15 серпня 2022 року м. Київ справа №320/3636/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач-1), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Генеральному штабу Збройних Сил України, де отримував грошове забезпечення. Під час служби позивач брав участь в антитерористичній операції на сході України. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.
11 червня 2020 р. від відповідача-1 надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі. Стверджує, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних, необхідність грошової компенсації визначеної частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» на неї не поширюються. Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказав також, що він не приймав рішень щодо звільнення позивача та нарахування йому коштів при звільненні, оскільки позивач проходив службу в іншому підрозділі, а до повноважень відповідача-1 у даному випадку лише входить виплата позивачу коштів, визначених іншими уповноваженими органами.
18 вересня 2020 р. до суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про залучення в якості співвідповідача Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 р. перейдено із розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
4 листопада 2020 р. ухвалою Київського окружного адміністративного суду залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Військової служби правопорядку Збройних сил України (далі - відповідач-2).
14 грудня 2020 р. до суду від представника позивача надійшла уточнена позовна заява з позовними вимогами до обох відповідачів, а саме:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не видання наказу про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача-2 видати наказ про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та направити його встановленим порядком до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України для проведення виплати;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не виплати позивачу грошову компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповівдача-1нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
16 грудня 2020 р. від відповідача-2 надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі. Стверджує, що позивач дійсно проходив військову службу у відповідач-2 та виключений зі списків особового складу у серпні 2018 року. Під час звільнення з військової служби позивач з відповідним рапортом щодо виплати грошової компенсації до командування відповідач-2 не звертався, а тому відсутні підстави щодо ствердження про бездіяльність та визнання дій відповідача-2 протиправними. Відповідач-2 власних казначейських рахунків немає, перебуває на фінансовому забезпеченні у відповідача-1 і немає змоги провести нарахування будь-яких виплат, а так само і провести нарахування будь-яких виплат, а так само і провести виплати будь-яких коштів. Зазначив, що нарахування та виплати здійснюються відповідачем-1.
17 лютого 2021 р. до суду від представника позивача надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. У цей же день до суду від представників відповідача-1 та представників відповідача-2 надійшли клопотання про залишення на розсуд суду клопотання представника позивача про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
У зв'язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 17 лютого 2021 р. на підставі ч.3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом Міністра оборони України від 27 липня 2018 р. № 456 (по особовому складу) позивача відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я).
На підставі наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20 серпня 2018 р. № 185 позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» пунктом 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу. Згідно з цим наказом, з позивачем здійснено розрахунки при звільненні - виплачено надбавку та одноразову грошову допомогу при звільненні, позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до РВК.
Відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій від 14 липня 2015 р., позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У лютому 2020 р. представник позивача звернувся до відповідача-1 із адвокатським запитом про надання інформації чи нараховувалась грошова компенсація за невикористанні додаткові відпустки за період з 2015 року по 2018 рік позивачу
11 березня 2020 р. листом відповідача-1представника позивача було повідомлено, що виплату компенсації за всі невикористанні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснювати у випадках, визначених пунктом 3 розділу ХХХІ Порядку, за відповідним рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника). Цим листом повідомлено, що при зверненні до військових частин (установ, організацій) осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених із списків особового складу військової частини (установи, організації), виплату компенсацій в таких випадках, на думку Департаменту, слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.
Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлено такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з вимогами п. 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Виходячи із норм Закону № 3551-XII додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями, далі Закон - № 2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до вимог п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Із наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Водночас, суд зазначає, що визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 3543-ХІІ), відповідно до якої особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Суд зазначає, що основним принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Так, принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 101 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачено Законом № 2011-XII. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач-2 протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період із 2015 р. по 2018 р.
При цьому суд не бере до уваги про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на грошову компенсацію.
Суд зазначає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 р. у справі № 620/4218/18.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, в частині шостій статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за період 2015 р., 2016 р., 2017 р. та 2018 р. отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби з 20 серпня 2018 р.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем-2 протиправно не було виплачено позивачу грошову компенсацію за відпустку, як учаснику бойових дій з 2015 р. по 2018 р. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Суд бере до уваги, що позивачем сформульовано вимоги до відповідача-2 з конкретизацією дій, які необхідно вчинити - видати наказ, направити до відповідача-1. Суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача-2 у встановленому порядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 року, 2016 року, 2017 року та 2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - з 20 серпня 2018 р. Визначення конкретного механізму виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень відповідача-2 і незазначення їх судом не є відмовою у задоволенні позовних вимог.
У цій справі позивачем заявлено позовні вимоги до двох відповідачів - Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та до Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України.
Судом встановлено, що позивач фактично проходив військову службу Головному управлінні Військової служби правопорядку Збройних Сил України та лише перебував на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України.
Розпорядчі акти щодо звільнення з військової служби позивача приймалися відповідачем-2 і не входили до повноважень віддповідача-1.
Так, наказом Міністра оборони України від 27 липня 2018 р. № 456 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас. На підставі цього наказу відповідачем-2 - Начальником Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України видано інший наказ від 20 серпня 2018 р. № 185, яким позивач звільнений з військової служби у запас. У цьому наказі визначено здійснити з позивачем розрахунки при звільненні - виплачено надбавку та одноразову грошову допомогу при звільненні, позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до РВК.
Суд зазначає, що при виданні вказаного наказу відповідачем-2 повинні бути передбачені також і виплата компенсації позивачу за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Такий наказ відповідача-2 у подальшому надходить на виконання до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, що є підставою для здійснення вказаних у ньому виплат.
За відсутності зазначення у наказі відповідача-2 про виплату позивачу компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України відсутні підстави для самостійного нарахування і виплати цієї компенсації.
Оскільки відповідний наказ відповідача-2 із зазначенням виплати позивачу компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України не надходив, то відсутні підстави стверджувати про будь-яку протиправну бездіяльність відповідача-1.
За наведених обставин суд визнає, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не виплати позивачу грошову компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та про зобов'язання відповівдача-1нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Суд також бере до уваги, що обставини справи, які є предметом дослідження, виникли до уведення в Україні в лютому 2022 р. надзвичайного та воєнного стану, а прийняті рішення, дії чи бездіяльність відповідача не пов'язані із уведенням воєнного стану.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими у вказаній частині, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з матеріалами справи між Адвокатом Полтєвим Євгенієм Олександровичем (далі - Адвокат) та позивачем (далі - Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги від 19 лютого 2020 р.
Відповідно до п. 1 розділу 1 цього договору клієнт в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання-доручення, а Адвокат зобов'язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової допомоги) прав та інтересів клієнта в органах державної влади, в судових органах всіх інстанцій.
На підтвердження факту надання та розміру витрат на правничу допомогу представником позивача надано Акт надання послуг від 21 квітня 2020 р. Відповідно до цього Акту, представником позивача виконано наступні роботи:
1) зустріч з клієнтом, з'ясування підстав та мети звернення. Попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, кількість витраченого часу - 1 год., вартість однієї години - 500 грн., загальна вартість - 500 грн.;
2)вивчення документів наданих клієнтом, відповідних нормативно-правових актів. Визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта, кількість витраченого часу - 1 год., вартість однієї години - 500 грн., загальна вартість - 500 грн.;
3) підготовка та складання договору про надання правової допомоги, додатків до нього, кількість витраченого часу - 1 год., вартість однієї години - 800 грн., загальна вартість - 800 грн.;
4) підготовка, складання та направлення заяви, звернення, кількість витраченого часу - 1 год., вартість однієї години - 500 грн., загальна вартість - 500 грн.;
5) складання позовної заяви, оформлення додатків до неї. Подання позовної заяви, контроль за рухом справи до моменту відкриття провадження, кількість витраченого часу - 2 год., вартість однієї години - 1000 грн., загальна вартість - 2000 грн..
Відповідно до цього Акту загальна вартість за надання правової допомоги складає 4 300 грн.
На підтвердження понесення виплат позивачем додано квитанцію № TS213328 від 21 квітня 2020 р. про сплату грошової суми за надання правничої допомоги на суму 4300 грн. 00 коп.
Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає, що клопотання позивача щодо повернення коштів за правничу допомогу підлягає задоволенню. Суд бере до уваги, що протиправно бездіяльності відповідача-1 не встановлено і в цій частині у задоволенні позивних вимог відмовлено. За надання правничої допомоги позивачу необхідно відшкодувати кошти в сумі 4300 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача-2.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України щодо не видання наказу про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України у встановленому порядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 року, 2016 року, 2017 року та 2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - з 20 серпня 2018 р.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України (код ЄДРПОУ - 24978880) витрати на правову допомогу в сумі 4300 (чотири тисячі триста) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач-1 - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, адреса: пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ- 22990368.
Відповідач-2 - Головне управління Військової служби правопорядку Збройних сил України, адреса: проспект Перемоги, буд. 55/2, м. Київ, 03113, код ЄДРПОУ - 24978880.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 15 серпня 2022 р.