Єдиний унікальний номер 725/8040/21
Номер провадження 2/725/1614/21
08.08.2022 року м. Чернівці
Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Федіної А.В.,
за участю секретаря судового засідання Кожолянко А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
представника відповідача Петрунько І.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальною власністю Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Чернівецької міської ради, треті особи Чернівецьке міське комунальне бюро технічної інвентаризації, Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради про визнання недійсним та скасування розпорядження про приватизацію квартири, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, -
У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що 28.03.1985 року між ним та відповідачкою ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб під час якого у них народилось двоє синів - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Разом з дружиною та дітьми вони спільно проживали в квартирі АДРЕСА_1 та на той час це була квартира спільного заселення. Він вважав вказане житло своєю власністю та під час шлюбу відповідач ОСОБА_3 вказану обставину не заперечувала. Натомість, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 24.02.2021 року шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано та з моменту розірвання шлюбу відповідач почала чинити йому перешкоди у доступі до житла, між ними виникали конфлікти. Так, 05.06.2021 року, під час одного з таких конфліктів, ОСОБА_3 викликала поліцію та, надаючи пояснення працівникам поліції, повідомила про те, що спірна квартира нею приватизована і він не є учасником приватизації, а тому у нього відсутні будь-які права на вказане нерухоме майно. Вважає, що саме з цього моменту йому стало відомо про порушення його прав. Крім того, позивач звернулась до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.
Посилався на те, що квартира, в якій він проживав разом з сім'єю, загальною площею складала 79,30/75.10 кв.м, в тому числі 48.9 кв.м. складалась з коридору площею 7,7 кв.м., вбиральні - 1 кв.м., кухні - 3,5 кв., кімнати - 10,2 кв., кімнати - 19,4 кв.м, коридору - 8,8 кв.м., кімнати - 19,3 кв.м., ванни - 3,5 кв.м, балкону - 2,10/0,6 кв.м., балкону 3,8/1,10 кв.м. та об'єднувала в собі дві квартири, а саме НОМЕР_2 та НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_4 . Батькові відповідачки - ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.08.1995 року належали наступні приміщення у зазначеній квартирі, а саме на кімнату 11-5, площею 19,4 квм., кухню (кімнату)11-4 , площею 10,2 кв.м., вбиральні , площею 1,0 кв.м, коридору, 3,53 кв.м.
Зазначав, що на підставі договору дарування укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 16.11.2004 року остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
В подальшому, 08.02.2005 року відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 отримали свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради за №42614 від 08.02.2005 року та рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 12.12.2006 року замінені наявні правовстановлюючі документи на свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на праві часткової власності 64/100 частин, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на 36/100 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,10 кв.м, в тому числі три житлові кімнати площею 48,90 кв.м, в зв'язку з об'єднанням двох квартир спільного заселення НОМЕР_3 та НОМЕР_2 .
Вказував на те, що під час приватизації квартири АДРЕСА_1 він постійно проживав у вказаній квартирі, проте був протиправно позбавлений права приймати участь у приватизації, не відмовлявся від такого свого права, не маючи іншого житла, фактично був позбавлений права власності.
Зазначав, що він періодично знімався з реєстрації у спірній квартирі на прохання відповідачки та її батька, натомість не припиняв там проживати, що на його думку підтверджується долученими до матеріалів справи доказами та показами свідків, а тому не був позбавлений права на приватизацію, оскільки таке право пов'язується не з фактом реєстрації місця проживання, а з фактом безпосереднього проживання у відповідному житлі.
Таким чином, на його думку, при приватизації спірної квартири було порушено вимоги ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що є наслідком визнання її недійсною.
На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, просив визнати недійсним та скасувати розпорядження про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яке винесено Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 8 лютого 2005 року за №42614; визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 8 лютого 2005 року за № НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,41 кв.м, яка належить на праві спільної сумісної власності відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 ; визнати недійсним та скасувати рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради від 12.12.2006 року відповідно до якого замінені наявні правовстановлюючі документи на свідоцтва про право власності, а саме ОСОБА_3 на праві часткової власності 64/100 частин, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на 36/100 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,10 кв.м, в тому числі три житлові кімнати площею 48,90 кв.м, в зв'язку з об'єднанням двох квартир спільного заселення НОМЕР_3 та НОМЕР_2.
На вказану позовну заяву надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Петрунько І.А. в якому остання позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що квартири НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 були передані в користування батькам ОСОБА_3 , при цьому за батьком ОСОБА_3 було визнано право власності на квартиру НОМЕР_2 , яку він в подальшому їй подарував, а мати ОСОБА_3 користувалась квартирою НОМЕР_3 на підставі рішення виконавчого комітету Першотравневої районної ради №369 від 10.11.1982 року та в подальшому зазначена квартира перейшла у користування ОСОБА_3 відповідно до рішення виконавчого комітету Першотравневої районної ради №2207 від 01.06.1995 року. Зазначала, що після реєстрації шлюбу позивач став проживати разом з нею та її батьками, а на момент спірної приватизації був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 , а тому не міг претендувати на участь у приватизації квартири НОМЕР_3 .
Крім того, в ході судового розгляду даного спору представник відповідача неодноразово заявляла про застосування наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин. Також представник відповідача вважала, що позов слід залишити без розгляду і закрити провадження у справі з підстав пропуску строку позовної давності та ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04.04.2022 року в задоволенні вказаного клопотання представника відповідача відмовлено.
В свою чергу, позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення з даним позовом, як такого що пропущений з поважних причин, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише в червні 2021 року.
Також, до суду надійшов відзив представника Чернівецької міської ради в якому остання позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що в ході передприватизаційної підготовки було встановлено, що в квартира НОМЕР_2 є квартирою спільного заселення з сім'ями наймачів, які займають приміщення : ОСОБА_3 - 1 кімната, 19,4 кв.м. та ОСОБА_7 - 1 кімната, 19,3 кв м. На момент приватизації у спірній квартирі були зареєстровані відповідачі, а позивач значився зареєстрованим у квартирі НОМЕР_2 . Таким чином, на момент вчинення органом приватизації приватизаційного розпорядження позивач у спірній квартирі зареєстрованим не був.
В рамках судового розгляду даного спору судом було залучено співвідповідача - Чернівецьку міську раду та третіх осіб - Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради, Чернівецьке міське комунальне бюро технічної інвентаризації, а також витребувано ряд доказів, зокрема матеріали приватизаційної справи щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 , домову книгу ( надійшли завірені карки реєстрації осіб - форма 16, 17).
Позивач в судовому засідання позов підтримав та пояснив, що після реєстрації шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3 він оселився у спірній квартирі, яка була умовно розділена на дві квартири. Одна частина належала батькові позивачки, який цю квартиру приватизував та передав їм ключі від неї. Вказував на те, що він постійно проживав у спірній квартирі, а тому мав право на участь у приватизації, іншого житла у нього немає.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити з підстав зазначених у тексті позовної заяви, надала суду пояснення аналогічні змісту позову.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що спірна квартира була у користуванні її матері, яка переписала ордер на її ім'я, на даний час мати проживає разом з нею. Квартира НОМЕР_2 належала її батьку, який в подальшому подарував цю квартиру їй. Вони з позивачем проживали в одній кімнаті та вказані квартири були розділені, мали окремі лічильники і особові рахунки на сплату комунальних послуг, усі витрати по утриманню житла несла вона. Зазначала, що позивач не приймав участі у сплаті комунальних платежів, в ремонті, вчиняв конфлікти в ході яких ображав її та застосував фізичне насильство, що призвело до розірвання шлюбу між ними. У 2005 році позивач був зареєстрований в квартирі НОМЕР_2 та йому було відомо про те, що вона розпочала процедуру приватизації квартири НОМЕР_3 . У зв'язку із неналежною та агресивною поведінкою позивача вона вжила заходів для зняття його з реєстраційного обліку, при цьому їй відомо що з 2003 року по 2010 рік він був зареєстрований в смт. Лужани, Кіцманського р-ну, Чернівецької області.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав та своїми поясненнями підтвердив агресивну поведінку позивача стосовно його матері ОСОБА_3 , той факт, що позивач не приймав участі в утриманні квартири, не допомагав робити ремонт, погрожував їм, що призвело до того, що його брат - ОСОБА_6 на даний час взагалі не хоче спілкуватись з батьком. Щодо спірної приватизації підтримав пояснення наданні ОСОБА_3 .
Представник відповідача Петрунько І.А. в судовому засіданні позов не визнала, заявляла про пропуск строку позовної давності та вказувала на те, що позивач не був зареєстрований у спірній квартирі на момент її приватизації відповідачами, а тому не мав права на участь у приватизації.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, відповідно до рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 06.07.2010 року він визнаний недієздатним та на підставі рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 11.04.2011 року над ним встановлено опіку і призначено опікуном його матір - ОСОБА_3 , яка в судовому засіданні діяла у своїх та його інтересах. Крім того, з метою дотримання прав останнього до участі у справі залучено Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради.
Представники третьої особи Департаменту соціальної політики, Управління комунальної власності та Чернівецької міської ради направили до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що на даний час вона разом зі своєю донькою ОСОБА_3 проживає у спірній квартирі. Дану квартиру вони отримали у користування з чоловіком, квартира була розділена на дві частини, однією з яких користувалась вона з чоловіком, а в іншій половині проживала жінка похилого віку. В подальшому, вона звернулась у військкомат та отримала у користування іншу частину квартири, яку в подальшому передала своїй доньці. Вказувала на те, що це квартира спільного заселення, яка раніше була розділена на дві окремі з окремими лічильниками та особовими рахунками для сплати комунальних послуг, відповідач був зареєстрований у квартирі НОМЕР_2 .
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає по сусідству з відповідачами та їй відомо, що квартиру в будинку по АДРЕСА_4 отримала батьки відповідачки ОСОБА_3 , щодо обставин отримання квартири та особливостей її поділу на дві окремі квартири їй нічого не відомо. Позивача не бачила у спірній квартирі досить давно та їй відомо, що він поводить себе неадекватно, вибивав двері.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що протягом більш ніж 20 років він товаришує з позивачем, який в період шлюбу з ОСОБА_3 проживав на АДРЕСА_10. Він неодноразово гостював у позивача, проте йому не відомо де знаходяться квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 та в якій саме з них проживав ОСОБА_1 . Останній раз гостював у позивача в 2013 році та йому відомо, що він дбав про побут родини, купував побутову техніку. Про спірну приватизацію свідку стало відомо зі слів позивача вже після його розлучення з ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_11 в судовому засідання пояснила, що за весь час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 позивач проживав разом з нею в одній квартирі та місце проживання не змінював, купував додому побутову техніку, а саме пральну машину, газову плиту. Про спірну приватизацію їй стало відомо близько року назад, коли позивач повідомив проте, що під час конфлікту з ОСОБА_3 остання викликала поліцію.
Допитана в якості свідка ОСОБА_12 суду пояснила, що у спірну квартиру вона переїхала у 2017 році та проживала на кухні, інша кімната у квартирі була в жахливому стані, без опалення і не придатна для використання. Те, що вказана квартира була розділена на дві окремі було візуально зрозуміло, оскільки до кожної половини були окремо підведені труби та було два окремих лічильники. В подальшому у вказаній квартирі розпочались ремонті роботи, які були оплачені відповідачкою та її батьками, позивач участі у ремонті не приймав. Обставини приватизації їй не відомі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Враховуючи те, що представником відповідача зроблено заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, а позивачем заявлено клопотання про визнання поважними причин попуску строку позовної давності та поновлення відповідних строків звернення до суду з даним позовом, варто зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу». Інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», «Золотас проти Греції»).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.
Позивач зазначав, що про спірну приватизацію йому стало відомо після розірвання шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3 та в ході конфлікту між ними, який мав місце 05.06.2021 року.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували між собою в зареєстрованому шлюбі з 28.03.1985 року та рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 24.02.2021 року вказаний шлюб між ними був розірваний (а/с 11).
Відповідно до акту №95 ТОВ «Єврокомунбуд» від 21.07.2021 року ОСОБА_1 не проживає в квартирі АДРЕСА_1 (а/с 31) .
Розпорядження про приватизацію, свідоцтво про право власності, які оспорюються відповідачем в рамках даного спору прийняті 08.02.2005 року, а спірне рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради - 12.12.2006 року.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вказували на те, що за весь період спілкування з позивачем про спірну приватизацію останній згадував лише в літку 2021 року, що узгоджується з поясненнями ОСОБА_1 , який вказував, що саме після розірвання шлюбу з відповідачкою під час їх конфлікту у червні 2021 року йому стало відомо про оформлення права власності на спірну квартиру та останній звернувся до суду з даним позовом у листопаді 2021 року.
За змістом ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до вимог статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач дійсно міг довідатись улітку 2021 року про спірну приватизацію та переоформлення правовстановлюючих документів, а тому звернувся до суду з позовом в межах трирічного строку позовної давності, натомість позов задоволенню не підлягає з підстав його необґрунтованості, виходячи з наступних підстав.
Так, за наслідками розгляду справи встановлено, що квартири НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 були квартирами спільного заселення, тобто з окремими житловими кімнатами та місцями спільного користування.
Як вбачається з копії договору дарування від 16.11.2004 року квартира НОМЕР_2 у вказаному будинку належала на праві власності ОСОБА_7 , який її подарував відповідачці ОСОБА_3 . На момент укладення вказаного договору дарування зазначена квартира складалась з житлової кімнати житловою площею 19,4 кв.м., загальною площею 34,69 кв.м. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.01.2022 року вбиральня 11-2 пл. 1,0 кв.м., коридор - 11-1 пл. 7,7 кв.м. - спільного користування з квартирою НОМЕР_2, співвласник Чернівецька міська рада (а/с 26-27, 93-94 ).
Таким чином, ОСОБА_3 16.11.2004 року набула у власність квартиру
АДРЕСА_3. Квартира НОМЕР_3 у вказаному будинку, згідно наявних у матеріалах справи доказів, складалась з житловою кімнати площею 19,3 кв.м. та підсобних приміщень спільного користування - кухня площею 10,2 кв.м., вбиральня -1,0 кв.м., коридор - 7,7 кв.м., хол - 8,8 кв.м. Колишній користувач вказаної квартири - ОСОБА_13 у листопаді 1982 року оформила окремий особовий рахунок для сплати комунальних послуг саме на адресу АДРЕСА_2 та 01.08.1995 року такий особовий рахунок був переоформлений на відповідачку ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Першотравневої районної ради народних депутатів №2207 від 01.08.1995 року (а/с 76, 77, 99).
Наведені вище обставини спростовують доводи позивача про те, що вказані квартири були розділені лише умовно, оскільки за наслідками розгляду справи достовірно встановлено, що квартири НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 були окремими об'єктами нерухомого майна, а саме квартирами спільного заселення до моменту утворення окремої ізольованої квартири шляхом їх об'єднання та переоформлення правовстановлюючих документів у 2006 році (а/с 18,19).
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
За змістом ч. 2 ст. 8 вказаного Закону в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Така ж вимога зазначена в п. 5 Положення про порядок передачі квартир у власність громадян, яке було дійсним на час спірної приватизації, затвердженого наказом № 56 від 15.09.1992 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, передача займаних квартир здійснюється у приватну та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.
Згідно з п. 20 вказаного Положення, при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4, 5).
У відповідності до п. 21 вказаного Положення, у довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду.
Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.
З матеріалів справи вбачається, що 22.11.1999 року ОСОБА_3 звернулась до органу приватизації із відповідною заявою до якої долучила довідку про склад сім'ї та займані приміщення згідно якої у квартирі НОМЕР_3 були зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а/с 99, 100).
Також, згідно довідки КЖРП №009 від 30.12.2004 року №2187 ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були зареєстровані у квартирі НОМЕР_3 (а/с 98) .
Вказані довідки, поданні органу приватизації, не містили відомостей про інших осіб за якими зберігається право на житло.
Розпорядженням органу приватизації №42614 від 08.02.2005 року задоволено заяву ОСОБА_3 про передачу у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 та на підставі вказаного розпорядження відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 08.02.2005 року Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради видано свідоцтво про право власності (а/с 29, 101).
Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення про приватизацію та видачі Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради ОСОБА_3 та членам її сім'ї ОСОБА_6 та ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на квартиру в АДРЕСА_1 у органу приватизації були відсутні підстави вважати, що таке рішення може вплинути на права інших осіб, зокрема позивача.
За змістом ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності.
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03.12.2021 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діяла ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_8 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням встановлено, що з моменту складання акту №95 від 21.07.2021 року та на час звернення позивачів до суду з вказаним позовом не минув визначений ст. 405 ЦК України, ст. 71 ЖК України строк (а/с 121-123).
У відповідності до правових висновків, сформованих Верховним судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №489/2492/18 та Верховним судом України від 30 січня 2013 року у справі №6-125цс12 помилковим є ототожнення права осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.
З матеріалів справи вбачається, що в період часу з 27.05.1987 року по 26.05.1989 року, а також з 24.03.2000 року по 01.08.2007 року, тобто на момент спірної приватизації, яка відбулась 08.02.2005 року, відповідач ОСОБА_1 значився зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 , в період з 01.08.2007 року по 01.09.2009 року та з 10.08.2010 року та станом на 17.08.2021 року - в квартирі НОМЕР_3 . Наведене підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання Відділу ведення реєстру територіальної громади Чернівецької міської ради від 17.08.2021 року №236/2336, №23/2338, №23/2337, №23/2336 (а/с 12 -15).
При цьому, відповідно до інформації наданої на вимогу суду Відділом ведення реєстру територіальної громади Чернівецької міської ради, а саме копій карток реєстрації осіб (форми 16 та 17) вбачається, що позивач ОСОБА_1 у квартирі НОМЕР_3 був зареєстрований до 26.05.1999 року, з 01.08.2007 року по 01.09.2009 року (вибув в смт. Лужани, Кіцманського р-ну) та з 10.08.2010 року по теперішній час (а/с 148).
Таким чином, позивач неодноразово змінював своє місце реєстрації з квартири НОМЕР_2 на квартиру НОМЕР_3 , знімався з реєстрації з подальшим вибуттям в інший населений пункт.
Оскільки за наслідками розгляду справи встановлено, що квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 на момент спірної приватизації були двома окремими житловими приміщеннями доказуванню у даній справі підлягає факт проживання позивача на момент приватизації саме у кімнаті площею 19,3 кв.м., яка складає житлове приміщення квартири НОМЕР_3 , натомість відповідні належні та допустимі докази вказаної обставини у матеріалах справи відсутні, зокрема жоден із допитаних свідків не вказав в якій саме кімнаті проживав позивач, будь-які письмові докази на спростування того, що будучи зареєстрованим у квартирі НОМЕР_2 станом на 08.02.2005 року, позивач фактично проживав у квартирі НОМЕР_3 , а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що він мав достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, зокрема з квартирою НОМЕР_3 на момент спірної приватизації, та що зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За змістом ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, за наслідками розгляду даного спору на підставі наявних у справі доказів судом не було встановлено порушення процедури приватизації відповідачами спірної квартири, а також не встановлено наявність права позивача на участі у спірній приватизації, у зв'язку з чим вимоги останнього про визнання недійсним та скасування розпорядження про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтва від 8 лютого 2005 року № НОМЕР_1 про право спільної сумісної власності відповідачів на вказану квартиру задоволенню не підлягають.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 27.11.2006 року ОСОБА_3 звернулась до ЧМКБТІ із заявою про заміну існуючих правовстановлюючих документів на свідоцтво про право власності на квартиру в зв'язку з об'єднанням квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 по АДРЕСА_10, 26 (а/с 19) .
В подальшому рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 12.12.2006 року №590/15 вирішено замінити наявні правовстановлюючі документи на свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності на 64/100 частин, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на 36/100 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,10 кв.м. в тому числі три житлові кімнати площею 48,90 кв.м, у зв'язку із об'єднанням двох квартир спільного заселення № НОМЕР_3 та НОМЕР_2 (довідка Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації від 06.11.2006 року № 2084) (а/с 18).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 4 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень (зокрема, органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин) можуть бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З системного аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що в контексті спірних правовідносин позивач на обґрунтування своїх вимог повинен конкретно зазначити, які саме його права порушені внаслідок прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування.
Так, позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він проживав у квартирі НОМЕР_3 на момент її приватизації відповідачами, а тому оспорювана приватизація та наступне об'єднання вказаної квартири із квартирою НОМЕР_2 з видачою відповідних правовстановлюючих документів на його думку порушує його права.
Натомість, за наслідками розгляду справи не встановлено порушення прав позивача оспорюваною приватизацією та будь-які належні та допустимі докази недотримання вимог чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради в матеріалах справи відсутні.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 19, 55 Конституції України, ст.ст. 1,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 11, 15, 16, 21, 29 ЦК України, ст. 64 ЖК України, п.п. 5, 20, 21 Положення про порядок передачі квартир у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 року, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління комунальною власністю Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Чернівецької міської ради, треті особи Чернівецьке міське комунальне бюро технічної інвентаризації, Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради про визнання недійсним та скасування розпорядження про приватизацію квартири АДРЕСА_1 від 8 лютого 2005 року за №42614, визнання недійсним та скасувати свідоцтва від 8 лютого 2005 року № НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнання недійсним та скасування рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради від 12.12.2006 року про заміну правовстановлюючих документів на свідоцтва про право власності - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м. Чернівці відповідно до вимог п. 15.5 Розділу ХІІІ ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлений 18 серпня 2022 року.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці А. В. Федіна