09 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 761/13024/18
провадження № 51-4979км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників
ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду
м. Києва від 05 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду
від 11 серпня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100100001342, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Довжанська Луганської області, жителя
АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 3 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення на строк 9 років з конфіскацією майна.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_9 у доход держави 6292 грн процесуальних витрат.
ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини в особливо великих розмірах (38,303 г.), за таких обставин.
05 лютого 2018 року близько 11:30 ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою:
АДРЕСА_2 , діючи за попередньою домовленістю з невстановленою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, здійснив переказ 6800 грн як плату за придбання психотропної речовини «PVP». Ця особа повідомила, що замовлена ОСОБА_9 психотропна речовина буде знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 32.
Того ж дня ввечері ОСОБА_9 , прибувши за зазначеною адресою, отримав від невідомої особи вказану психотропну речовину, яку зберігав з метою збуту і яку
06 лютого 2018 року близько 00:35 під час огляду місця події на вул. Симона Петлюри, 30 добровільно видав працівникам поліції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційні скарги захисників залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо
ОСОБА_9 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах сторона захисту порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_9 судових рішень та закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
На обґрунтування своїх вимог посилаються на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. На думку сторони захисту, судові рішення не відповідають вимогам
ст. 370 КПК, оскільки вина ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами. Стверджують, що протокол огляду місця події від 06 лютого 2018 року є недопустимим доказом, а відтак похідні від нього докази також є недопустимими. При цьому зазначають, що під час фактичного затримання ОСОБА_9 протокол затримання в порядку ст. 208 КПК не складався, процесуальні права ОСОБА_9 не роз'яснювалися. Огляд місця події 06 лютого 2018 року о 00:35 був проведений з порушенням вимог ст. 237 КПК. Також під час огляду місця події було проведено допит ОСОБА_9 , що є порушенням його процесуальних прав. Крім того, захисники заперечують наявність у ОСОБА_9 умислу на збут психотропної речовини, зазначаючи, що останній придбав її для власного вжитку. У зв'язку з цим вважають кваліфікацію його дій за ст. 307 КК неправильною. Крім того, вказують, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, чим порушим вимоги ч. 3 ст. 404 КПК. Вважають ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали доводи касаційних скарг.
Прокурор вважала, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, а судові рішення щодо ОСОБА_9 мають бути залишені без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 зазначеної нормисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, неповнота та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилаються у касаційних скаргах захисники, ураховуючи наведені вимоги закону, не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо
ОСОБА_9 , з огляду на наведені вимоги закону, Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд, відповідно до приписів ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні йоцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку згідно зі ст. 94 КПК.
Такими доказами, зокрема, є: дані протоколу огляду місця події від 06 лютого
2018 року, висновки експертів, показання свідків - працівників поліції
ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також понятих - свідків ОСОБА_12 та
ОСОБА_13 , з яких видно, що під час огляду 06 лютого 2018 року ОСОБА_9 добровільно видав працівникам поліції поліетиленовий пакет, в якому знаходилася розфасована в окремі пакети особливо небезпечна психотропна речовина, загальною масою 38, 303 г, що є особливо великим розміром.
У сукупності з наведеними доказами, місцевим судом надано належну оцінку і показанням ОСОБА_9 , який не заперечував того, що замовив та придбав психотропну речовину, яку в подальшому видав працівникам поліції, проте показав, що замовляв її в меншій кількості для власного вживання.
За результатами оцінки наявних у справі та наведених у вироку доказів в їх сукупності та взаємозв'язку, відповідно до положень ст. 94 КПК, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 поза розумним сумнівом вчинив незаконні дії у сфері обігу психотропних речовин, а саме - незаконно придбав та зберігав 38,303 г особливо небезпечної психотропної речовини. При цьому обставини її придбання, особливо великий розмір, спосіб упакування та розфасування цієї речовини, а також відсутність у матеріалах справи даних про те, що ОСОБА_9 систематично вживає наркотичні засоби та перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, за обставин даної справи, свідчить про те, що він придбав та зберігав зазначену речовину з метою збуту.
Наведене спростовує доводи сторони захисту в касаційних скаргах з цього приводу та водночас свідчить про правильність кваліфікації його дій за ч. 3
ст. 307 КК.
Доводи захисників щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 06 лютого 2018 року, нескладання в порядку ст. 208 КПК відповідного протоколу під час фактичного затримання та нероз'яснення ОСОБА_9 його процесуальних прав є неприйнятними з таких підстав.
Як убачається з матеріалів провадження, огляд місця події проводився до внесення відомостей в ЄРДР, що узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 214 КПК. При цьому на момент його проведення ОСОБА_9 не мав процесуального статусу підозрюваного у розумінні ч. 1 ст. 42 КПК, а тому порушень вимог ч. 8
ст. 42 КПК з боку органів досудового розслідування не допущено.
Зі змісту протоколу огляду місця події видно, що під час цієї слідчої дії
ОСОБА_9 без будь-якого примусу, у присутності двох понятих добровільно видав працівникам поліції наявні при ньому заборонені речовини, жодних зауважень від учасників огляду не надходило. До протоколу додані фотознімки та відеозапис слідчої дії. У подальшому, в порядку ст. 208 КПК стосовно
ОСОБА_9 було складено протокол затримання та останньому були роз'яснені його права, у тому числі право на захист, яким останній і скористався.
У зв'язку із цим колегія суддів звертає увагу на те, що положення ст. 208 КПК не вимагають складання протоколу затримання негайно, в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Про це свідчить і вказівка у ч. 5 ст. 208 КПК, згідно з якою в протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу. Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що з моменту добровільної видачі під час огляду місця події і до складання протоколу затримання ОСОБА_9 у порядку ст. 208 КПК жодних слідчих дій з ним не проводилось.
Таким чином, протокол огляду місця події та похідні від нього докази (висновки експертів, речові докази) правильно визнані місцевим судом належними та допустимими і покладені в основу обвинувального вироку.
Разом із тим з мотивувальних частин вироку та ухвали підлягає виключенню посилання судових інстанцій на пояснення ОСОБА_9 , надані під час огляду місця події, оскільки вони не є самостійним процесуальним джерелом доказів з огляду на положення ч. 2 ст. 84 КПК.
Водночас таке виключення не призводить до визнання самого протоколу огляду місця події недопустимим доказом, оскільки слідчу дію проведено у відповідності до вимог статей 223, 237 КПК. Крім того, таке виключення не впливає на законність і обґрунтованість судових рішень, якими, на підставі досліджених та наведених у вироку доказах, поза розумним сумнівом доведено факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_9 з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини в особливо великих розмірах.
Також, сторона захисту посилалася на те, що ОСОБА_9 обвинувачувався у незаконному придбанні психотропної речовини в особливо великих розмірах з метою збуту за попередньою домовленістю з невстановленою слідством особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, проте матеріали справи не містять жодних документів стосовно такого виділення.
У зв'язку із цим колегія суддів зазначає, що згідно пред'явленого обвинувачення, визнаного судовими інстанціями доведеним, ОСОБА_9 незаконно придбав та зберігав з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 307 КК). Кваліфікуюча ознака цього злочину - за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_9 не інкримінувалася. Попередня домовленість між ними була про придбання ОСОБА_9 у невстановленої особи зазначеної психотропної речовини.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та усіх обставин справи. Призначене ОСОБА_9 покарання відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.
Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 405, 404 КПК.
Як убачається з ухвали від 11 серпня 2021 року, апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив скарги без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.
Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, немає підстав.
Доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 3
ст. 404 КПК, у зв'язку з відмовою в задоволенні клопотання сторони захисту щодо повторного дослідження доказів, позбавлені підстав.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження закон покладає на суд апеляційної інстанції обов'язок повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Проте сторона захисту не навела обставин, які б свідчили про дослідження місцевим судом доказів не повністю або з порушеннями. Тому апеляційний суд вмотивовано відмовив в їх дослідженні. З таким висновком погоджується суд касаційної інстанції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду.
Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_9 . Судом не встановлено.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими, тому касаційні скарги захисників задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року щодо
ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3