16 серпня 2022 року м. Житомир справа № 240/43712/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державного земельного кадастру у Житомирській області, Державного кадастрового реєстратора відділу у Черняхівському районі Головного управління Державного земельного кадастру у Житомирській області Заглади Людмили Петрівни про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Державного кадастрового реєстратора відділу у Черняхівському районі Головного управління Державного земельного кадастру у Житомирській області Заглади Людмили Петрівни (далі - відповідач 1) про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок, рішення Головного управління Державного земельного кадастру у Житомирській області (далі - відповідач 2) про відмову в скасуванні такого рішення та зобов'язання відповідача 2 скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, зареєстрованих за результатами прийняття рішення про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10 липня 2020 року придбала земельну ділянку площею 0,0771 га, про що зроблено відповідний запис у Державному реєстрі нерухомого майна.
Однак, у жовтні 2021 року їй стало відомо, що така земельна ділянка поділена, про що до Державного земельного кадастру внесено відповідний запис та присвоєно нові кадастрові номери земельним ділянкам, що утворилися, а кадастровий номер земельної ділянки, яка придбана позивачем, перенесено до архівного щару такого кадастру.
Посилаючись на відсутність у розпорядженні відповідача 1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок площею 0,0571 га та 0,02 га на момент прийняття рішення про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок, уважає таке рішення протиправним і просить його скасувати з відновленням запису про поділену земельну ділянку.
Ухвалою суду від 25 травня 2022 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
22 червня 2022 року відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву разом з витребуваними судом документами, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що на підставі належним чином оформлених документів, які були подані власниками земельної ділянки площею 0,0771 га, державним реєстратором 30 червня 2020 року прийнято законне та обґрунтоване рішення про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок. На момент підписання договору купівлі - продажу та проведення нотаріусом реєстрації права власності позивача на придбану земельну ділянку, така вже не існувала як об'єкт цивільного права. З огляду на викладене уважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою суду від 29 червня 2022 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зобов'язано державного нотаріуса Черняхівської державної нотаріальної контори Пилипчука Володимира Івановича надати суду протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання цієї ухвали належним чином засвідчений прінтскрін з екрана монітора з переліком супровідних документів, які знаходяться в заяві про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1825655100:03:008:0032, проведену на підставі договору купівлі - продажу від 10 липня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №990, зокрема, отримання витягу з державного земельного кадастру станом на 10 липня 2020 року, а також належним чином засвідчену копію такого витягу. Зупинено провадження у справі.
25 липня 2022 року на виконання вимог ухвали суду державний нотаріус Черняхівської державної нотаріальної контори Пилипчук Володимир Іванович надав витребувані судом копії документів, у зв'язку з чим ухвалою суду від 26 липня 2022 року поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні.
Суд установив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 0,0771 га, кадастровий номер 1825655100:03:008:0032 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Запис про державну реєстрацію внесено нотаріусом Черняхівської державної нотаріальної контори Пилипчуком Володимиром Івановичем 10 липня 2020 року №37257934.
На звернення ОСОБА_1 Головним управлінням Державного земельного кадастру у Житомирській області листом №ПІ-252/0-249/0/63-21 від 07 жовтня 2021 року, повідомлено, що на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, відносно земельної ділянки площею 0,0771 га, за кадастровим номером 1825655100:03:008:0032, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено її поділ та присвоєно кадастрові номери: 1825655100:05:009:0556 та 1825655100:05:009:0557, а земельну ділянку 1825655100:03:008:0032 30 червня 2020 року перенесено до архівного шару Державного земельного кадастру.
На звернення ОСОБА_1 щодо приведення у відповідність інформації в інформаційній базі Держгеокадастру з інформацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Головне управління Державного земельного кадастру у Житомирській області листом №Г-797/0-920/6-21 від 03 листопада 2021 року повідомило, що поділ земельної ділянки за кадастровим номером 1825655100:03:008:0032 на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, відбувся за заявами про державну реєстрацію земельної ділянки, що були зареєстровані 30 червня 2020 року. Зазначено, що поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1825655100:03:008:0032 відбувся до реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 .
На адвокатський запит від 11 грудня 2021 року до Головного управління Державного земельного кадастру у Житомирській області щодо надання належним чином завірених копій технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок загальною площею 0,0571 га, кадастровий номер 1825655100:05:009:0556 та загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 1825655100:05:009:0557, відповіді надано не було.
Уважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду.
У судовому засіданні представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.
02 серпня 2022 року на електрону адресу суду надійшла копія клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату.
За результатами вивчення такого документа суд уважає за необхідне зазначити таке.
За приписами абзацами 23, 24 підпункту 15.17 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України. Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).
У газеті «Голос України» (№168 (7668) від 04 вересня 2021 року) опубліковано оголошення Вищої ради правосуддя про створення та забезпечення функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС): «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв'язку. Зокрема, вводяться в дію процедури реєстрації, автентифікації та доступу осіб до функціонуючих підсистем (модулів) ЄСІТС (електронний кабінет). Зазначені дії вчиняються з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС у порядку, визначеному Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення), та нормами процесуального законодавства, що регулюють порядок вчинення таких дій після початку функціонування відповідних підсистем (модулів) ЄСІТС.
Названим Положенням визначений порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).
Так, за приписами пункту 58 розділу ІV «Перехідні положення» Положення підсистеми (модулі) ЄСІТС, вказані в розділі III цього Положення, починають функціонувати через 30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля).
До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (пункт 59 Положенням).
Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що з 05 жовтня 2021 року процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду не лише через підсистему «Електронний суд», а й в електронній формі, з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, за умови їхнього засвідчення кваліфікованим електронним підписом.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі №620/10863/21.
Однак, клопотання ОСОБА_1 , яке надійшло на електронну адресу суду, не засвідчене кваліфікаційним електронним підписом.
Згідно із частиною 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 8 цієї правової норми процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).
Стаття 167 Кодексу адміністративного судочинства України визначає загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Відповідно до частини 9 та 10 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).
Приписами частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини 1 цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
З огляду на викладене, оскільки клопотання позивача про відкладення розгляду справи не скріплено електронним підписом та подано без надання доказів надсилання його копії відповідачам листом з описом вкладення, воно не може бути прийнято до розгляду і підлягає поверненню особі, яка його подала без розгляду.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 04 листопада 2021 року у справі №П/9901/252/19.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 9 цієї правової норми, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відтак, 02 серпня 2022 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
04 серпня 2022 року суд отримав відповідь на відзив, у якому позивач зауважує, що відповідач 2 не надав інформації про те, коли та яким чином треті особи подали заяву про поділ земельної ділянки. Також зауважує, що нотаріус при засвідченні договору купівлі - продажу використав витяг з Державного земельного кадастру, виданий 05 червня 2020 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 126 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлює Закон України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 3613-VI)
Відповідно до статті 1 цього Закону державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
За приписами частини 1 та 4 статті 9 Закону України № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Статтею 16 Закону України № 3613-VI встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Приписами частини 5 статті 24 Закону України № 3613-VI передбачено, що державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Згідно частини 6 цієї правової норми підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною 4 цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер (частина 9 статті 24 Закону України № 3613-VI).
Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.
На виконання положень Закону України № 3613-VI постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок №1051).
Згідно з пунктом 114 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: 1) поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання; 2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру.
Відтак, законодавцем чітко визначенні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки, а саме: поділ чи об'єднання земельних ділянок, а також, у разі якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 стверджує, що у відповідача 1 були відсутні підстави для проведення державної реєстрації двох земельних ділянок за результатами поділку земельної ділянки, яку вона придбала на підставі договору купівлі - продажу.
Тим часом, відповідач 2 надав суду пакет документів, який було подано власниками земельної ділянки площею 0,0771 га з кадастровим номером 1825655100:03:008:0032, а саме технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, заяву власників про поділ земельної ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку, договір дарування, перелік обмежень від 12 лютого 2020 року у використанні на земельну ділянку, заяву на виготовлення технічної документації, копії паспортів власників земельної ділянки.
За результатами вивчення зазначеної документації та відсутності правових підстав для відмови в здійснені державної реєстрації поділу земельної ділянки 30 червня 2020 року відповідач 1 прийняв рішення про її поділ та присвоїв кадастрові номери: 1825655100:05:009:0556 та 1825655100:05:009:0557, а земельну ділянку 1825655100:03:008:0032 переніс до архівного шару Державного земельного кадастру.
Спосіб подання заяви про поділ земельної ділянки її власниками, згідно наведених вище положень нормативно-правових актів, не впливає на правомірність прийнятого за результатами її розгляду рішення, а тому у підстави для витребування такої інформації відсутні.
Оскільки матеріалами справи спростовується твердження позивача про відсутність у відповідача 1 технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, суд приходить до висновку, що рішення (запис) про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок 1825655100:05:009:0556 та 1825655100:05:009:0557 є правомірним та правові підстави для його скасування відсутні.
Жодних доводів на обґрунтування вимоги про скасування рішення відповідача 2 про відмову у скасуванні рішення (запису) про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок, викладеного у листі від 03 листопада 2021 року, позов не містить.
Також суд зауважує, що такий лист містить інформацію про те, коли саме проведено поділ земельної ділянки у порівняні з датою проведення реєстрації права власності позивача на земельну ділянку, що була поділена. Оскільки копію свого звернення позивач суду не надала, в силу приписів частини 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, установити зміст такого, зокрема, про те, що воно містило прохання саме скасувати рішення (запис) про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок, суд не може.
Підсумовуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні зазначеної позовної вимоги.
Надаючи правову оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача 2 скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, зареєстрованих в результаті прийняття рішення (запису) про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок 1825655100:05:009:0556 та 1825655100:05:009:0557 та відновити запит про земельну ділянку з кадастровим номером 1825655100:03:008:0032, суд зауважує на таке.
На обґрунтування такої вимоги ОСОБА_1 зазначає, що згідно положень частини 10 статті 24 Закону України № 3613-VI та пункту 114 Порядку №1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі виникає у разі, коли протягом одного року з дня здійснення такої реєстрації заявником не зареєстровано речове право на відповідну земельну ділянку з його вини.
Тим часом, доказів на підтвердження того, що треті особи не зареєстрували право власності на земельні ділянки 1825655100:05:009:0556 та 1825655100:05:009:0557 позивач суду не надала. Також не надано позивачем доказів на підтвердження звернення до відповідача 1 з вимогою провести скасування реєстрації зазначених земельних ділянок з тих підстав, що протягом одного року з дня здійснення їх державної реєстрації речове право на такі не зареєстроване з вини заявників.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом, у відповідача 1 була відсутня інформація про наявність правових підстав для проведення скасування реєстрації земельних ділянок 1825655100:05:009:0556 та 1825655100:05:009:0557.
Також суд зауважує, що повноваженнями на проведення скасування реєстрації названих земельних ділянок наділений виключно державний реєстратор, який провів їх реєстрацію.
Отже, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.
Додатково суд уважає за необхідне наголосити на такому.
Як установлено судом, на момент укладення позивачем договору купівлі - продажу, тобто 10 липня 2020 року, земельна ділянка площею 0,0771 га з кадастровим номером 1825655100:03:008:0032, як об'єкт цивільного права вже не існувала, оскільки 30 червня 2020 року відповідачем 1 прийнято рішення (запису) про поділ та реєстрацію двох земельних ділянок 1825655100:05:009:0556 та 1825655100:05:009:0557. Зазначена обставина не була перевірена нотаріусом під час оформлення договору.
Посилання позивача на витяг з Державного земельного кадастру від 05 червня 2020 року, згідно якого підтверджено реєстрацію земельної ділянки 1825655100:03:008:0032, на підтвердження виконання нотаріусом вимог закону про перевірку інформації щодо обєкта допомогу, суд уважає помилковим, оскільки такий витяг на момент укладення договору містив недостовірну інформацію. До того ж, наведеним вище положеннями статті 791 Земельного кодексу України закріплено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру. А тому нотаріус, перш ніж засвідчити договір зобовязаний та має можливість перевірити інформацію про предмето договору - земельну ділянку в Державному земельному кадастрі шляхом формування витягу. Однак, такого нотаріусом 10 липня 2020 року зроблено не було.
Отже, саме внаслідок надання продавцями неповної та недостовірної інформації про предмет договору, виникла ситуація неузгодженості інформації, яка міститься в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.
У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.
Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв'язку з неналежним виконанням третіми особами вимог цивільного законодавства в частині надання повної та достовірної інформації про предмет договору купівлі - продажу, а саме в частині не повідомлення покупця про відсутність такого об'єкта як земельна ділянка площею 0,0771 га з кадастровим номером 1825655100:03:008:0032 та її поділу на дві земельні ділянки, право позивача (покупця) на такий об'єкт ставиться під сумнів.
З огляду на викладене, належним способом захисту такого права є звернення до суду з позовом до продавців з вимогою про його визнання.
За таких обставин, позивач обрала неправильний спосіб захисту порушеного права, що також є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19.
Ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає такі вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис