 грн 06 коп у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 9).
16.10.2019 року відповідач надала іншу розписку, якою підтвердила факт отримання нею від позивача грошових коштів у розмірі 12167 грн 15 коп та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 12167 грн 15 коп у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 10).
Відповідно до розписки від 17.10.2019 року ОСОБА_3 підтвердила факт отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 65000 грн та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 65000 грн у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 11).
Зі змісту розписки від 17.10.2019 року вбачається, що відповідач підтвердила факт отримання нею від позивача грошових коштів у розмірі 27000 грн та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 27000 грн у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 12).
Зазначені розписки містять власноручний підпис відповідача ОСОБА_3 , що свідчать про те, що сторони досягли згоди стосовно умов такого договорів, останні є укладеними, а наведені в них умови регулюють спірні правовідносини. Такі розписки місять вказівку на дату зобов'язання відповідача щодо повернення коштів та дату їх отримання. Тобто сторонами дотримано форми договорів, що свідчить про реальність їх характеру, є доказом факту їх укладення та факту передачі грошових сум позичальнику.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не повернула позивачу кошти у розмірі 220830 грн 21 коп у строк до 25.11.2019 року, а тому суд, враховуючи факт невиконання боржником своїх боргових зобов'язань за договорами позики, тому з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 слід стягнути заборгованість за договорами від 15.10.2019 року, від 16.10.2019 року, 17.10.2019 року у розмірі 220830 грн 21 коп.
З огляду на те, що факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними вище розписками встановлено судом, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3 % обчислені із суми боргу, що утворилася станом на 13.01.2021 року та інфляційних втрат, відповідно до розрахунку, наданого позивачем (а.с. 26-29), зокрема 3 % річних у розмірі 7532 грн 43 коп та інфляційні втрати у розмірі 10560 грн 86 коп.
Розмір боргу відповідачем не оспорюється.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
Аналіз приписів ст.ст. 1046, 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На підставі зазначених норм права та встановлених обставин справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідачки ОСОБА_3 суми боргу та задовольнив позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги відповідача, про те, що такі розписки були написані за інших обставин, ніж зазначає позивач, були предметом дослідження судом першої інстанції. Інших належних, допустимих доказів на спростування вказаного факту стороною відповідача не надано. Будь - яких вимог щодо недійсності правочину через його безгрошовість стороною відповідачки не заявлено.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, оскільки були предметом розгляду і повно, і всебічно досліджено судом першої інстанції.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Василюка Ігоря Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2022 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 серпня 2022 року.
Головуючий
Судді :