15 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 607/11502/21
провадження № 61-6029ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об'єднання «Текстерно»,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про тимчасове зупинення роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного тимчасового зупинення роботи та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Тернопільське об'єднання «Текстерно» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про тимчасове зупинення роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного тимчасового зупинення роботи та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 22 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ керуючого санацією ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 12-ОС від 31 травня 2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено 31 травня 2021 року з посади контролера на контрольно-пропускному пункті служби безпеки та охорони у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді контролера на контрольно-пропускному пункті служби безпеки та охорони ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно»
з 31 травня 2021 року.
Стягнено з ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 травня 2021 року до 22 листопада 2021 року у розмірі 29 098,22 грн.
Стягнено з ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» на користь ОСОБА_1 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Визнано незаконним та скасовано наказ керуючого санацією ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 8 від 29 березня 2021 року, яким ОСОБА_1 направлено на тимчасове зупинення роботи з 29 травня 2021 року.
У іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Стягнено з ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» на користь держави судовий збір у розмірі 2 724 грн.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2022 року апеляційні скарги ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 22 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 22 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного тимчасового зупинення роботи змінено і позов у цій частині задоволено частково.
Стягнено з ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного тимчасового зупинення роботи
з 29 березня 2021 року до 31 травня 2021 року у розмірі 10 255,93 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін і викладено мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
Зменшено суму судового збору, що підлягає стягненню з ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» на користь держави з 2 724 грн до 1 816 грн.
Не погоджуючись з постановою Тернопільського апеляційного суду
від 11 травня 2022 року, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині вирішення позовних вимог провизнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуі залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2021 рокув цій частині.
За таких обставин рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2021 року в частині вирішення позову щодо скасування наказу про тимчасове зупинення роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного тимчасового зупинення роботи та відшкодування моральної шкоди не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду
від 11 травня 2022 року у цій справі;касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Підставою касаційного оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), від 18 січня 2018 року у справі № 742/897/16-ц (провадження № 61-776св17), від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17 (провадження № 61-11983св18)
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.
Ухвалюючи рішення і задовольняючи позов в частині визнання незаконним, скасування наказу про звільненнята поновлення на роботі, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області виходив з того, що, звільняючи ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» не дотримано процедури, визначеної законодавством, чим порушено права ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції вказав, що, в порушення вимог частин першої-третьої статті 42 КЗпП України, ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» не надано доказів, на підставі яких при скороченні штату працівників враховано переважне право на залишення на роботі працівників структурного підрозділу «Служба безпеки та охорони». Доказів того, що ОСОБА_1 має нижчу продуктивність праці серед інших контролерів, чи до неї застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, матеріали справи не містять.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 травня 2021 року до 22 листопада 2021 року у розмірі 29 098,22 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним і скасування наказу про звільненнята поновлення на роботі, апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права.
Тернопільський апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.
Судом апеляційної інстанції враховано, що актом комісії щодо визначення переважного права на залишення на роботі у зв'язку зі скороченням штату працівників служби безпеки та охорони від 24 березня 2021 року серед осіб з однаковою кваліфікацією ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), саме у ОСОБА_1 , найменша продуктивність праці.
При цьому апеляційний суд встановив, що ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» у встановленому законом порядку попередило ОСОБА_1 про можливе наступне вивільнення. При цьому повідомило, що на підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані ОСОБА_1 для подальшого працевлаштування.
За таких обставин Тернопільський апеляційний суд дійшов висновку про те, що, звільняючи ОСОБА_1 , ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» дотримало процедуру, встановлену трудовим законодавством.
З огляду на відсутність правових підстав для визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи встановлено, що
3 квітня 1973 року ОСОБА_1 прийнято на роботу контролером на Тернопільський бавовняний комбінат в ткацький цех.
Наказом № 834 від 22 жовтня 1973 року ОСОБА_1 присвоєно четвертий розряд контролера.
29 грудня 1980 року ОСОБА_1 переведено на посаду вахтером житлово-комунального управління, 4 травня 1983 року - в ткацький цех складником
по 2 розряду.
23 квітня 1996 року Тернопільський бавовняний комбінат перейменовано на ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно».
24 березня 2003 року ОСОБА_1 переведено на посаду контролера якості
по 3 розряду шкідливості в КПД прядильно-ткацької фабрики.
Наказом ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 52-ОС від 12 липня 2003 року ОСОБА_1 переведено на посаду контролера служби безпеки та охорони.
Наказом ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 53 від 10 вересня 2018 року назву професії «контролер служби безпеки та охорони» змінено відповідно до національного класифікатора України ДК-003:2010 на «контролер на контрольно-пропускному пункті».
На підставі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ № 210844 від 24 квітня 2021 року судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 присвоєно третю групу інвалідності (загальне захворювання).
Наказом ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 12 «Про внесення змін до організаційної структури управління підприємства» від 15 червня 2020 року вирішено створити комісію з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі.
Розпорядженням керуючого санацією ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 09/03/2021 від 9 березня 2021 року зобов'язано виключити з штатного розпису ВАТ «Текстерно» у структурному підрозділі «Служба безпеки та охорони» одну посаду контролера на контрольно-пропускному пункті та зобов'язано комісію, яка створена наказом від 15 червня 2020 року № 12, надати до 28 березня 2021 року акт визначення осіб, що мають переважне право на залишення на роботі.
