11 серпня 2022 року м. Харків Справа № 917/1819/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу відповідача (вх.№666) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.02.2022 (суддя Погрібна С.В., повний текст складено 16.02.2022) у справі №917/1819/21,
за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Семенюк Олександра Петровича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до Фізичної особи - підприємця Ковальова Олександра Анатолійовича, АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2
про стягнення заборгованості,
Фізична особа - підприємець Семенюк Олександр Петрович звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Анатолійовича про стягнення 100 000,00 грн. штрафу та 20 000 грн. пені, за неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг у сфері інформатизації № ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020, а також про стягнення 4 747,40 грн. пені; 2 532,96 грн. інфляційних втрат; 848 грн. 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач 22.08.2021 року засобами телефонного зв'язку повідомив позивача про дострокове розірвання в односторонньому порядку договору про надання послуг у сфері інформатизації № ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020,чим порушив його умови і що є підставою для стягнення з відповідача 20000 грн. пені на підставі п.6.7 договору. Крім того, позивач зазначає про те, що відповідач порушив п.6.3 договору, а саме, на вимогу позивача не надав та не повернув всю передану документацію, програми, дані, вихідні коди програм, результати тестування з усіх носіїв інформації, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 100000 грн. на підставі п.5.4 договору. Також, як зазначає позивач, у зв'язку із несплатою відповідачем в добровільному порядку штрафу та пені в загальному розмірі 120000 грн., позивачем нараховано на вказану суму 3% річних, пеню та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.02.2022 у справі №917/1819/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Ковальова Олександра Анатолійовича на користь Фізичної особи - підприємця Семенюка Олександра Петровича 100 000,00 грн. штрафу і 20 000,00 грн. пені. В іншій частині - в позові відмовлено.
Вказане рішення суду мотивовано тим, що відповідач 22.08.2021 року засобами телефонного зв'язку повідомив позивача про розірвання достроково, в односторонньому порядку договору про надання послуг у сфері інформатизації № ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020 та не виконав п.6.3 договору (не передав позивачу документацію), що є підставою для стягнення з останнього 100000 грн. штрафу на підставі п.5.4 договору та 20000 грн. пені на підставі п.6.7 договору.
В частині стягнення з відповідача 4 747,40 грн. пені, 2 532,96 грн. інфляційних втрат, та 848 грн. 3% річних, суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що останні нараховані на штраф та пеню за неналежне виконання відповідачем негрошових зобов'язань, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідач із вказаним рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що роздруківка скріншоту листування з відповідачем не є належним доказом розірвання в односторонньому порядку договору від 01.12.2020 №ИТ32/12-2020. Відповідач вказує на те, що повідомлення про розірвання договору та додаткову угоду про розірвання договору було надіслано ним позивачу 10.11.2021, при цьому,будь-яких доказів вчинення відповідачем дій з припинення (розірвання) договірних відносин з ФОП Семенюк О.П. з 22.08.2021 до 10.11.2011 матеріали справи не містять.
Крім того, як вказує відповідач, він надавав позивачу послуги у серпні 2021, у зв'язку з чим, на адресу позивача було направлено для підписання акт надання послуг №31/08/2021 від 31.08.2021 з розробки мобільного банківського додатку на загальну суму 16734,00 грн. та виготовлено рахунок на оплату №31801 від 31.08.2021, однак, позивачем, у відповідності п. 3.5 договору не надано підписаний екземпляр акту надання послуг, як не надано письмової мотивованої відмови від підписання цього акту.
В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що позивачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено які саме матеріали, документи, які були отримані від замовника або ж створені в процесі виконання договору, відповідачем не повернуто або не знищено, а тому висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем п.6.3 договору є необґрунтованими.
Відповідач зазначає про те, що 04.11.2021 ним підготовлено та направлено на адресу позивача відповідь на претензію, у якій, крім іншого зазначено про те, що договір №ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020 є дійсним, не припинений жодною зі сторін з будь-яких передбачених цим договором та/або законом підстав.
Відповідач вказує на те, що всі документи, на які він посилається в апеляційній скарзі були надані ним суду першої інстанції разом із відзивом на позов, однак, відзив не був прийнятий судом до розгляду у зв'язку з порушенням відповідачем процесуальних строків на його подання.
До апеляційної скарги відповідач додав повідомлення про розірвання договору від 10.11.2021 та додаткову угоду від 01.12.2021 про розірвання договору №ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020; підписаний відповідачем акт в односторонньому прядку надання послуг №31/08/2021 від 31.08.2021 та рахунок на оплату №310801 від 31.08.2021; відповідь на претензію від 04.11.2021, а також докази направлення позивачу вказаних вище документів (фіскальні чеки, поштові накладні ПАТ «Укрпошта» та опис вкладення до цінного листа).
Відповідач надав суду клопотання в порядку ч. 3 ст. 269 ГПК Украі?ни про поновлення строку на подання до суду апеляціи?ноі? інстанціі? вище перелічених доказів, які не були подані до суду першоі? інстанціі?.
В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що він не отримував ухвалу Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021, йому не відомо з яких причин поштове відправлення повернулося до суду першої інстанції з відміткою «адресат відсутній», а про існування цього судового провадження він дізнався випадково наприкінці січня 2022 та відразу направив Господарському суду Полтавської області відзив на позов. Відповідач вказує на те, що його робота передбачає тривалу відсутність на робочому місці, особливо, якщо і?і? виконання лежить за межами міста Гадяч чи Полтавськоі? області. Відповідач наполягає на тому, що повернення поштового відправлення з причини відсутності адресата не є доказом отримання ним процесуального документу та обізнаності із його змістом.
Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів, які не були подані суду першої інстанції, зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частин 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд першої інстанції направив ухвалу Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 на належну адресу відповідача, вказану в позові та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.
Проте, поштова кореспонденція повернулася до суду з відміткою органу поштового зв'язку від 29.12.2021 - «адресат відсутній», що у розумінні приписів пункту 4 частини шостої статті 242 ГПК України вважається днем вручення цієї ухвали відповідачу.
З урахуванням викладеного, судом першої інстанції було вчинено необхідні процесуальні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі.
В ухвалі від 16.12.2021 суд першої інстанції встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України, відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Судова колегія зазначає, що на відповідача, як на суб'єкта підприємницької діяльності, покладається обов'язок з організації належного отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною ним господарською діяльністю.
Відповідач, який є суб'єктом підприємницької діяльності не вчинив належних дій щодо своєчасного отримання поштової кореспонденції за офіційною адресою, що є його обов'язком, як підприємця.
Таким чином,відповідач не отримав ухвалу Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 внаслідок своєї суб'єктивної поведінки ( що була обрана апелянтом) власної бездіяльності та відсутності організації відповідачем своєчасного отримання ним, як суб'єктом підприємницької діяльності, поштової кореспонденції за адресою місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, у справі яка переглядається, скаржник навів суб'єктивні фактори, які перешкодили йому в отриманні ухвали суду першої інстанції від 16.12.2021.
Апеляційним судом не встановлено вчинення судом першої інстанції дій, які б мали наслідком порушення прав відповідача на своєчасне подання доказів та заперечень проти позову.
Факт неотримання скаржником поштової кореспонденції (ухвали від 16.12.2021, якою суд встановив строк відповідачу для надання відзиву та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом) залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неможливості для поштової служби здійснити вручення кореспонденції під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованих поштових відправлень.
За вказаних обставин, суд першої інстанції, направляючи судову кореспонденцію на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, не порушив норми процесуального права, оскільки неотримання поштової кореспонденції було зумовлене не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони.
Враховуючи наведене, посилання скаржника на відсутність його на робочому місці в період надсилання йому поштової кореспонденції не приймаються судом як поважні причини пропуску строку на подання доказів, оскільки відповідач не забезпечив отримання поштової кореспонденції за адресою реєстрації, як підприємця.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, від 11.12.2018 у справі №921/6/18.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем, відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України, не доведено неможливість подання ним доказів суду першої інстанції з об'єктивних причин, які не залежали від його волі.
Крім того апелянтом не оскаржено ухвалу суду , якою він відмовив йому у поновленні процесуального строку, в порядку п.9 ч.1 ст.255 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
01.12.2020 між Фізичною особою підприємцем Семенюк Олександром Петровичем (Замовник) та Фізичною особою підприємцем Ковальовим Олександром Анатолійовичем (виконавець) укладено договір про надання послуг у сфері інформатизації № ИТ 32/12 2020 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору, виконавець зобов'язується власними та/або залученими силами та засобами надати замовникові, а замовник оплатити виконавцеві послуги з тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем (надалі - "Послуги").
Замовник забезпечує виконавця усією інформацією, необхідною для надання послуг за цим договором (п.1.3 договору).
Розділом 2 договору визначено, що загальна вартість та перелік наданих виконавцем послуг визначається виконавцем та замовником у зручний для них спосіб. Замовник здійснює оплату за договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання сторонами відповідного акту прийому-передачі наданих послуг. Фактична вартість послуг, що підлягає оплаті за відповідним актом прийому-передачі наданих послуг, визначається сторонами в цьому акті.
3 метою підтвердження факту надання послуг виконавцем в цілому або виконання конкретного етапу на певну дату сторони складають відповідний акт прийому-передачі наданих послуг, що є достатньою підставою для здійснення розрахунків з виконавцем (п. 3.3 договору).
Виконавець надає замовнику два екземпляри підписаного акту приймання-передачі наданих послуг протягом 3 календарних днів після закінчення надання послуг (виконання робіт) в цілому або закінчення виконання конкретного етапу згідно акту прийому-передачі (п.3.4 договору).
За положеннями п.10.1 договору, він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом одного року, але не раніше повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Після закінчення терміну дії договір автоматично продовжується на такий же строк, якщо будь-яка із сторін не повідомила у письмовій формі іншу сторону про бажання розірвати договір не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати закінчення договору (п.10.2 договору).
Відповідно до п. 6.7 договору виконавець не має права в односторонньому порядку припинити цей договір не раніше чим один рік з моменту підписання договору, у разі розірвання договору раніше чим один рік виконавець сплачує пеню у розмірі 20 000 грн.
Пунктом 4.3.3 договору передбачено, що після закінчення або у випадку дострокового розірвання цього договору виконавець зобов'язаний передати замовнику всі матеріали, документи, які були отримані від замовника або ж створені в процесі виконання даного договору, у тому числі, але, не обмежуючись : вихідні матеріали, звіти, графічні елементи, вихідний текст, об'єктний код, вихідний код, специфікації, конструкції хардвера (hardware), ділові та комерційні дані, ноухау, формули, процеси, розробки, ескізи, фотографії, плани, малюнки, технічні вимоги, зразки звітів, моделі, списки клієнтів, прайс листи, дослідження, отримані дані, комп'ютерні програми, винаходи, ідеї тощо.
Згідно п.6.3 договору, виконавець зобов'язується на вимогу замовника, зокрема у випадку розірвання цього договору, повернути або знищити усі передані йому документацію, програми, данні, вихідні коди програм, результати (протоколи) тестування з усіх носіїв інформації.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що за порушення вимог, зокрема, п.6.3 договору, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 100 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, з грудня 2020 по липень 2021 відповідач, на виконання умов договору, надавав позивачу послуги, що підтверджується актами виконаних робіт № 1/21 від 21.01.2021р., № 2/21 від 20.02.2021р., № 3/21 від 20.03.2021р., № 4/21 від 15.04.2021р., № 5/21 від 19.05.2021р., № 6/21 від 21.06.2021р., № 7/21 від 22.07.2021р.
Позивач оплачував надані відповідачем послуги, про що свідчать платіжні доручення № 84 від 23.12.2020р., № 97 від 22.01.2021р., №134 від 23.02.2021р., № 152 від 22.03.2021р., № 185 від 16.04.2021р., № 211 від 20.05.2021р., № 239 від 22.06.2021р., № 269 від 23.07.2021р., № 301 від 20.08.2021р.
Позивач зазначає про те, що 22.08.2021 відповідач в односторонньому порядку розірвав договір, на підтвердження чого надав суду роздруківку листування з відповідачем засобами телефонного зв'язку, яка додана до позовної заяви.
Позивач направив відповідачу лист - претензію №21/10/21/1 від 21.10.2021 «про невиконання договору», в якому вказав на порушення відповідачем п.6.3 договору щодо повернення документації, програм, даних, вихідних кодів програм, результатів (протоколи) тестування з усіх носіїв інформації, наслідком чого є сплата відповідачем штрафу в розмірі 100000 грн. відповідно до п.5.4 договору. Також позивач зазначив про те, що у зв'язку із достроковим розірванням відповідачем договору, останній повинен сплатити пеню в розмірі 20000 грн. на підставі п.6.7 договору.
У вказаній претензії позивач вимагав усунути порушення умов договору, сплатити штраф в розмірі 100000 грн. та пеню в розмірі 20000 грн.
Позивач також повторно направив відповідачу лист-претензію №21/10/21/2 від 21.10.2021 з вимогою сплатити заборгованість в загальному розмірі 120000 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі повідомляє, що ним 04.11.2021 було надіслано на адресу замовника (позивача) відповідь на претензію, додано фіскальний чек до матеріалів справи. Фіскальний чек не містить інформації який документ було надіслано стороні. Апелянт не надав опис вкладення, який мав би довести цю обставину. Позивач не повідомляє про одержання ним цієї відповіді. За таких обставин відсутні підстави вважати, що 04.11.2021 позивачу було надіслано відповідачем саме відповідь на претензію.
Не одержавши відповідь на претензії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Судова колегія враховує наступне.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства...
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, а також від 22.03.2018р у справі №911/1351/17.
Як свідчать матеріали справи, договір №ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020 було укладено позивачем та відповідачем 01.12.2020 строком на один рік, тобто, до 01.12.2021.
За положеннями п.6.7 договору відповідач не має права в односторонньому порядку припинити цей договір раніше сплинення одного року з моменту підписання договору, у разі розірвання договору раніше ніж один рік відповідач сплачує пеню у розмірі 20 000 грн.
Позивач в позові наполягає на тому, що 22.08.2021 відповідач засобами телефонного зв'язку повідомив його про розірвання договору достроково в односторонньому порядку.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає про те, що у серпні 2021 він не вчиняв дій, спрямованих на розірвання договору, а направив позивачу лист про розірвання договору лише у листопаді 2021.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Судова колегія враховує, що матеріали справи містять роздруківку листування сторін засобами телефонного зв'язку, яка додана до позовної заяви (а.с.30) і з якої вбачається, що 22.08.2021 відповідач повідомив позивача про неможливість подальшої співпраці і про свій намір припинити договірні відносини.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на умови пункту 10.3 договору, який передбачає письмове повідомлення (рекомендованим листом) про розірвання договору, але не заперечує факт повідомлення позивача засобами телефонного зв'язку. До того ж він посилається на те, що такий спосіб розірвання не є належним доказом.
Судова колегія враховує, що відповідно до умов п. 4.3.2 договору, виконавець зобов'язаний на запит замовника надавати йому всю необхідну інформацію засобами телефонного, факсимільного зв'язку або за допомогою електронної пошти про хід надання послуг за цим договором.
Таким чином, повідомлення засобами електронного зв'язку про хід виконання договору було прийнятне для обох сторін. За таких обставин обґрунтованими є посилання позивача на те, що він прийняв таку форму повідомлення відповідача про небажання продовжувати договірні відносини.
Крім того судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що сторонами регулярно складалися і підписувалися акти виконаних робіт (що встановлено вище), але починаючи з серпня 2021 такі акти сторонами не складалися. Цю обставину підтверджують обидві сторони. Виключенням є акт від 31.08.2021 складений відповідачем в односторонньому порядку без зазначення дати його підписання і без пояснення чому цей акт не був надісланий ним позивачу вчасно (як передбачають умови договору). Судова колегія вважає, що односторонній акт від 31.08.2021, надісланий позивачу відповідачем у листопаді 2021 року не впливає на обставини справи у спорі, що розглядається.
Акти виконаних робіт з січня по липень 2021 року, включно, складено сторонами помісячно. Платіжні доручення також оформлялися позивачем кожного місяця і подавалися обслуговуючому банку, але операції з оплати були здійснені банком тільки у листопаді 2021 року.
Отже у відповідача, вірогідно, були підстави для незадоволення станом договірних відносин, але це не впливає на обов'язок останнього дотримуватися положень пункту 6.7 договору.
Зміст листа-повідомлення від 22.08.2021 свідчить про те, що відповідач, все обміркувавши, більше не бачив необхідності у продовженні співробітництва з позивачем, як було раніше і просив здійснити остаточний розрахунок.
Відповідач не спростовує факт такого листування.
Посилання апелянта на пункт 10.3 договору не є підставою для прийняття судом позиції відповідача, оскільки ця норма договору передбачає свідоме, добровільне дотримання стороною його положень і не є підставою для спростування доводів позивача у разі ігнорування відповідачем цього положення і виконання повідомлення позивача відповідачем про розірвання договору у непередбачений договором спосіб.
На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що надані сторонами докази з більшою вірогідністю підтверджують факт розірвання відповідачем договору в односторонньому порядку 22.08.2021, аніж докази та доводи, представлені позивачем на спростовування вказаної обставини.
Відповідно до п. 6.7 договору виконавець немає права розривати договір до сплинення одного року з дати його укладення. У разі розірвання договору раніше чим один рік виконавець (відповідач) повинен сплатити пеню у розмірі 20 000 грн.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 20000 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 100000 грн., судова колегія зазначає наступне.
Пунктом 4.3.3 договору передбачено, що після закінчення або у випадку дострокового розірвання цього договору виконавець зобов'язаний передати замовнику всі матеріали, документи, які були отримані від замовника або ж створені в процесі виконання даного договору, у тому числі, але, не обмежуючись: вихідні матеріали, звіти, графічні елементи, вихідний текст, об'єктний код, вихідний код, специфікації, конструкції хардвера (hardware), ділові та комерційні дані, ноухау, формули, процеси, розробки, ескізи, фотографії, плани, малюнки, технічні вимоги, зразки звітів, моделі, списки клієнтів, прайс листи, дослідження, отримані дані, комп'ютерні програми, винаходи, ідеї тощо.
В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов'язку, передбаченого п.4.3.3 договору.
Згідно п.6.3 договору, виконавець зобов'язується на вимогу замовника, зокрема у випадку розірвання цього договору, повернути або знищити усі передані йому документацію, програми, данні, вихідні коди програм, результати (протоколи) тестування з усіх носіїв інформації.
Позивач направив відповідачу лист - претензію №21/10/21/1 від 21.10.2021 про невиконання договору, в якому вказав на порушення відповідачем п.6.3 договору та вимагав усунути порушення умов договору, шляхом його виконання у повному обсязі.
02.11.2021 відповідач отримав вказаний лист, що підтверджується доданими до позову рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також фіскальними чеками, поштовими накладними ПАТ «Укрпошта» від 24.10.2021 та описом вкладення до цінного листа.
Докази виконання відповідачем п.6.3 договору щодо направлення позивачу на його вимогу документації - матеріали справи не містять.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що всі матеріали, документи, які були отримані від замовника або ж створені в процесі виконання договору, залишилися на обладнані позивача, а вся інформація залишилася у замовника разом з носіями, на яких вона зберігалася.
Отже, відповідач не спростовує обставину невиконання ним п.4.3.3 та п.6.3 договору.
Судова колегія звертає увагу, що саме на відповідача покладено обов'язок після закінчення (або розірвання) договору повернути замовнику все створене на його виконання (пункти 4.3.3; 6.3 договору). Таким чином відповідач повинен був на виконання цієї умови договору або передати позивачу все створене під час дії договору, або врегулювати із іншою стороною, під час розірвання договору, питання щодо відсутності необхідності в такій передачі, одержавши відповідні документи для доказування цієї обставини.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що за порушення вимог, зокрема, п.6.3 договору, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 100 000 грн.
Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем свого обов'язку, передбаченого п.6.3 договору, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 100000 грн. на підставі п.5.4 договору.
В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що позивачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено які саме матеріали, документи, що були отримані від замовника або ж створені в процесі виконання договору, відповідачем не повернуто або знищено, а тому висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем п.6.3 договору є необґрунтованими.
Судова колегія звертає увагу, що як п.4.3.3 договору, так і п.6.3 договору покладає обов'язок на виконавця послуг (відповідача), зокрема, у випадку розірвання ( або закінчення строку дії) договору, повернути позивачу всю отриману від нього в процесі виконання договору документацію, дослідження, комп'ютерні програми, тощо. Як саме має бути оформлене повернення сторонив договорі не передбачили.
В матеріалах справи відсутні докази, як виконання відповідачем цього обов'язку, так і докази відсутності необхідності в такій передачі.
Відсутні також докази, що виконавець послуг (відповідач) належним чином врегульовував це питання із позивачем (фіксування сторонами виконання відповідачем цієї вимоги, внесення змін у пункт договору,тощо) .
За наведеного, доводи відповідача є безпідставними.
Відповідно до ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.02.2022 у справі №917/1819/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4 747,40 грн. пені, 2 532,96 грн. інфляційних втрат та 848,00 грн. 3% річних позивачем та відповідачем не оскаржено.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Полтавської області.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 16.02.2022 у справі №917/1819/21- без змін.
З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Господарського суду Полтавської області від 16.02.2022 у справі №917/1819/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.08.2022.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков