12 серпня 2022 року м. Житомир
справа № 240/34837/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Піщівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Піщівської сільської ради восьомої сесії восьмого скликання від 03.08.2021 в частині про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в межах с.Піщів Новоград-Волинського району Житомирської області;
- зобов"язати Піщівську сільську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в червні 2021 року звернулась до Піщівської сільської ради Житомирської області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно з рішенням Піщівської сільської ради восьомої сесії восьмого скликання від 03.08.2021 їй відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки земельна ділянка нібито належить на праві власності у порядку спадкування громадянці ОСОБА_2 .
Згідно з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем. Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву від (за вх.№4315/22), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначив, що земельна ділянка, яку має намір набути у власність позивач знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 .
В свою чергу, відповідно до рішення виконавчого комітету Піщівської сільської ради №2 від 16.07.1993, вказану земельну ділянку передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 , тобто з 1993 року дана земельна ділянка була об"єктом приватної власності. В подальшому, ОСОБА_2 стала потенційною спадкоємицею зазначеної земельної ділянки, постійно нею користується та сплачує земельний податок.
Саме тому, відповідач не є власником такої земельної ділянки та не в праві нею розпоряджатись.
Вказує, що Піщівська сільська рада правомірно відмовила позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , для передачі у власність.
Ухвалою суду від 26 січня 2022 року клопотання Піщівської сільської ради про залучення третьої особи, задовольнено та залучено до участі у розгляді справи, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
18 лютого 2022 року від третьої особи - ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення (за вх.№13808/22), у яких вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вказує, що спірна земельна ділянка, на яку позивач хоче отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, лише до 16.07.1993 перебувала у комунальній власності. Рішенням Піщівської сільської ради №2 від 16.07.1993 вказану земельну ділянку передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 . Зазначає, що майно після смерті ОСОБА_3 успадковано її внуком - ОСОБА_4 , - чоловіком ОСОБА_2 .
Третя особа зазначає, що її чоловік ОСОБА_4 також помер, а вона успадкувала все належне йому майно, як за заповітом так і за законом.
Саме тому, Піщівська сільська рада не є власником спірної земельної ділянки та не може вчиняти дії щодо її відчуження.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 25 червня 2021 року звернулась до Піщівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області із клопотанням за вх.№М458 про надання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (що межує з житловим будинком по АДРЕСА_2 ) та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 8).
Відповідно до витягу протоколу VIІІ сесії восьмого скликання Піщівської сільської ради від 03 серпня 2021 року депутатами сільської ради заслухано заяву громадянки ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .
Зазначено, що відповідно до інформації головного спеціаліста-землевпорядника, земельна ділянка, яку бажає одержати ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 не є землями комунальної власності сільської ради, оскільки згідно з рішенням виконавчого комітету Піщівської сільської ради №2 від 16.07.1993 земельна ділянка передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 .
Також зазначено, що після смерті ОСОБА_3 земельною ділянкою користується та сплачує земельний податок громадянка ОСОБА_2 , яка згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом прийняла спадкове майно на земельну частку (пай) свого чоловіка ОСОБА_4 , який був онуком ОСОБА_3 та оформив спадщину на земельну ділянку частку (пай) після її смерті.
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 13 Основного Закону проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Положеннями статті 19 Основного Закону проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земельні відносини в Україні, відповідно до ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.«а» ч.3 ст.22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).
З аналізу норм слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.10, 11 ст. 118 ЗК України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
У відповідності до вимог ч.3 ст. 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Пунктом 4 ч. 4 ст. 136 ЗК України передбачено, що підготовка лотів до проведення земельних торгів включає державну реєстрацію земельної ділянки.
Суд звертає увагу, що положеннями ч.1 ст. 79-1 ЗК України, передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч.2 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3, 4 ст. 79-1 ЗК України).
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (що межує з житловим будинком по АДРЕСА_2 ).
Згідно з ч. 1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Нормами статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
З огляду на системний аналіз зазначених норм слідує, що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою Піщівською сільською радою Житомирської області повинно прийматися відповідне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або про відмову в його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
За результатом розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 25.06.2021, Піщівська сільська рада не прийняла рішення за результатами розгляду заяви.
Суд зауважує, що в роботі сесії взяли участь 15 депутатів із 22 обраних, тобто кворум більшості був наявний, однак для прийняття відповідного рішення не вистачило необхідної кількості голосів, оскільки всі 15 депутатів "утримались" (а.с. 14).
Матеріали справи свідчать, що за результатом розгляду клопотання позивача від 25.06.2021 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, Піщівською сільською радою Житомирської області надано лише витяг з протоколу 8 сесії Піщівської сільської ради 8 скликання, у якому зазначено що відповідно до інформації головного спеціаліста-землевпорядника земельна ділянка, яку бажає одержати ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 не належить до земель комунальної власності сільської ради, оскільки згідно з рішенням виконавчого комітету Піщівської сільської ради №2 від 16.07.1993 земельна ділянка передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказаний витяг з протоколу засідання 8 сесії Піщівської сільської ради 8 скликання має інформаційний характер, оскільки безпосереднього рішення, яке приймається сільською радою на пленарному засіданні, відповідачем суду не надано.
Суд вказує, що в даному випадку позивач звернувся до відповідача не зі зверненням, а з відповідним клопотанням за наслідками розгляду якого суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як відповідач протиправно надав позивачу лише витяг з протоколу засідання.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вимог статті 144 Конституції України, статей 25, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР, статті 118 Земельного кодексу України, клопотання позивача у встановлений чинним законодавством термін не було розглянуто на сесії селищної ради та не було прийнято жодного рішення за результатами такого обговорення.
Відсутність правових підстав для надання земельної ділянки у користування або відсутність фактичної можливості щодо такого надання не звільняє відповідача від обов'язку розглянути відповідну заяву виключно у передбачені законом строки та у чітко визначеному порядку, із подальшим прийняттям рішення.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що направлення відповідачем листа за наслідками розгляду заяви є проявом не лише бездіяльності в частині прийняття рішення, але й свідчить про протиправну бездіяльність сільської ради, що полягає у неналежному розгляді заяви позивача.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Піщівської сільської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року за вх.№458 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (що межує з житловим будинком по АДРЕСА_2 ).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена правова позиція повністю узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Так, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відтак, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даному випадку, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Поряд із цим, як вже зазначалося, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною у постанові від 28.10.2020 у справі № 808/2625/17.
З огляду на вказане позовні вимоги щодо зобов"язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки є дискреційними повноваженнями відповідача.
Однак, з метою належного захисту порушеного права, суд вважає за можливе зобов'язати Піщівську сільську раду Житомирської області на найближчому пленарному засіданні повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року за вх.№458 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (що межує з житловим будинком по АДРЕСА_2 ), з урахуванням висновків суду у даній справі.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягуються на користь позивача з бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Піщівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області (вул.Миру, 21, Піщів, Новоград-Волинський район, Житомирська область,11733, код ЄДРПОУ 04344015), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), про визнання незаконними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Піщівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року за вх.№458 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (що межує з житловим будинком по АДРЕСА_2 ).
Зобов'язати Піщівську сільську раду Новоград-Волинського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року за вх.№458 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (що межує з житловим будинком по АДРЕСА_2 ), з урахуванням висновків суду у даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Піщівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 908 (дев"ятсот вісім) грн 00 (нуль) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 12 серпня 2022 року.
Суддя А.В. Горовенко