З акта комісії щодо визначення осіб, що мають переважне право на залишення на роботі, у зв'язку зі скороченням штату працівників служби безпеки та охорони від 24 березня 2021 року суд апеляційної інстанції встановив, що для порівняння визначено 18 працівників, у тому числі ОСОБА_1 .
Комісія дійшла висновку, що найнижча кваліфікація у працівників:
- ОСОБА_2 - освіта середня, вік 53 роки, стаж 32 роки;
- ОСОБА_1 , освіта середня, вік 64 роки, стаж 48 років;
- ОСОБА_3 , освіта середня, вік 55 років, стаж 15 років.
Вказаним актом визначено, що скороченню підлягає контролер ОСОБА_1 , оскільки в неї найнижча кваліфікація та продуктивність. При цьому комісія врахувала освіту ОСОБА_1 , ставлення до роботи, якість роботи, похилий вік, а також те, що вона протягом тривалого часу (загалом понад пів року) відсутня на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Наказом ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 9 від 29 березня 2021 року вирішено виключити з 31 травня 2021 року зі штатного розпису у структурному підрозділі «Служба безпеки та охорони» посаду контролера на контрольно-пропускному пункті - 1 одиницю, а саме ОСОБА_1 . Зобов'язано інспектора з кадрів попередити ОСОБА_1 про майбутнє звільнення та запропонувати їй переведення за її згодою на вакантні посади. У разі відмови від переведення або відсутності вакантної посади на підприємстві повідомити під розпис про звільнення з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.
Наказом ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» № 8 від 29 березня 2021 року у зв'язку з встановленням засобів відеофіксації та зменшенням кількості постів у службі безпеки та охорони, контролера на
контрольно-пропускному пункті ОСОБА_1 вирішено направити на тимчасове зупинення роботи з 29 березня 2021 року.
Наказом ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» «Про особовий склад» № 12-00 від 31 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31 травня 2021 року.
З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 31 травня 2021 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно із статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» 1982 року, ратифікованої Україною 4 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема, інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.
Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника за його згодою.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).
Продуктивність праці - це показник трудової діяльності працівників. При цьому тривала відсутність працівника на роботі у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю (крім випадків виробничого травматизму чи професійних захворювань) безпосередньо впливає на продуктивність праці. Виконання трудової функції залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій
статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Учасники справи мають право подавати будь-які допустимі ЦПК України докази, що підтверджують факт наявності у працівника, який звільняється, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
При застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі також слід враховувати наявність дисциплінарного стягнення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що найнижча кваліфікація у працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Питання щодо переважного права на залишення на роботі ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» розглянено, тому порушення статті 42 КЗпП України відсутні.
Також апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 найдовше серед інших працівників служби безпеки та охорони ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» (загалом понад пів року за 2020 рік) відсутня на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
При цьому судом враховано, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перебування ОСОБА_1 на лікарняному в зв'язку з професійним захворюванням, яке пов'язане з трудовою діяльністю.
Тому апеляційний суд зазначив, що перебування ОСОБА_1 на лікарняному правомірно враховано ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» при визначенні рівня продуктивності праці.
За таких обставин суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наявних у матеріалах справи, дійшов правильного висновку про те, що, звільняючи ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України, ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» дотримано процедуру, визначену законодавством.
Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам та повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17 (провадження № 61-11983св18), відхиляються касаційним судом, оскільки висновки зроблені Тернопільським апеляційним судом у справі № 607/11502/21 не суперечать вказаному висновку касаційного суду.
Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року
у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), від 18 січня 2018 року у справі № 742/897/16-ц (провадження № 61-776св17), також відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі № 751/2873/21.
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20) судами встановлено, що на підприємстві посаду касира-реєстратора займали два працівники. При цьому, звільняючи позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, питання щодо переважного права на залишення на роботі відповідачем не розглянено, що суди вважали порушенням статті 42 КЗпП України. Відхиляючи доводи товариства про неможливість застосування положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, касаційний суд зазначив, що у відповідності до приписів частини шостої статті 11 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» статут товариства не може містити відомості, які суперечать закону.
За таких обставин касаційний суд у зазначеній постанові вказав, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про звільнення позивача без законної підстави, що у відповідності до приписів частин першої, другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення її на попередній роботі з одночасною виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З постанови Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 742/897/16-ц (провадження № 61-776св17) вбачається, що судом апеляційної встановлено незаконність звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України, оскільки позивач за посадовою інструкцією виконувала функції набагато складніші, ніж інший працівник, тому вона мала більш високі показники продуктивності праці і, як наслідок, переважне право на залишення на роботі. Також апеляційний суд вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивач має нижчу продуктивність праці в порівнянні з іншим працівником з огляду на наявність у позивача дисциплінарного стягнення.
У справі № 742/897/16-ц касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача з роботи здійснено роботодавцем з порушенням положень частини першої статті 42 КЗпП України, у зв'язку з чим наказ Чернігівського обласного центру зайнятості № 69-к від 9 березня 2016 року є незаконним, а трудові права позивача підлягають відновленню шляхом поновлення її на попередній роботі.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2022 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині є законною і обґрунтованою, прийнятою з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду
від 11 травня 2022 року в частині в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулусуд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуу справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про тимчасове зупинення роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного тимчасового зупинення роботи та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук