Апеляційне провадження № 22-ц/824/872/2022
справа № 759/10134/17
11 серпня 2022 року Київський апеляційний суд в складі:
Судді - доповідача: Андрієнко А.М.
Суддів: Соколової В.В.
Поліщук Н.В.
При секретарі Моторіній В.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 3 листопада 2021 року, постановлене суддею Шум Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кривошия Ніна Анатоліївна, про визнання удаваним договору дарування ј частини однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , 14.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Кривошиєю Н.А., переведення прав та обов'язків покупця, припинення права власності, стягнення коштів,
У липні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кривошия Ніна Анатоліївна у якому просила визнати удаваним договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 від 14.07.2014 р., укладений між відповідачами та посвідчений приватним нотаріусом Кривошия Н.А., визнати укладений договір від 14.07.2014 р. договором купівлі-продажу, перевести на позивача права та обов'язки покупця в правочині купівлі-продажу ј частки квартири, припинити право власності ОСОБА_5 на 1/4 частину квартири, стягнути на користь ОСОБА_5 з позивача вартість 1/4 частини квартири, встановлену на день укладення договору від 14.07.2014 року.
В обґрунтування позову вказувала, що їй на праві власності належить 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 , а відповідачу на праві власності належала 1/4 частка квартири. Відповідач мала намір продати свою частку, активно шукала покупців. Позивач мала намір і право, як інший співвласник, на придбання частки відповідача, в результаті чого сторони домовились про ціну, термін підготовки усіх документів, відповідач погодилась зачекати з розрахунком за частину квартири. Проте, несподівано позивачу стало відомо, що 14.07.2014 року ОСОБА_2 подарувала свою 1/4 частку квартири ОСОБА_5 на підставі договору дарування. Позивачу не було відомо про намір ОСОБА_2 безоплатно відчужити іншим особам свою частку квартири, оскільки існували домовленості з позивачем, крім того, таке відчуження мало бути оплатним. Про своє бажання безоплатно подарувати частку квартири ОСОБА_2 ніколи не повідомляла, оскільки потребувала грошей, при цьому, родичі, друзі останньої також ніколи не знали та не бачили ОСОБА_5 . В подальшому відповідач ОСОБА_5 після оформлення права власності на частину квартири почала чинити позивачу перешкоди у користуванні квартирою, встановила нові вхідні двері, ключ від яких надати позивачу відмовилась. Позивач вважає, що укладений договір дарування від 14.07.2014 р. є удаваним, оскільки ОСОБА_2 вчиняла конкретні дії, спрямовані на продаж своєї частки для отримання прибутку та погодилася продати її позивачу. Проте, отримавши від ОСОБА_5 варіант швидкого отримання грошей шляхом укладення удаваного правочину дарування, порушила домовленості з позивачем та уклала договір дарування, яким приховала факт дійсного правочину купівлі-продажу свої ј частки в спільній квартирі.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 3 листопада 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кривошия Ніна Анатоліївна, про визнання удаваним договору дарування ј частини однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , 14.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Кривошиєю Н.А., переведення прав та обов'язків покупця, припинення права власності, стягнення коштів відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 12.12.2021 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків щодо обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що перемовини між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відбулися після усного договору про купівлю-продаж між нею та ОСОБА_2 , Цей усний договір не було скасовано відповідачем і на день посвідчення удаваного договору «дарування» між ними існувала домовленість про купівлю-продаж частки, що належала ОСОБА_2 .
Також зазначає, що надала суду докази та доводи існування дійсного наміру ОСОБА_2 передати їй право на її частку на платній основі та вартість, яка відповідає актам оцінки спірного майна від 29.10.2013 року та 15.03.2014 року, також договір про купівлю-продаж між ними, а тому вважає повністю обґрунтувала невідповідність внутрішньої волі відповідача її волевиявленню при укладанні договору дарування спірної частки.
ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанція апеляційну скаргу просила відхилити, а рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.
Позивач, 3-я особа в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні належні докази та правові підстави вважати, що договір дарування , укладений між сторонами, є удаваним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить 3/4 частин квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 32,4 кв.м., житловою площею 19,1 кв.м.
Право власності виникло на підставі рішення суду від 21.12.2012 р. (а.с. 8).
ОСОБА_2 належала1/4 частина вказаної квартири (а.с. 25).
14.07.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали договір дарування частки квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала безоплатно останній у власність належну їй 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 , такий дарунок обдаровувана прийняла у свою особисту приватну власність.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кривошиєю Н.А., зареєстровано в реєстрі за №193 (а.с80-84).
Право власності на 1/4 частину квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_5 17.12.2013 року (а.с. 8).
У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень ст.150 ЖК України та ст.383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до частина 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно частин 4, 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтями 626, 627 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдарованого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що ОСОБА_2 уклала договір дарування з ОСОБА_5 з примусу або впливу сторонніх осіб.
Також згідно пункту 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір дарування від 14.07.2014 року посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кривошиєю Н.А., зареєстровано в реєстрі за №193 (а.с80-84).
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Тобто, предметом доказування у даній справі є наявність у сторін правочину, на момент укладення договору дарування, умислу приховати інший правочин, а тому ОСОБА_1 , звернувшись до суду з вимогою про визнання договору дарування удаваним, мала довести суду наявність у учасників цього правочину наміру приховати договір купівлі-продажу та факт отримання дарувальником грошових коштів, а відповідно до вимог ч.2 ст.78 ЦПК України такий факт повинен доводитись лише письмовими доказами.
Відповідач ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції пояснила, що вона є родичкою ОСОБА_2 . Коли вона приїхала мешкати в м.Київ із Запоріжжя, то житла тут не мала, а у дочки ОСОБА_2 є дві квартири у власності в вона не хотіла мати ще проблемну 1\4 частку в однокімнатній квартирі, а тому ОСОБА_2 подарувала їй цю частку, в якій вона насправді мешкає, так як іншого житла не має. Гроші вона ОСОБА_2 ніякі не передавала, це було дарування.
Допустимих письмових доказів на спростування факту укладення договору дарування, як і на підтвердження укладення сторони правочину саме договору купівлі-продажу, суду не надано. Також у ході судового розгляду не встановлено, що за укладеним відповідачами договором були передані будь-які грошові кошти.
А тому колегія суду вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються лише на припущеннях позивача щодо удаваності договору, а тому не спростовуються висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 3 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 15 серпня 2022 року.
Суддя - доповідач:
Судді: