печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15457/22-ц
10 серпня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Вовк С. В.,
при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назірович та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлення факту спадкоємства на майно за кордоном,
ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з заявою, за участю заінтересованих осіб приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю.Н., Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спадкоємицею всього майна після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (спадкодавця), яке знаходиться за кордоном, де б воно не знаходилося і в чому б воно не виражалося, з часткою в розмірі 1/2, як член подружжя та є спадкоємицею за законом з часткою у спадщині в розмірі 1/4, як одна із чотирьох спадкоємців після смерті ОСОБА_2 у 1/2 майна, яке знаходиться за кордоном, де б воно не знаходилося і в чому б воно не виражалося.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що її чоловік ОСОБА_2 (спадкодавець), ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Острожець, Млинівського району, Рівненської області помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Останнє місце проживання померлого: АДРЕСА_1 .
Після його смерті залишилася спадщина у вигляді нерухомого та рухомого майна в Україні. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник Альоною Юріївною (свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 8718), 25.08.2015 року було заведено спадкову справу за №2/2015, що зареєстрована в Спадковому реєстрі України за номером 57852138.
ОСОБА_1 , як дружина померлого ОСОБА_2 , відповідно до Закону є спадкоємицею І ступеня споріднення.
Шлюб було укладено 04 вересня 1993 року та зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис про шлюб №1191.
ОСОБА_1 подала до нотаріуса Поручник А.Ю. , заяву про прийняття спадщини та отримала відповідні свідоцтва про право на спадщину на майно, що перебуває та зареєстроване в Україні, що підтверджується довідкою нотаріуса Поручник А.Ю. від 26.05.2021 року № 24/02-14 про видані свідоцтва про право на спадщину з часткою 1/4 в 1/2 майна як одній із спадкоємців.
На 1/2 майна в Україні нотаріусом було видано свідоцтво про право власності, на майно спадкодавця, як одному із членів подружжя, згідно закону.
ОСОБА_1 повідомила також, що спадкоємцями ОСОБА_2 є діти: ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_5 , законним представником якої є ОСОБА_1 (заявниця) та мати померлого: ОСОБА_6 .
За заявою ОСОБА_1 спору між усіма спадкоємцями щодо спадкового майна та часток кожного із них немає і між ними є рівні частки, що підтверджується довідкою нотаріуса від 26.05.2021 року № 24/02-14.
Наголошує на тому, що їй ОСОБА_1 після смерті спадкодавця належить право на 1/2 всього майна ОСОБА_2 , як члену подружжя згідно Закону та право на 1/4 в 1/2 всього спадкового майна, як одній із чотирьох спадкоємців ОСОБА_2 , і що таке слідує із закону та наданих доказів, зокрема нотаріуса Поручник А.Ю. від 26.05.2021 року № 24/02-14 про видані свідоцтва про право на спадщину.
Представник ОСОБА_1 , 10.08.2022 року, подав заяву про слухання справи за його відсутності, зважаючи на те, що заінтересовані особи не заперечували проти заявленого у заяві та повністю підтримав викладене в заяві і просив задоволити заяву в повному обсязі.
Водночас, представник ОСОБА_1 в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повідомляє, що в процесі ведення справ пов'язаних із оформленням спадкових прав, ОСОБА_1 (спадкоємиця), дізналась, що за кордоном наявне майно (кошти на рахунках, акції, корпоративні права та інше майно), що за життя належало померлому ОСОБА_2 .
У зв'язку із виявленням вищевказаного майна, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник Альони Юріївни, яка здійснювала ведення спадкової справи в Україні з проханням видати свідоцтво про право на спадщину для представлення за кордоном, як підтвердження свого спадкового права на оформлення прав на вищевказані компанії.
ОСОБА_1 також повідомила, що при зверненні до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину для представлення за кордоном, спадкоємиця керувалась чинним законодавством України, що регулює вказані спадкові правовідносини.
Звертає увагу Суду на те, що за законом передбачено особлива форма підтвердження прав спадкоємців померлої особи, як свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться/може заходитись за кордоном, згідно форми № 16, Правил ведення нотаріального діловодства, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.10 № 3253/5, додаток № 25 Правил.
Нотаріус Поручник А.Ю. видала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04.09.2017 року, у зв'язку із тим, що не подано відомості та документи необхідні для вчинення нотаріальних дій (документів, що підтверджують право спадкодавця на майно за кордоном, які вимагала нотаріус). Такого ж змісту постанови було нотаріусом було видано дітям спадкодавця
Дії і бездіяльність нотаріуса були оскаржені ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та до Суду.
Після розгляду та перегляду рішень, судами у справі №752/26795/18 було констатовано неправомірність дій та бездіяльності нотаріуса Поручник А.Ю. щодо відмови в видачі свідоцтва про право на спадщину через не надання документів, які підтверджують склад спадкового майна, про що конкретно вказав у своєму рішенні.
Надалі на захист своїх прав, ОСОБА_1 керуючись позиціями Верховного Суду, висновком правової експертизи, та рішенням Київського апеляційного суду 08.11.2021 року вчергове звернулась до приватного нотаріуса з проханням надати свідоцтво про право на спадщину для представлення за кордоном. 22 листопада 2021 року, ОСОБА_1 повторно звернулась до нотаріуса за свідоцтвом по формі 16.
Нотаріус Поручник А.Ю. вчергове надала відписку, що не може видати свідоцтво про право на спадщину для представлення за кордоном з мотивацією такою ж як і при відмові вказаній у скасованій Судами постанові, яка була визнана не законною, а саме в чергове вимагає документи про склад спадкового майна.
ОСОБА_7 вживала заходів аби зобов'язати нотаріуса виконувати закон та видати свідоцтво про право на спадщину але нотаріус ігнорувала законні вимоги ОСОБА_1 , що спонукало її звернутись з черговою скаргою до Міністерства юстиції України.
ОСОБА_1 вказує на те, що внаслідок розгляду скарг на порушення закону та судових рішень приватний нотаріус Поручник А.Ю., припинила нотаріальну діяльність з 28 січня 2022 року за поданою нею заявою від 24 січня 2022 року, що вказано у відповіді Центрального міжрегіонального управління МЮ в м. Києві від 04.05.2022 року № 9496/5-22 додається.
Наказом Мінюсту та законом нотаріуса Поручник А.Ю. було зобов'язано протягом місяця (тобто до 24.02.2022 року) передати до Київського державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А.Ю.. Після передачі спадкової справи нотаріусом до Київського державного нотаріального архіву, у зв'язку із припиненням нотаріальної діяльності нотаріусом Поручник А.Ю., у спадкоємців, зокрема Заявниці, з'являється право на звернення до іншого нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом для представлення за кордоном.
Відповідно до Розділу 16 Правил у випадку звернення фізичної особи до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину у тих випадках коли спадкову справу передано до архіву, нотаріус витребовує з нотаріального архіву відповідну спадкову справу для видачі свідоцтва. Іншого механізму для видачі свідоцтва про право на спадщину законодавством не передбачено.
Керуючись нормами законодавства Заявниця звернулась до іншого нотаріуса Бадахова Ю.Н. про видачу свідоцтва про право на спадщину для представлення за кордоном.
Водночас, Поручник А.Ю. передбаченої законодавством вимоги про передачу справи до архіву не виконала (безпідставно затягуючи таку передачу) і у відповіді Центрального міжрегіонального управління МЮ в м. Києві від 04.05.2022 року № 9496/5-22 також посилається на те, що нотаріус не повідомляла про не можливість передачі справ до архіву (отже, справи не передавала безпідставно).
У відповіді також вказується, що нотаріусу Поручник А.Ю. було наголошено на необхідності виконати Закон та приписи МЮУ, в частині передачі справи до архіву і зроблено це було двічі - 09.04.2022 року та 29.04.2022 року.
При цьому приватному нотаріусу Бадахову Ю.Н., від Київського державного нотаріального архіву, на його прохання передати спадкову справу ОСОБА_2 було повідомлено, що станом на 02.06.2022 року спадкова справа приватним нотаріусом Поручник А.Ю. передана не була.
На думку ОСОБА_1 в даному випадку слід констатувати позбавлення можливості реалізувати їй свої права у передбачений законом спосіб, що є окремою обставиною звернення до суду із заявою для поновлення прав та інтересів та задоволення Заяви про встановлення факту.
Заявниця також просила видати наказ по Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції в м. Київ за яким створити комісією для приймання-передавання документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Поручник А.Ю. до нотаріального архіву м. Києва.
Таким чином будуть захищені права спадкоємців, які звертались до нотаріуса Поручник А.Ю. та буде дотримано чинне законодавство України.
Листом від 08.06.2022 року № 14096/5-22 Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ)(управління нотаріату) Заявниці було відмовлено у зв'язку із тим, що законом не визначено порядку потрапляння комісії до приміщення особи, яка була нотаріусом та порядку дій комісії не описано. В інших вимогах та проханнях також було відмовлено через відсутність механізмів та компетенції. (копія листа додається).
На думку ОСОБА_1 вказана обставина також підтверджує вичерпання усіх можливих способів у Заявниці отримати відповідне свідоцтво з підтвердженням факту спадкування та прав на спадкове майно, як члену подружжя згідно Закону.
Отже, на її думку, тільки в судовому порядку можливо встановити відповідні факти, що мають юридичне значення.
На думку ОСОБА_1 наслідок описаного вище, а саме не передачі спадкової справи до державного нотаріального архіву, спадкоємиця (Заявниця) позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину для представлення за кордоном та формально зафіксувати свій статус спадкоємиці для представлення за кордоном, попри підтвердження такого статусу щодо всього майна в Україні у визначених законом частках та відсутності спору щодо розміру часток та прав на них між усіма спадкоємцями ОСОБА_1 ..
Наголошує на тому, що внаслідок таких обставин, жоден орган в Україні не можуть видати свідоцтво про право на спадщину для Заявниці, а отже, її статус як подружжя з відповідними правами та права спадкоємиці можливо зафіксувати формально тільки через рішення суду, шляхом встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши пояснення заявника, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог та наявність підстав для задоволення вимог Заявниці щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме права ОСОБА_1 частку в майні спадкодавця, що знаходиться за кордоном у розмірі 1/2 , як члену подружжя згідно закону та спадкоємство ОСОБА_1 на 1/4 в 1/2 майна спадкодавця, що знаходиться за кордоном, як одній із спадкоємців згідно закону.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5, ч.2, ст. 293 ЦПК України).
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Відповідно до ч.2, ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема можуть встановлюватись відсутність фактів.
Згідно ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до п.3, ч.1, ст. 318 ЦПК України до заяви додаються докази, що підтверджують факт.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
Статтею 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Форма свідоцтва про право на спадщину встановлена Правилами ведення нотаріального діловодства, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.10 № 3253/5, додаток № 25 Правил за формою № 16.
Отже, вимоги вказувати та встановлювати конкретний вид, склад, розмір майна, його місце знаходження, частку права власності чи будь-які інші відомості, спричинюють і відсутність необхідності вимагати від спадкоємців подання будь-яких документів, що підтверджують право власності на конкретне майно, оскільки свідоцтво про право на спадщину, видане за Формою № 16, не є правовстановлюючим документом, а видається лише для підтвердження права на спадщину і у подальшому стане підставою для оформлення права на спадщину спадкоємцями за кордоном.
Оскільки вид та склад майна, його кількість, вартість невідомі, то на момент звернення до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, яка знаходиться за кордоном, спадкоємці позбавлені можливості надати документи, які б підтверджували право власності Саме такої позиції притримується ВС КЦС у Постанові від 09.06.2021 року у справі №752/26795/18.
Також у вказаній Постанові констатовано, що у разі видачі свідоцтва про право на спадщину за Формою № 16, на нотаріуса не покладається обов'язку встановлення переліку майна, країни його місцезнаходження та інших даних щодо такого майна. Тому законодавство не передбачає і подання ніяких правовстановлюючих документів власника для видачі свідоцтва за Формою № 16.
Отже, суд розглядаючи дану справу, констатує, що встановлення факту, що має юридичне значення, описане та прямо випливає із законодавства про спадкування членами подружжя та законодавства про спадкування за законом. Існування юридичного факту підтверджується відповідними письмовими доказами щодо не можливості ОСОБА_1 у передбачений законом спосіб зафіксувати свої права на спадкове майно за кордоном, адже така фіксація можлива на основі документу виданого нотаріусом.
Також суд, при задоволенні Заяви про встановлення факту виходить з того, що у ОСОБА_1 як члена подружжя, не має іншого способу підтвердити права, які виникли у неї внаслідок відкриття спадщини на 1/2 майна за кордоном, яке належало спадкодавцю, що позбавляє її можливості реалізувати такі права, шляхом підтвердження своїх прав за кордоном та пред'явлення їх до виконання. Також відсутні у ОСОБА_1 способи підтвердити права, які виникли у неї внаслідок відкриття спадщини на 1/4 в 1/2 майна за кордоном, як одній із чотирьох спадкоємиць за законом.
Отже, з урахуванням об'єктивних обставин справи, які підтверджуються доказами, та перебігу реалізації ОСОБА_1 своїх прав, які виникли внаслідок відкриття спадщини, та позбавлення останньої можливості тривалий час такі права реалізувати у інший спосіб ніж звернення до суду, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Встановлення юридичного факту, необхідній ОСОБА_1 для цілей надання такого підтвердження за кордоном з метою встановлення об'єму майна спадкодавця за кордоном та з метою оформлення права власності на майно кордоном, що належало спадкодавцю, виключно у частках та розмірі як це встановлено законодавством України та як це було здійснено на спадкове майно в Україні.
Іншого порядку фіксації ОСОБА_1 , свого права на майно спадкодавця за кордоном та встановлення вказаного юридичного факту, що має значення, на сьогодні не передбачено та права Заявниці обмежено, і заявниця не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Встановлення такого факту, не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право, адже спору між спадкоємцями не встановлено як і підстав для існування спору. ОСОБА_1 просить встановити факт, що має юридичне значення, виключно щодо частки в майні спадкодавця, як члену подружжя та виключно щодо частки у спадщині, в розмірах та як це передбачено законом та за формою свідоцтва, яке не передбачає вказувати конкретного майна, його місце знаходження. Вказана форма свідоцтва містить тільки відомості про спадкоємця, його частку та інших спадкоємців та розміру їх часток.
Частинами 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.75 року у справі "Голден проти Сполученого королівства") та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).
Частиною першою та частиною п'ятою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У відповідності до ст. 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10, 15,16, 293, 315,316,318 ЦПК України, враховуючи ст.ст. 3, 5, 49 Закону України «Про нотаріат», Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право», Постановою КЦС ВС у справі №752/26795/18, суд,
Заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Луцьким МУ УМВС України у Волинській області 14.03.1996 року, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , заінтересована особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назірович, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спадкоємицею всього майна після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (спадкодавця), яке знаходиться за кордоном, де б воно не знаходилося і в чому б воно не виражалося, з часткою в розмірі 1/2, як член подружжя та є спадкоємицею за законом з часткою у спадщині в розмірі 1/4, як одна із чотирьох спадкоємців після смерті ОСОБА_2 у 1/2 майна, яке знаходиться за кордоном, де б воно не знаходилося і в чому б воно не виражалося.
Рішення суду про встановлення факту, за даних обставин, замінює собою документ, що видається нотаріусом чи іншим органом для підтвердження факту спадкування ОСОБА_1 на майно за кордоном.
Рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України та підлягає прийняттю і виконанню за її межами у випадку його апостилювання для представлення за кордоном.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 10.08.2022 року в день розгляду справи і, починаючи з наступного за цим дня, набирає законної сили після спливу тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Суддя С. В. Вовк