15 серпня 2022 року Справа № 280/2382/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, 8, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 3, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.12.2021 №083850010525 та від 24.12.2021 №083850010525;
зобов'язати відповідача 3 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з дня звернення за пенсією.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.11.2021 та 20.12.2021 він звертався до відповідача 3 з заявами про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1. Проте спірними рішеннями відповідача 1 та відповідача 2 йому було відмовлено в задоволенні його заяв. Позивач вважає вказані рішення протиправними, оскільки пільговий стаж роботи за Списком №1 підтверджується записами в його трудовій книжки та наданими довідками. При цьому окремі недоліки в оформленні довідок не можуть бути підставою для відмови у врахуванні пільгового стажу, оскільки така позиція відповідачів не узгоджується з вимогами закону. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 16.02.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі були отримані представниками всіх відповідачів - 17.02.2022 (відповідач 3), 21.02.2022 (відповідач 2), 23.02.2022 (відповідач 3), що підтверджується відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.
28.03.2022 від відповідача 2, на електронну пошту суду, надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зазначило, що згідно наданих позивачем документів, страховий стаж ОСОБА_1 становить: 29 років 4 місяці 15 днів. Пільговий стаж за Списком №1 становить 7 років 3 місяці 22 дні. За наданими позивачем документами, неможливо зарахувати пільгову довідку від 20.09.2010 №429 у зв'язку з тим, що відсутня довідка про перейменування або правонаступника шахти ім. Калініна. Також неможливо зарахувати довідку від 07.12.2021 №02-04-21/406, оскільки є розбіжність між записами в трудовій книжці, наданими архівом довідками та копіями первинних документів. Відповідач 2 вважає, що позивачу неможливо призначити пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до Списку №1, так як у нього відсутній необхідний пільговий стаж на дату звернення. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
16.03.2022 через систему «Електронний суд» відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву аналогічний за змістом вищезазначеному.
Станом на час розгляду справи по суті від відповідача 1 та відповідача 3 відзиви до суду не надходили.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням вимог вказаної норми розгляд справи здійснюється на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України.
20.10.2021 позивачу виповнилось 50 років.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 28.02.2017 №0000127410 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Загальний страховий стаж позивача не є спірним та складає 29 років 4 місяці 16 днів.
29.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 02.12.2021 за №083850010525 позивачу відмовлено призначенні пенсії, з посиланням на відсутність необхідного пільгового стажу за Списком №1 (пільговий стаж за Списком №1 становить 6 років 6 місяців 15 днів, замість мінімально необхідного - 10 років.).
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи позивача:
- з 10.07.1992 по 16.04.1993 на ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» - з підстав невірного посилання у довідці від 05.07.2021 №05-1/20/711 на нормативно-правовий акт;
- з 26.04.1993 по 30.06.1996 у відокремленому підрозділі «Шахта імені Михайла Івановича Калинина» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» - через знаходження підприємства на непідконтрольній українській владі території в місті Донецьк Донецької області (дані в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по коду ЄДРПОУ відсутні);
- з 03.07.1996 по 04.06.1999 на ВАТ «Донецький завод хімічних реактивів» - через знаходження підприємства на непідконтрольній українській владі території в місті Донецьк Донецької області.
20.12.2021 позивач знову звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 24.12.2021 за №083850010525 позивачу відмовлено у призначенні пенсії через відсутність довідки про перейменування або правонаступника шахти ім. Калініна (період з 26.04.1993 по 30.06.1996), а також розбіжностями між записами у трудовій книжці, архівними довідками та копіями первинних документів (період з 03.07.1996 по 04.06.1999).
Як вбачається зі спірного рішення не була врахована довідка від 20.09.2010 №429 (період з 26.04.1993 по 30.06.1996) та довідка від 07.12.2021 №02-04-21/406 (період з 03.07.1996 по 04.06.1999).
При цьому був врахований, до пільгового стажу за Списком №1, період роботи позивача на ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» з 10.07.1992 по 16.04.1993.
Таким чином, відповідно до рішення відповідача 2 від 24.12.2021 за №083850010525, пільговий стаж позивача за Списком №1 склав 7 років 3 місяці 22 дні, замість мінімально необхідного - 10 років.
Позивач, вважаючи рішення відповідача 1 та відповідача 2 неправомірними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як вбачається з другого рішення про відмову у призначення пенсії від 24.12.2021 за №083850010525, позивачу до пільгового стажу за Списком №1 не зараховані періоди роботи: у відокремленому підрозділі «Шахта імені Михайла Івановича Калинина» з 26.04.1993 по 30.06.1996 та на ВАТ «Донецький завод хімічних реактивів» з 03.07.1996 по 04.06.1999.
Підставою для неврахування є те, що довідки позивачу були видані незаконними органами з тимчасово непідконтрольної території України, а також наявність розбіжностей між записами у трудовій книжці, архівними довідками та копіями первинних документів.
В рішенні від 02.12.2021 за №083850010525 підставою для неврахування вказаних періодів також зазначено, що підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території в місті Донецьк Донецької області.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Судом досліджена трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 .
Так, відповідно до записів в трудовій книжці:
з 26.04.1993 по 30.06.1996 позивач працював у відокремленому підрозділі «Шахта імені М.І. Калинина» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» (запис 9-13).
з 03.07.1996 по 04.06.1999 позивач працював на ВАТ «Донецький завод хімічних реактивів» (запис 14-19).
Відповідачі не заперечують той факт, що роботи на яких працював позивач відносяться до робіт за Списком №1.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно з Довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 07.12.2021за №02-04-21/406, ОСОБА_1 працював у ВАТ «Донецький завод хімічних реактивів» з 03.07.1996 по 04.06.1999 (02 роки 11 місяців 01 день) на посаді слюсар-ремонтник 6 розряду цеху №11 та виконував роботи повний робочий день у хімічному цехові зі шкідливими умовами праці в виготовленні сполук брому, хлору, барію, цинку, титану, феромагнітних порошків.
Зазначені роботи передбачені списком №1, розділ VІІІ п.1 (1080А010), затвердженим Постановою KM України №162 від 11.03.1994.
Зазначений період роботи позивача також підтверджується Архівною довідкою від 07.12.2021 №646.
Посилання відповідача 2 на неправильно зазначений нормативно-правовий акт та окремі недоліки в заповненні трудової книжки (дата наказу про присвоєння чергового розряду в трудовій зазначена 29.09.1998, замість - 28.09.1998) не можуть бути підставою для відмови у врахуванні такого пільгового стажу.
Суд зазначає, що відповідно до вимог «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінсоцзахисту України №58 від 29.07.1993 обов'язок заповнення трудової книжки покладається на адміністрацію підприємства, тобто на роботодавця.
Таким чином, на позивача не може бути покладена відповідальність та негативні наслідки порушення порядку заповнення та ведення трудової книжки роботодавцем. Крім того, жодним актом законодавства не встановлюється недійсність записів у трудовій книжки для випадків, коли роботодавець порушив вимоги щодо її заповнення.
Також слід зазначити, що дата наказу про присвоєння ОСОБА_1 6 розряду слюсаря ремонтника жодним чином не впливає на пільговий стаж позивача.
Відповідно до довідки №429 від 20.09.2010 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, ОСОБА_1 працював повний робочий день підземним горно робочим на шахті імені М.І. Калинина з 26.04.1993 по 30.06.1996. Зазначені роботи передбачені Списком №1.
Що стосується викладених у оскаржуваних рішеннях доводів відповідача 1 та відповідача 2, що вказані підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території в місті Донецьк Донецької області, то вказана обставина (захоплення незаконними озброєними формуваннями території, на якій розташоване підприємство) не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих «намібійських винятків» Міжнародного суду ООН.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №172/718/17, від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 24 липня 2019 року у справі №423/1324/17, від 09 серпня 2019 року у справі №229/954/17, від 18 березня 2020 року у справі №243/6299/17, від 28 квітня 2021 року у справі №423/402/17, від 28 квітня 2021 року у справі №235/7542/16-а та інших.
За встановлених обставин, роботи у відокремленому підрозділі «Шахта імені Михайла Івановича Калинина» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» з 26.04.1993 по 30.06.1996 та на ВАТ «Донецький завод хімічних реактивів» з 03.07.1996 по 04.06.1999, слід зарахувати до пільгового стажу роботи позивача, необхідного для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17 та від 14.02.2019 по справі №234/18065/16-а.
В зв'язку з тим, що рішенням від 24.12.2021 за №083850010525 до пільгового стажу за Списком №1, врахований період роботи позивача на ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» з 10.07.1992 по 16.04.1993, тобто визнане відповідачем 2 право позивача на пільговий стаж у вказаний період, суд не надає оцінку зазначеному періоду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.
У справі «Трегубенко проти України» (заява №61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».
Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Отже, принцип «належного урядування» без сумніву є доречним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».
Відповідачами вищезазначених принципів при прийнятті спірних рішень дотримано не було, в зв'язку з чим рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.12.2021 №083850010525 та від 24.12.2021 №083850010525 є протиправними та підлягають скасуванню.
При врахуванні періодів роботи позивача з 26.04.1993 по 30.06.1996 та з 03.07.1996 по 04.06.1999 пільговий стаж позивача за Списком №1 складе більше 10 років, що є підставою для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Щодо дати з якої позивачу слід призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, то відповідно до вимог ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Вперше з заявою про призначення пенсії позивач звернувся - 29.11.2021.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 992,40,00 грн., який належить стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь позивача.
Інших судових витрат позивачем до стягнення не заявлялось..
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, 8, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 02.12.2021 №083850010525.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 24.12.2021 №083850010525.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 29.11.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 00 (нуль) копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «15» серпня 2022 року.
Суддя Р.В. Кисіль