08 серпня 2022 рокум. Ужгород№ 260/1932/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - Пушкарьова Н.Ф.;
представника відповідача - не з'явився;
третя особа - не з'явився;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу, -
Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Боднар Марини Юріївни ВП №61542175 від 06.05.2020 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
Ухвалою суду від 12.11.2021 року було залучено до участі у справі за позовом Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача постанова про накладення штрафу від 06 травня 2020 року (ВП № 61542175) винесена з порушенням норм діючого законодавства України, зокрема при винесені оскаржуваної постанови не взято до уваги те, що позивач вчинив всі можливі дії спрямовані на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. по справі № 308/452/19, виконавши його в межах наданих йому законодавством України повноважень. Позивач наголошує, що в порушення норм закону України «Про виконавче провадження», незважаючи на відповідні звернення позивача, як до старшого державного виконавця Боднар М.Ю. так і до керівника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вказаний старший державний виконавець, нехтуючи покладеними на нього законодавством обов'язками, не виконав свої посадові обов'язки належним чином, не вчинивши жодних дій, які б сприяли виконанню рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. по справі № 308/452/19 в повному обсязі, неправомірно, без жодних на те законних підстав виніс постанову про накладення штрафу від 06 травня 2020 року (ВП № 61542175), відтак на думку позивача така підлягає скасуванню. Позивач вказує, що він згідно заяви від 27.03.2020 р. просив відповідача звернутися до Ужгородського міськрайонного суду, який розглядав справу №308/452/19, як суд першої інстанції, із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. по справі №308/452/19 в порядку статті 435 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки ДВНЗ «Ужгородський національний університет», відповідно до законодавства України (ч.1 ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України) не може бути суб'єктом такого звернення. Оскільки, відповідач жодним чином не відреагував на лист позивача від 27.03.2020 р., позивач надіслав поштою на адресу Ужгородського МВ ДВС звернення, лист (заяву) №1277/01-14 від 14.05.2020 р., згідно якого повторно вказав, що ним вчинялися дії спрямовані на виконання рішення суду, однак наявні обставини, що роблять неможливим виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. по справі №308/452/19, а саме: у відповідності до рішення Вченої ради в структурі факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ «Ужгородський національний університет» - відсутня кафедра історії України, у зв'язку з чим неможливо ввести до штатного розпису посади завідувача неіснуючого структурного підрозділу, що як наслідок унеможливлює виконання рішення суду. З огляду на викладене позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з мотивів викладених у позовній заяві.
Представник відповідача та третя особа в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 11 квітня 2019 р. Ужгородський міськрайонний суд, розглянувши цивільну справу № 308/452/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалив рішення про задоволення позовних вимог (а.с. 48-58, Т.1).
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18.09.2019 р. у справі № 308/452/19 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено.
05 лютого 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасовано, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2019 року залишено в силі.
05 березня 2020 р. Ужгородським міськрайонним судом було видано виконавчий лист № 308/452/19, який зобов'язує ДВНЗ «Ужгородський національний університет»: «Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри історії України Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет».
Відповідно до Постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 61542175 від 13 березня 2020 р. старшим державним виконавцем Боднар М.Ю. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 308/452/19 виданого 05.03.2020 року (а.с. 18-19, Т.1).
Як вбачається зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №61542175 від 13 березня 2020 р. позивачеві (боржнику) необхідно виконати рішення суду, а саме: "Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри історії України Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" - протягом 10 робочих днів.
Згідно постанови про накладення штрафу від 06.05.2020 року за невиконання рішення суду про поновлення на роботі накладено на позивача (боржника) штраф на користь держави у розмірі 5100 грн. та повторно зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів (а.с. 14-15, Т.1).
Вважаючи протиправною постанову про накладення штрафу від 06.05.2020 року у розмірі 5100,00 грн. за невиконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. по справі № 308/452/19 про поновлення на роботі за виконавчим листом №308/452/19, виданим Ужгородським міськрайонним судом 05 березня 2020 р. позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Як встановлено згідно наявних матеріалів справи згідно наказу № 98/06-03 від 02 березня 2020 р., на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. по справі № 308/452/19, позивачем скасовано наказ від 28 грудня 2018 р. № 753/06-03 «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 43, Т.1).
Також, на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 р. по справі № 308/452/19 ОСОБА_1 виплачено визначену рішенням заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодовано суми сплаченого ним судового збору.
Позивач зазначає, що в ДВНЗ «Ужгородський національний університет» відсутня кафедра історії України та відсутня посада завідувача кафедри історії України.
03 березня 2020 р. на засіданні Вченої ради ДВНЗ «Ужгородський національний університет» ректор, запропонував внести до порядку денного та підтримати питання: Про скасування рішення Вченої ради ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 14 січня 2019 р. протокол № 1, про реорганізацію кафедр факультету історії та міжнародних відносин, оскільки, саме, згідно даного рішення Вченої ради в структурі факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ «Ужгородський національний університет» відсутня кафедра історії України (а.с. 44, Т.1).
Позивач зазначає, що скасування рішення Вченої ради ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 14 січня 2019 р. надало б можливість повернути в структуру факультету історії та міжнародних відносин кафедру історії України та внести до штатного розпису посаду завідувача кафедри історії, тим самим поновити ОСОБА_1 на вказаній посаді.
Однак, Вчена рада Університету розглянула, запропоноване ректором до порядку денного питання про скасування рішення Вченої ради про ліквідацію кафедр, в тому числі і кафедри історії України, і не прийняла таке рішення, оскільки дана пропозиція не отримала жодного голосу «ЗА».
Статтею 6 пункту 1 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те. щоб остаточні рішення, винесені проти її органів. установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень винесених проти неї або проти установи чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Європейський суд з прав людини констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
Також, Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (рішення від 25 квітня 2012 року № 11 -рп/2012).
Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідно до частини 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначається вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії. та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, законодавець визначив порядок дій виконавця, а саме, під час перевірки виконання рішення боржником державним виконавцем буде встановлено, що боржником рішення без поважних причин не виконано виконавець виносить постанову про накладення на боржника штраф, в якій також зазначається вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. А у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі, і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
За рішенням немайнового характеру, у державного виконавця відсутні повноваження щодо винесення постанови про арешт коштів та списання коштів, які містяться на рахунках боржника, оскільки законодавцем встановлено вичерпний перелік дій, передбачених законом, направлених на його своєчасне та повне виконання.
Разом із цим, боржник (позивач) зобов'язаний вживати усіх заходів для виконання судового рішення.
З системного аналізу вище вкладених правових норм можна дійти висновку, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Як встановлено судом, 13.03.2020 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61542175, якою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Ужгородського міськрайонного суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри історії України Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет». У пункті 2 цієї постанови зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 13.03.2020 є чинною, в судовому порядку не скасована та не є предметом оскарження у даній справі.
Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечується позивачем, на дату винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 06.05.2020 року у розмірі 5100, 00 грн., рішення Ужгородського міськрайонного суду в частині: поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри історії України Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» - позивачем не було виконано.
Позивач в позовній заяві вказує на те, що з метою виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, він листом від 27.03.2020 року звертався до відповідача, вказавши про неможливість виконання рішення суду, оскільки в структурі факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ «Ужгородський національний університет" відсутня кафедра історії України та просив відповідача звернутися до Ужгородського міськрайонного суду із заявою про встановлення способі і порядку виконання рішення суду (а.с. 20-26, Т.1).
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Однак, суд констатує, позивачем не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів надіслання та вручення відповідачеві вказаного листа від 27.03.2020 року про неможливість виконання рішення суду. Такі докази в матеріалах справи відсутні і представником позивача в судовому засіданні не надані.
Крім того, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи по суті, судом витребовувалися від відповідача матеріали виконавчого провадження №61542175. Однак, суд зауважує, що у наданих відповідачем матеріалах виконавчого провадження №61542175 відсутнє звернення позивача до відповідача із листом від 27.03.2020 року про неможливість виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та необхідність звернення до суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду.
В подальшому, після винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 06.05.2020 року, позивач звертався до відповідача із листом від 14.05.2020 року щодо неможливості виконати рішення суду про поновлення на роботі (а.с. 29-36, Т.1) та із заявою до Ужгородського міськрайонного суду від 28.05.2020 року про зміну способу та порядку виконання рішення суду (а.с. 131-139, Т.1), що підтверджується матеріалами справи.
Натомість, лист від 14.05.2020 року та заява від 28.05.2020 року не є належними та допустими доказами на обґрунтування наявності об'єктивних підстав неможливості виконати рішення суду в частині поновлення на роботі, та як наслідок посилання позивача щодо протиправності винесеної постанови про накладення штрафу від 06.05.2020 року за невиконання рішення суду, оскільки такі (лист, заява) були скеровані позивачем до відповідача та до суду уже після винесення оскаржуваної постанови від 06.05.2020 року.
Щодо посилання позивача на відсутність посади завідувача кафедри історії України, як на підставу неможливості виконати рішення суду про поновлення на роботі, то суд зазначає наступне.
Так, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року №813/593/17, від 24 вересня 2019 року №826/16191/17.
Як вбачається з матеріалів справи наказом від 29.12.2020 року №662/06-03, на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11.04.2019 року по справі №308/452/19, зважаючи на неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри історії, у зв'язку з ліквідацією такої в структурі ДВНЗ "Ужгородський національний університет" та скороченням у зв'язку з цим штатної одиниці завідувач кафедри історії України - було поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, а саме: на посаді завідувача кафедри туризму (а.с. 228, Т.1).
При цьому суд звертає увагу на те, що таке поновлення на роботі ОСОБА_1 відбулося за відсутності будь-якого судового рішення щодо зміни способу і порядку виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11.04.2019 року у справі №308/452/19.
З огляду на викладене, суд відхиляє аргументи позивача стосовно неможливості виконати рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі із-за відсутності посади, з якої такий був звільнений.
Отже, у зв'язку з тим, що позивачем не було виконано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11.04.2019 року по справі №308/452/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, відповідачем правомірно та в межах наданих повноважень, відповідно до вимог ст. 63, ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову від 06.05.2020 року про накладення на позивача штрафу за невиконання судового рішення у розмірі 5 100,00 грн. та зобов'язано позивача виконати рішення протягом 10 робочих днів.
Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини крізь призму встановлених обставин даної адміністративної справи, суд дійшов висновку що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (м. Ужгород, вул. Підгірна, 46, код ЄДРПОУ 02070832) до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (м. Ужгород, вул. Заньковецької, 10, код ЄДРПОУ 35045459), де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу - відмовити.
2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 15.08.2022 року.