Постанова
Іменем України
12 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 524/6220/20
провадження № 61-18932св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідачі: - ОСОБА_2 , приватне підприємство «Діліжанс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Діліжанс» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2021 року в складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом довідповідачів ОСОБА_2 та приватного підприємства «Діліжанс» про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення - прибудованого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » площею 189 кв. м, що знаходиться у кварталі АДРЕСА_1 .
11 листопада 2002 року позивач за усною домовленістю з ОСОБА_2 надала йому довіреність на право розпорядження належним їй нерухомим майном. Предметом усних домовленостей був продаж ОСОБА_2 належного позивачу майна та отримання коштів у розмірі його ринкової вартості або передання майна в платне строкове користування. Однак ОСОБА_2 вказаних дій не вчинив та починаючи з моменту видачі довіреності користується спірним майном безкоштовно для проведення власної господарської діяльності. Також, належне позивачу майно було передано в заставу з метою забезпечення виконання відповідачем ПП «Діліжанс» (власником якого є ОСОБА_2 ), своїх зобов'язань перед банком. Після отримання повідомлення про наявність у ПП «Діліжанс» заборгованості та про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 із вимогою звільнити приміщення та вирішити питання про сплату орендної плати за весь час користування майном. 30 червня 2020 року вона повторно звернулась до ОСОБА_2 із вимогою про звільнення майна, однак у відповідь отримала погрози фізичною розправою, у зв'язку із чим 23 липня 2020 було відкрито кримінальне провадження.
Позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні спірним нежитловим приміщенням та виселити ОСОБА_2 і ПП «Діліжанс» з цього приміщення - прибудованого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » площею 189 кв. м, що знаходиться у кварталі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним нежитловим приміщенням прибудованого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 189 кв. м., літ. «А»., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ПП «Діліжанс» із займаного приміщення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що власнику майна ОСОБА_1 чиняться перешкоди у здійсненні її права власності на належне їй приміщення, що потребує захисту шляхом виселення відповідачів.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, відхиливши доводи апеляційної скарги ПП «Діліжанс» та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції. Районний суд обґрунтовано та підставно захистив права ОСОБА_1 , як власника спірного нежитлового приміщення, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 листопада 2021 року ПП «Діліжанс»засобами поштового зв'язку надіслало на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Діліжанс» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах. Вважає, що судидійшли до необґрунтованих висновків, що об'єкти нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 та ПП «Діліжанс» є відокремленими об'єктами. Так приміщення площею 23,2 кв. м, яке належить ПП «Діліжанс» входить до складу нерухомого майна, яке належить позивачу. Тобто, є неправомірним виселення відповідача із спірного нежитлового приміщення, співвласником якого він є.
Також зазначає, що судами було допущено порушення пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України (судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі). Оскаржувані рішення стосуються прав та обов'язків особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме, приватного підприємства «Діліжанс і Ко». З цих підстав відповідні судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу ПП «Діліжанс» від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2002 року належить нерухоме майно нежитлове приміщення - прибудований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 189 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 673942753104, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 24 грудня 2004 року ПП «Діліжанс» придбав у Фонді міського майна Кременчуцької міської ради Полтавської області нежитлове приміщення площею 23,5 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про власність № 15, виданого 23 листопада 2012 року Фондом міського майна Кременчуцької міської ради, ПП «Діліжанс» належить нежитлове приміщення загальною площею 134,2 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
11 листопада 2002 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) склала довіреність строком на 3 роки, яка була посвідчена приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Дудкіною С. Г., якою вона уповноважила відповідача ОСОБА_2 розпоряджатись (продати, обміняти, подарувати, здати в оренду та ін.) на свій розсуд належний їй прибудований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », для чого надала право, в тому числі, підписувати договори купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, найму, страхування, одержувати належні за прибудований магазин гроші, представляти інтереси в органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях, виконувати інші дії, пов'язані з цим дорученням.
За цією довіреністю ОСОБА_2 01 липня 2004 року та 11 липня 2005 року від імені позивача за договорами позички приміщення магазину передав в користування відповідачу ПП «Діліжанс» спірне нежитлове приміщення площею 189 кв. м.
Позивач 11 червня 2020 року письмово звернулась до ОСОБА_2 як власника та директора ПП «Діліжанс» із вимогою звільнити займане ним приміщення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до приписів статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У частині першій статті 316 ЦК України зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (частини перша та друга статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 391, частини другої статті 386 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у цій справі спір між сторонами виник з приводу користування відповідачами майном, яке належить позивачу ОСОБА_1 , а саме, нежитловим приміщенням - прибудованим магазином « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 673942753104, загальна площа - 189 кв м., опис: прибудований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », літ. «А», адреса: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 на підтвердження порушення своїх прав та неможливості позасудового вирішення спору долучено, у тому числі, копії листів і копію протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 30 червня 2020 року разом з копією талону-повідомлення єдиного обліку від 30 червня 2020 року № 17938, копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження за повідомленням ОСОБА_1 з підстав неможливості користування спірним майном, власником якого вона є.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вважав, що вказані докази, в своїй сукупності, підтверджують те, що позивачу як власнику майна чиняться перешкоди і вона позбавлена можливості в позасудовий спосіб захистити свої права.
Суди встановили, що відповідачі ОСОБА_2 та ПП «Діліжанс» не надали суду належних та достовірних доказів на підтвердження правомірності зайняття нежитлового приміщення, належного позивачу.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визнали безпідставним доводи відповідачів, що сторони є співвласниками спірного нерухомого майна, оскільки ПП «Діліжанс» належить 9/20 частин нежитлового вбудовано-прибудованого приміщення, загальною площею 293,4 кв.м з реєстраційними номер 1167470653104, а позивач є власником нежитлового приміщення прибудований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 673942753104, адреси розташування яких однакові.
Апеляційний суд також правильно не взяв до уваги посилання відповідачів на висновки експертного дослідження № 3-21 від 25 січня 2021 року про те, що приміщення сторін є об'єднаним в одне приміщення для фактичного сумісного використання, так як суду відповідних домовленостей з цього приводу не надано. Об'єкти нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 та ПП «Діліжанс» мають різний реєстраційний номер, що свідчить про те, що вони є відокремленими об'єктами. Більш того, нежитлове вбудовано-прибудоване приміщення площею 134,2 кв. м., що належить ПП «Діліжанс» (як видно із технічного паспорта) має окремий вхід, що дає можливість підприємству окремо від позивача користуватись своїм приміщенням.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанції, оцінивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку із його обґрунтованістю.
У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Доводи касаційної скарги, що ПП «Діліжанс» є співвласником спірного приміщення є необґрунтованими та спростовуються встановленими судами обставинами на підставі матеріалів справи. Зокрема, ОСОБА_1 набула у власність спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2002 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 673942753104. Натомість, відповідач ПП «Діліжанс» належне йому нежитлове приміщення площею 23,5 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 10673936) придбав у Фонді міського майна Кременчуцької міської ради Полтавської області згідно договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 24 грудня 2004 року.
Аргументи касаційної скарги, що оскаржуваними рішеннями вирішено питання про права та обов'язки незалученої до участі у справі особи - ПП «Діліжанс і Ко», тому ці рішення є незаконними та підлягають обов'язковому скасуванню, не заслуговують на увагу у даному випадку, оскільки за наявності таких обставин зазначена особа не позбавлена права на оскарження цих судових рішень у визначеному ЦПК України порядку. Подана ПП «Діліжанс» касаційна скарга не містить підтверджень на уповноваження вчинення ним таких дій від імені ПП «Діліжанс і Ко».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України»). Судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу приватного підприємства «Діліжанс» залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук