ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.07.2022Справа № 910/241/22
За позовомПриватного підприємства «Транс Логістик»
доПриватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
простягнення 27 162,06 грн.
та за зустрічним позовомПриватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
доПриватного підприємства «Транс Логістик»
провизнання недійсним договору в частині
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом:Денисенко В.М.
від відповідача за первісним позовом:Чурсін О.В.
Приватне підприємство «Транс Логістик» (надалі - «Підприємство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (надалі - «Страхова компанія») про стягнення 27 162,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною сплатою відповідачем страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019, у зв'язку з чим позивачем заявлено про стягнення пені у розмірі 9 742,61 грн., 3% річних у розмірі 3 657,96 грн. та інфляційних у розмірі 13 761,49 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
14.02.2022 до Господарського суду міста Києва від Страхової компанії надійшла зустрічна позовна заява до Підприємства про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Підприємства, які полягають у невиконанні обов'язків, передбачених Правилами страхування щодо надання транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , для огляду при укладанні договору страхування №078999/920/190001043 від 16.07.2019, такий договір в частині страхування зазначеного транспортного засобу має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду разом з первісним позовом, вирішено перейти до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У відзиві на зустрічну позовну заяву Підприємство вказує на те, що доводи Страхової компанії щодо неправомірних дій позивача за первісним позовом з ненадання транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , для огляду при укладенні договору страхування №078999/920/190001043 від 16.07.2019 фактично зводяться до перегляду висновків судів, зроблених під час розгляду справи про стягнення страхового відшкодування, які набрали законної сили.
Протокольною ухвалою суду від 22.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.07.2022.
Представник позивача за первісним позовом надав пояснення по суті спору, первісні позовні вимоги підтримав повністю, проти задоволення зустрічного позову заперечував.
Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання з'явився, через канцелярію суду подав додаткові пояснення до зустрічного позову, який просив задовольнити, а також заперечення проти первісного позову, в задоволенні якого просив відмовити.
В судовому засіданні 20.07.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16.07.2019 між Страховою компанією (страховик) та Підприємством (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (з протоколом розбіжностей до нього) (надалі - «Договір»), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у частині 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Згідно з умовами вищевказаного договору, а також додатку №70 від 08.07.2020 до нього, були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2018 року випуску.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/4226/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2021, встановлено факт належного виконання відповідачем умов Договору щодо виплати страхового відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, а також стягнуто зі Страхової компанії на користь Підприємства страхове відшкодування у розмірі 146 398,84 грн.
Приватним виконавцем Шарковим О.О. відповідно до платіжного доручення №1944 від 22.10.2021 здійснено на користь позивача погашення страхового відшкодування в розмірі 148 668,84 грн. за судовим рішенням у справі №910/4226/21.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання за Договором, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/4226/21, позивач за первісним позовом має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, а також на нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, за умовами пункту 18.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дії відповідача за первісним позовом є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 18.1 Договору.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 9 742,61 грн., 3% річних у розмірі 3 657,96 грн. та інфляційних у розмірі 13 761,49 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
В свою чергу, відповідачем за первісним позовом не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум пені, процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За таких обставин, первісні позовні вимоги Підприємства про стягнення зі Страхової компанії пені у розмірі 9 742,61 грн., 3% річних у розмірі 3 657,96 грн. та інфляційних у розмірі 13 761,49 грн. задовольняються судом повністю.
Щодо зустрічних позовних вимог Страхової компанії про визнання недійсним Договору в частині суд відзначає наступне.
В обґрунтування недійсності Договору в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , Страхова компанія посилається на те, що Договір укладений з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України «Про страхування», оскільки при його укладенні страхувальником не виконано обов'язку щодо надання страховику транспортного засобу для огляду та складання відповідного акту огляду транспортного засобу.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Підпунктом 16.1.11 пункту 16.1 Договору визначено однією із підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (в редакції додатку №2 «Протокол розбіжностей» до договору).
Пунктом 8.2 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Головою Правління АТ «УПСК» від 31.03.2009 (надалі - «Правила») передбачено, що для укладення договору страхування страхувальник пред'являє страховику такі документи: документ про реєстрацію ТЗ, документ що підтверджує вартість ТЗ (довідка-рахунок, митна декларація тощо), документ що підтверджує вартість додаткового обладнання. Страхувальник - фізична особа надає паспорт, ідентифікаційний код, а юридична особа - довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного комітету статистики України. Якщо Страхувальник не є власником ТЗ, він також повинен пред'явити документ, що надає йому право користування цим ТЗ.
Пунктом 8.3 Правил встановлено, що при страхуванні ТЗ, перед укладанням, поновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частин 1, 2 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як було зазначено вище, 16.07.2019 між Підприємством та Страховою компанією був укладений Договір, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у ч. 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Відповідно до частини 1 договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору.
У додатку №70 від 08.07.2020 до Договору вказаний спірний транспортний засіб - MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в частині якого відповідач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним.
Судом встановлено, що Договір разом з додатками до нього підписаний з боку позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом без зауважень та скріплений їх печатками.
Страхова компанія зазначає, що 08.07.2020 перелік застрахованих транспортних засобів, який налічував близько 700 автомобілів за вже діючим договором страхування, було доповнено шляхом укладення додатку до договору страхування №70. Серед нових транспортних засобів, які планувалось передати у страхування, був автомобіль MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Враховуючи, що Договір визначав термін страхування в один рік, уклавши додаток №70 сторони за договором узгодили строк його дії в частині страхування автомобіля MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з 14.07.2020 по 13.07.2021.
Страховий платіж, згідно з додатком №70 до Договору, транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був визначений у сумі 21 450,00 грн. та погоджено графік його сплати.
Відтак, обґрунтовуючи відмову у виплаті страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортному засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , Страхова компанія посилалася на те, що страхувальник при укладенні договору страхування не надав страховику вказаного транспортного засобу для огляду та фотографування в момент укладення договору страхування, а тому через невиконання такого обов'язку акту огляду вказаного транспортного засобу страховиком не було, що є підставою для відмови від здійснення страхової виплати.
Суд бере до уваги, що відповідно до частин першої та четвертої статті 18 Закону України «Про страхування» при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
При цьому, чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду. У зв'язку з цим, оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, тому Страхова компанія вправі була відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого неоглянутого транспортного засобу.
Тобто страховик мав всі підстави не укладати договір до складання акта, але не зробив цього. А оскільки сторонами 08.07.2020 було підписано додаток №70 до Договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного з засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто. На виконання умов вказаного правочину, що сторонами не заперечується, відповідачем за первісним позовом отримувались відповідні страхові платежі.
Як вбачається з зустрічної позовної заяви та не заперечується відповідачем за первісним позовом, останнім було отримано страхові платежі за договором страхування транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , жодних заперечень при отримання вищевказаних страхових платежів стосовно того, що відсутній акт огляду відповідачем за первісним позовом не заявлялось.
Частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 982 Цивільного кодексу України визначено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Як зазначає Страхова компанія, відповідно до пункту 8.1 Правил договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов'язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих правил - застосовуються умови, визначені сторонами договору страхування.
Суд відзначає, що в даному випадку обов'язок страхувальника надати транспортний засіб для огляду був визначений не договором страхування, а Правилами страхування, в той час як відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України «Про страхування» обов'язки страхувальника визначаються законом та умовами договору.
За договором такий обов'язок (як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акта) прямо не покладений на страхувальника, а у підпункті 16.1.11 Договору визначено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (Страхової компанії).
Відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів, які підтверджували, що останнім вчинялись будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежить від страховика, а не навпаки.
При цьому, Правила в даному випадку не відносяться до актів цивільного законодавства, а відтак вважати, що порушення самим же страховиком його ж правил не є підставою для визнання договору недійсним.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України, в момент вчинення Договору в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору в оскаржуваній частині, а заявлені зустрічні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача за первісним позовом.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Транс Логістик» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40; ідентифікаційний код 20602681) на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» (52005, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, смт. Слобожанське, вул. Теплична, 24-С; ідентифікаційний код 34307753) пеню у розмірі 9 742 (дев'ять тисяч сімсот сорок дві) грн. 61 коп., інфляційні у розмірі 13 761 (тринадцять тисяч сімсот шістдесят одна) грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 3 657 (три тисячі шістсот п'ятдесят сім) грн. 96 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.
3. В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» відмовити повністю.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.08.2022.
Суддя В.П. Босий