Ухвала
Іменем України
15 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 707/2221/21
провадження № 61-7180ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Манзар Тетяни Володимирівни на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Бурмага Євгеній Анатолійович, Білозірська сільська рада, про визнання права власності на земельні ділянки та припинення права власності,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1400 га, кадастровий номер 7124981000:03:001:0568, розташовану в АДРЕСА_3 , та на земельну ділянку площею 0,0837 га, кадастровий номер 7124981000:03:001:0569, розташовану в АДРЕСА_1 , а також - припинити право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 28 жовтня 2019 року вона стала переможцем електронних торгів щодо арештованого майна боржника, яке було предметом іпотеки, а саме - житлового будинку з прибудовою під літ. «А» загальною площею 144,5 кв. м та земельної ділянки, кадастровий номер відсутній, загальною площею 0,22 га, розташованих в АДРЕСА_1 . Право власності на вказані об'єкти нерухомості підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 травня 2006 року № 3438, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І., та договором купівлі-продажу будинку від 12 травня 2006 року № 3435, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І. Зазначені будинок і земельна ділянка були реалізовані на електронних торгах приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Бурмагою Є. А. в ході примусового виконання виконавчого провадження № 59436895. 03 березня 2021 року на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С. їй було видано свідоцтво на право власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 . Вона також замовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0837 га в АДРЕСА_1 , та площею 0,1400 га на АДРЕСА_3 . Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 березня 2020 року земельній ділянці площею 0,0837 га, розташованій на АДРЕСА_1 , присвоєно кадастровий номер 7124981000:03:001:0569, а земельній ділянці площею 0,1400 га - кадастровий номер 7124981000:03:001:0568. 23 березня 2020 року вона звернулася до приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Старовойтова О. С. із заявою про видачу свідоцтв щодо придбання майна з електронних торгів на дві вищевказані земельні ділянки, однак постановою від 03 вересня 2021 року нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтв, оскільки в акті про реалізацію предмета іпотеки містяться відомості про договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,22 га, а з плану зовнішніх меж земельної ділянки вбачається, що фактично вона складається з двох земельних ділянок площею 0,14 га та 0,08 га. Разом з тим в Державному земельному кадастрі право власності на зазначені земельні ділянки зареєстровано не за іпотекодавцем ОСОБА_3 , а за ОСОБА_2 . Згідно з даними Виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району за адресою: АДРЕСА_1 обліковується земельна ділянка площею 0,23 га.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що на час виникнення у позивача права власності на житловий будинок спірна земельна ділянка площею 0,22 га, розташована в селі Білозір'я на території Білозірської сільської ради, вже була сформована і зареєстрована за ОСОБА_2 , а не за ОСОБА_3 , чий будинок позивач придбала з прилюдних торгів. На час проведення прилюдних торгів ОСОБА_3 не зареєстрував належним чином своє право власності на спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 12 травня 2006 року № 3438. Крім того, земельна ділянка площею 0,1400 га, кадастровий номер 7124981000:03:001:0568, яка знаходиться в АДРЕСА_3 , та земельна ділянка площею 0,0837 га, кадастровий номер 7124981000:03:001:0569, що знаходиться в АДРЕСА_1 , не мають між собою спільної межі, а ОСОБА_1 не зазначено, на якій саме земельній ділянці розташований належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними спорудами. Враховуючи викладене, беручи до уваги підстави, на які посилалася позивач, в задоволенні заявлених позовних вимог необхідно відмовити.
29 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Манзар Т. В. подала засобами електронного зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована обставинами, зазначеними в позовній заяві ОСОБА_1 . Крім цього, адвокат Манзар Т. В. вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, про те, що стаття 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як в цій справі, необхідно врахувати загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованих на ній будинку, споруди).
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Судами встановлено, що 28 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Бурмагою Є. А. при примусовому виконанні виконавчого провадження № 59436895 складено відповідний акт про проведені електронні торги арештованого майна боржника, а саме - предмета іпотеки, який складається із житлового будинку з прибудовою літ. «А» загальною площею 144,5 кв. м та майнових прав на земельну ділянку, кадастровий номер відсутній, загальною площею 0,22 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказані житловий будинок та майнові права на земельну ділянку підтверджується: договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 травня 2006 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3438, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А.І.; договором купівлі-продажу будинку від 12 травня 2006 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3435, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І. Реєстраційний номер лота № 372990.
Переможцем електронних торгів визначено ОСОБА_1 .
Акт видано на підставі протоколу № 435335 проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна від 04 жовтня 2019 року.
