16 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 380/22381/21
адміністративне провадження № К/990/19344/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, а також постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року в справі № 380/22381/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року, позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №220 від 13.09.2021;
- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури від 23.10.2021 № 2344к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області з 28.10.2021;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області з 29 жовтня 2021 року;
- стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2021 року по 10 березня 2022 року в сумі 31672, 80 грн.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року частково задоволено клопотання представника позивача про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу в адміністративній справі № 380/22381/21. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.
26 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла з касаційна скарга Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, а також постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року в справі №380/22381/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 53-1 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на неврахування судами попередніх інстанцій позицій Верховного Суду стосовно проходження процедури атестації прокурорами відповідно до положень Закону № 113-ІХ та Порядку проходження прокурорами атестації, викладених у постановах: від 21.09.2021 у справах № 200/5038/20-а, 160/6204/20, від 24.09.2021 у справах № 140/3790/19, № 160/6596/20, 280/4314/20, від 29.09.2021 у справах № 640/1218/21, № 440/2682/20. Також скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій позицій, викладених у постановах Верховного Суду у справі 420/4196/20, а також в інших справах з подібними правовідносинами стосовно проходження прокурорами другого етапу атестації, зокрема від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20.
Водночас Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак скаржник посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою. Не зазначено скаржником і норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду.
З аналогічних підстав Суд критично оцінює посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні додаткового рішення правових висновків Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у справах № 751/3840/15-ц та № 320/3271/19.
Доводи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку з підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, а також постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року в справі № 380/22381/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська