Дата документу 04.08.2022 Справа № 554/7263/22
Провадження № 2-о/554/181/2022
іменем України
04 серпня 2022 року м. Полтава
Суддя Октябрського районного суду м. Полтави Андрієнко Г. В., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_2 про встановлення факту опікунства, здійснення постійного догляду та утримання дитини,-
03 серпня 2022 року до суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій в порядку окремого провадження просить встановити, що він, ОСОБА_1 , є єдиним опікуном малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно здійснює за цією дитиною постійний догляд та її утримання.
В обґрунтування заяви посилається на ті обставини, що у шлюбі з ОСОБА_2 у них народився син, який після розірвання шлюбу за їх спільною домовленістю залишився проживати з батьком. У лютому 2022 року через бойові дії у м. Харкові заявник із малолітнім сином змушені були виїхати з міста до с. Михайлівка Дніпропетровської області, а потім до м. Полтави, де їх взято на облік як внутрішньо переміщених осіб і де вони проживають на теперішній час. Тоді як мати дитини залишилась проживати у м. Харкові, проти проживання дитини із заявником і перебування на його утриманні не заперечує, про що надала відповідну заяву. Також ОСОБА_1 вказує, що стикнувся із ситуацією, коли на підтвердження факту здійснення ним догляду та утримання дитини у різних установах в нього вимагають на підтвердження саме рішення суду з цього питання, інші його доводи до уваги не беруться. Тому, з урахуванням запровадження воєнного стану в Україні, переїздом разом із дитиною на проживання у більш безпечні регіони України, вважає, що встановити на теперішній час факт здійснення ним догляду, виховання та утримання дитини, окрім як у судовому порядку, в нього немає можливості. Від встановлення цього факту залежить виконання його прав та обов'язків, визначених СК України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також потрібно заявнику для отримання можливості виїзду з сином за кордон, оскільки наразі в нього відсутні будь-які засоби для проживання і виїзд за кордон є єдиною можливістю врятувати його з сином, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ознайомившись із заявою та доданими до неї документами, суддя вважає необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі з огляду на таке.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 2 ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи позовного, наказного та окремого провадження.
Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення, які можуть бути встановлені у судовому порядку визначено ч. 1 ст. 315 ЦПК України.
А згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте необхідна наявність певних умов, зокрема, встановлюваний факт повинен бути юридичним; чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 у своїй заяві фактично ставить питання про встановлення опікунства над малолітньою дитиною, формулюючи вимоги про встановлення того юридичного факту, що він є єдиним опікуном дитини, оскільки самостійно здійснює постійний догляд та її утримання.
Суд звертає увагу, що відповідно до частин 2, 3 статті 243 Сімейного кодексу України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Питання щодо опіки та піклування в Україні покладено на органи опіки та піклування, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до ст. 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Отже, опіка щодо малолітньої особи встановлюється виключно якщо вона є сиротою чи позбавлена батьківського піклування.
У даному ж випадку, із представлених суду документів видно, що малолітній ОСОБА_4 , 2016 року народження, не є сиротою чи позбавленим батьківського піклування, а отже щодо нього не може бути встановлено опікунство, так як це суперечить закону.
Відтак, факт опікунства не може встановлюватися в судовому порядку.
Частина 4 статті 294 ЦПК України передбачає, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Також із наявних матеріалів видно, що заінтересована особа ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, не визнана судом безвісно відсутньою.
Відповідно до положень ст. 41 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до змісту поданої заяви, дитина проживає з батьком без правового визначення місця проживання.
Разом із цим, суд враховує, що заявник не надав жодного доказу на підтвердження тих обставин, що відсутність судового рішення про встановлення того факту, що він здійснює догляд за сином та щодо перебування останнього на його утриманні, унеможливить вирішення питання щодо його подальшого виїзду з дитиною закордон.
Крім того, в матеріалах поданої заяви міститься копія заяви ОСОБА_2 від 03 серпня 2022 року про те, що їй відомо, що ОСОБА_1 подав до суду заяву про встановлення факту проживання їх спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним на його самостійному утриманні, підтвердивши ці обставини.
Однак, при огляді долучених до заяви копії паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_2 та оригіналу вищевказаної заяви від 03 серпня 2022 року, встановлено, що виконані на них підписи особи значно різняться між собою, що викликає обґрунтовані сумніви щодо автора відповідної заяви.
З урахуванням цього, потрібно роз'яснити учасникам справи їх право вирішити питання щодо визначення місця проживання дитини шляхом подачі позову на загальних підставах.
Зокрема, ст. ст. 160, 161 СК України врегульовано право батьків на визначення місця проживання дитини та вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
Отже, законодавчо визначений інший порядок підтвердження тих фактів, про які просить у своїй заяві заявник.
Як убачається зі змісту заяви, заявник до відповідного органу опіки та піклування не звертався.
Таким чином, заявник може захистити своє право у даних правовідносинах, звернувшись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, а не із заявою про встановлення такого факту в порядку окремого провадження.
Стосовно того, що заявник із сином не в змозі виїхати за кордон і саме через це у заявника відсутні будь-які засоби для проживання, то на підтвердження викладених обставин заявник не надав будь-яких доказів про це, а так само відсутнє підтвердження того, що заявник, отримавши відповідний дозвіл з боку матері дитини, звертався б до уповноважених органів задля виїзду разом з нею за кордон та йому було в цьому відмовлено тощо.
Тому, беручи до уваги мету та підстави звернення заявника з даною заявою до суду, враховуючи законодавчо визначений порядок підтвердження фактів, про встановлення яких просить заявник, зокрема, підтвердження статусу єдиного опікуна малолітньої дитини, що полягає у догляді та її утриманні (або визначення місця проживання дитини), та не обґрунтовано, що від встановлення такого факту залежить виникнення або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, про які він вказує, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження за такою заявою.
За правилами ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкриті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, суддя приходить до висновку, про те, що дана справа не може бути розглянута в порядку окремого провадження, тому у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 потрібно відмовити.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції.
Таким чином, суд роз'яснює заявнику, що за його клопотанням сплачена сума судового збору повертається йому за ухвалою суду.
Керуючись ст. ст. 186, 258-261, 293, 315, 354, 355 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_2 про встановлення факту опікунства, здійснення постійного догляду та утримання дитини.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Г. В. Андрієнко