03 березня 2021 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Старовойтовим О. С. ОСОБА_1 видано свідоцтво щодо належності їй на праві власності майна - житлового будинку з прибудовою літ. «А» з надвірними спорудами загальною площею 144,5 кв. м, житловою площею 72,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яке придбане ОСОБА_1 та раніше належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 березня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 .
Державний акт на право приватної власності на землю серії ЧР 17-2-29 видано ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Білозірської сільської ради народних депутатів від 20 травня 1997 року № 30, згідно з яким їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,22 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території села Білозір'я, Білозірська сільська рада. Цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства. З плану зовнішніх меж вбачається, що земельна ділянка складається із земельної ділянки 1 та земельної ділянки 2.
12 травня 2006 року ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким передав у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,22 га, розташовану на території села Білозір'я Черкаського району Черкаської області. Відчужувана земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності на землю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЧР №17-2-29, виданого Білозірською сільською радою 25 липня 2000 року. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства. Право власності на відчужувану земельну ділянку переходить до покупця після одержання державного акта на право приватної власності на землю та його державної реєстрації. Договір посвідчено приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І.
Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» Черкаська регіональна філія на замовлення ОСОБА_1 виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,0837 га, за адресою: АДРЕСА_1 та площею 0,1400 га на АДРЕСА_3 . Земельній ділянці площею 0,0837 га присвоєно кадастровий номер 7124981000:03:001:0569, а земельній ділянці площею 0,1400 га - кадастровий номер 7124981000:03:001:0568.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 березня 2020 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0837 га, кадастровий номер 7124981000:03:001:0569, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Документ, що посвідчує право, - державний акт від 25 липня 2000 року серії ЧР 17-2-29.
03 вересня 2021 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Старовойтовим О. С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів на земельну ділянку площею 0,1400 га, кадастровий номер 7124981000:03:001:0568, та земельну ділянку площею 0,0837 га, кадастровий номер 7124981000:03:001:0569, що знаходяться в селі Білозір'я Черкаського району Черкаської області. Відмова обґрунтована тим, що в акті про реалізацію предмета іпотеки містяться відомості про договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,22 га, реєстраційний номер 3438 від 12 травня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І. З плану зовнішніх меж земельної ділянки вбачається, що фактично вона складається з двох земельних ділянок площею 0,14 га та 0,08 га. Разом з тим в Державному земельному кадастрі право власності на зазначені земельні ділянки зареєстроване не за іпотекодавцем ( ОСОБА_3 ), а за ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом (стаття 378 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Аналізуючи статтю 120 ЗК України та статтю 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти за попереднім власником.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17 зазначено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).
Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).
Отже, відповідно до зазначених норм позивач набув право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування набутого на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.
Водночас суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, не звернули уваги, що позов про визнання права власності на спірну земельну ділянку не відповідає вимогам статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, оскільки на час набуття позивачем права власності на цілісний майновий комплекс спірна земельна ділянка не перебувала у власності відчужувача майна, а відповідно позивач не набув саме права власності на земельну ділянку.
Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 128/2949/17 (провадження № 61-4427св20).
Вказані правові висновки також узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, на які заявник послалася в касаційній скарзі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що станом на час виникнення у позивача права власності на житловий будинок спірна земельна ділянка площею 0,22 га, розташована в селі Білозір'я, вже була сформована і зареєстрована за ОСОБА_2 , а не за ОСОБА_3 , чий будинок позивач придбала на прилюдних торгах. На час проведення прилюдних торгів ОСОБА_3 не зареєстрував належним чином своє право власності на спірні земельні ділянки. Крім того, земельна ділянка площею 0,1400 га та земельна ділянка площею 0,0837 га не мають між собою спільної межі, а ОСОБА_1 не зазначено, на якій саме земельній ділянці розташований належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними спорудами.
Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають вищевикладеним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм статей 377, 378 ЦК України, статей 120, 125, 141 ЗК України, зокрема і наведеним в постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послалася заявник в касаційній скарзі.
Як зазначила заявник в касаційній скарзі, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Як встановлено судами попередніх інстанцій в цій справі, на час проведення прилюдних торгів ОСОБА_3 не зареєстрував належним чином своє право власності на спірні земельні ділянки.
Положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем (а не власником) тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований. Зазначене узгоджується з правовим висновками, викладеним в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Манзар Тетяни Володимирівни на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Бурмага Євгеній Анатолійович, Білозірська сільська рада, про визнання права власності на земельні ділянки та припинення права власності,.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко