номер провадження справи 5/9/22
09.08.2022 Справа № 908/3889/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (фактична адреса: вул. Адмірала Нахімова, буд. 4, м. Запоріжжя, 69005; юридична адреса: буд. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Техніка та Сервіс” (пр. Соборний, буд. 183-А, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 22131990)
про стягнення 34 929,69 грн.
Без участі представників сторін
30.12.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі” № б/н від 17.12.2021 (вх. № 4169/08-07/21 від 30.12.2021) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Техніка та Сервіс” про стягнення 34 929,69 грн.
30.12.2021 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 10.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3889/21 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження - 5/9/22. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 08.02.2022.
24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Ухвалою суду від 18.03.2022 продовжено процесуальні строки розгляду справи по суті до закінчення воєнного стану в Україні. Також у цій ухвалі вказано, що кінцевий строк розгляду справи по суті буде визначено відповідною ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України. Запропоновано учасникам справи здійснити відповідні процесуальні дії.
22.05.2022 Верховна Рада прийняла за основу і в цілому проект Закону про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Пунктом 6 Рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 вказано, що усім судам України рекомендовано виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Господарський суд Запорізької області не припинив здійснювати судочинство.
Ухвалою суду від 25.07.2022 № 908/3889/21 призначено розгляд справи по суті на 09.08.2022 без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У судовому засіданні 09.08.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніка та Сервіс» є орендарем нежитлового приміщення, розташованого за адресою: пр. Соборний, 183 а, м. Запоріжжя. Концерн «Міські теплові мережі» надсилав на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка та Сервіс» договір № 102682 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, однак договір між сторонами не укладено. Враховуючи відсутність договору між сторонами, облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 . Незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн «Міські теплові мережі» у період з листопада 2018 по квітень 2021 включно відпустив Товариству з обмеженою відповідальністю «Техніка та Сервіс» теплову енергію до приміщення, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 183 А, на суму 30 267,87 грн. Жодних оплат за вказаний період відповідач не здійснив. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 1 467,62 грн. та втрати від інфляції на суму 3 194,20 грн. Просить суд позов задовольнити.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 10.01.2022 про відкриття провадження у справі № 908/3889/21, направлена Товариству з обмеженою відповідальністю «Техніка та Сервіс» за адресою: пр. Соборний, 183-А, м. Запоріжжя, 69006, повернулась на адресу суду з відміткою пошти: «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17).
З урахуванням викладеного суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніка та Сервіс» належним чином повідомлене про дату, час та місце наступного судового засідання.
Станом на 09.08.2022 відповідач відзив на позовну заяву, запропонований надати ухвалами від 10.01.2022, 18.03.2022 та 25.07.2022 до суду не направив. Клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін на адресу суду не надходило.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту. Відповідно до статуту підприємства, основною метою діяльності концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про теплопостачання”, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.
Зокрема, в Законі та в правилах законодавець надає поняття «Споживач»:
споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову
енергію на підставі до договору (Закон);
споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом
підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію
відповідно до договору (Правил).
Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Обов'язок укласти договір на постачання теплової енергії покладається відповідно до закону, як на теплопостачальну організацію, так і на споживача теплової енергії.
При цьому теплопостачальній організації достатньо лише довести факт звертання до споживача з пропозицією укласти договір на постачання теплової енергії.
21.01.2005 між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавець), КП «ВРЕЖО № 13» (Балансоутримувач) та ТОВ фірма «Техніка та Сервіс» (орендар) укладено договір № 1168/13 оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.12.2004 за № 497/48 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 108,55 кв.м за адресою: пр. Леніна, 183а, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО № 13». Дане нежитлове приміщення вбудоване в підвал 3-поверхового будинку відповідно до плану з інвентарної справи, доданого до експертної оцінки. Приміщення передається в оренду під офіс.
Додатковою угодою № б/н від 10.08.2017 до договору оренди від 21.01.2005 № 1168/13, термін дії договору оренди продовжено на 2 роки 11 місяців, а саме до 21.12.2019. Викладено договір у новій редакції. Сторонами договору є Департамент комунальної власності та приватизації ЗМР (орендодавець), КП «Наше місто» (балансоутримувач) та ТОВ «Техніка та сервіс» (орендар). Орендоване нежитлове приміщення - комунальне майно: нежитлове приміщення підвального поверху (літ. А - 3) площею 108,55 кв.м по пр. Соборному, 183а.
Додатковою угодою № б/н від 11.12.2019 сторонами внесено зміни до договору оренди від 21.01.2005 № 1168/13, а саме: змінено «нежитлове приміщення підвального поверху (літ. А - 3) площею 108,55 кв.м» на «нежитлове приміщення № 29 підвального поверху (літ. А - 3) площею 114,4 кв.м».
Додатковою угодою № б/н від 21.04.2020 до договору оренди від 21.01.2005 № 1168/13, термін дії договору оренди продовжено на 2 роки 11 місяців, а саме до 21.11.2022.
Концерн «Міські теплові мережі» надсилав на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка та Сервіс» договір № 102682 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, однак договір між сторонами не укладено (лист № 918/09-3 від 25.05.2018). Враховуючи відсутність договору між сторонами, облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 102682.
Не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн «Міські теплові мережі» у період з листопада 2018 по квітень 2021 включно відпустив Товариству з обмеженою відповідальністю «Техніка та Сервіс» теплову енергію до приміщення, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 183 А.
Факт постачання теплової енергії підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у спірний період,
Також, суду надані акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період. Зазначені акти приймання-передачі теплової енергії складні та підписані позивачем, проте відповідачем підписані не були.
Вказані акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки направлялися на адресу відповідача поштовою кореспонденцією, у підтвердження чого позивачем надано суду згруповані реєстри на відправлення кореспонденції за спірний період, які містяться в матеріалах справи.
Таким чином, Концерн «Міські теплові мережі» у вищезазначений період відпустив теплову енергію на загальну суму 30 267,87 грн. Проте, оплат у зазначений період споживач не здійснив.
08.12.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію № 733/05-юр від 08.12.2021 з вимогою здійснити оплату за отриману теплову енергію на суму 30 267,87 грн. Відповіді відповідач не надав, суму боргу не сплатив.
У зв'язку з відсутністю оплати за отриману теплову енергію, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 1 467,62 грн. та інфляційні витрати на суму 3 194,20 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
За приписами ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять ч., ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.
Статями 6, 627 ЦК України визначені загальні принципи цивільного законодавства, зокрема принцип свободи договору, який полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України законодавець визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Закон України “Про житлово-комунальні послуги” визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
За змістом ст., ст. 1, 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” послуги з надання теплової енергії в гарячій воді є одним з видів комунальних послуг.
Частиною 1 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статті 7, 8 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Закону готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії врегульовано Законом України “Про теплопостачання”.
Відповідно до ст., ст. 1, 19 Закону України “Про теплопостачання” теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено і статтями 24 і 25 Закону України “Про теплопостачання” та є обов'язковим для сторін на підставі закону.
Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.
Згідно з пунктами 4 та 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
За приписами ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Аналогічне визначення міститься у ст.1 Закону України “Про теплопостачання”.
Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді між позивачем та відповідачем укладено не було, хоча сторонами вчинялися дії спрямовані на укладення такого договору. Отже, у даному випадку має місце бездоговірне користування тепловою енергією.
Статтею 9 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Крім того, у частині 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” зазначено, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з виконавцем послуг не позбавляє споживача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача вартості поставленої теплової енергії у період з листопада 2018 по квітень 2021 включно на суму 30 267,87 грн. При цьому, відсутність у даному випадку укладеного між сторонами у вказаний період договору на постачання теплової енергії не нівелює обов'язку споживача оплатити спожиті комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними і не доведе протилежного.
Також, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлені вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції в розмірі 3 194,20 грн. та 3 % річних в розмірі 1 467,62 грн., стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Факт порушення відповідачем грошових зобов'язань у спірних правовідносинах доведений, проте дослідивши надані позивачем до матеріалів справи розрахунки 3 % річних і інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість періодів, за які ним здійснені відповідні нарахування, оскільки договір про надання послуг постачання теплової енергії (в якому був би визначений строк оплати за спожиту теплову енергію) сторонами не укладено, також позивачем не надано належних і допустимих доказів надання/вручення відповідачу щомісячно протягом спірного періоду актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків на оплату за спожиту теплову енергію.
Додані до матеріалів позовної заяви реєстри рекомендованих листів за листопад, грудень 2018 та січень 2019, рахунків та актів приймання-передачі теплової енергії як докази відправки на адресу відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки у графі « 41» реєстрів власноручно дописано найменування відповідача та його адресу. Крім цього, власноручно виправлено загальну кількість відправлень у зазначених реєстрах.
Взагалі, усі надані позивачем реєстри відправлення кореспонденції на адресу відповідача є внутрішніми документами самого позивача, на них відсутні будь-які відбитки штемпелів поштової установи, які б підтверджували фактичне направлення вказаних документів позивачем на адресу відповідача, що унеможливлює встановлення факту порушення відповідачем строку оплати за отриману теплову енергію, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення втрат від інфляції у розмірі 3 194,20 грн. та 3 % річних на суму 1 467,62 грн.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача - 1 967,04 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Техніка та Сервіс” (пр. Соборний, буд. 183-А, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 22131990) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (фактична адреса: вул. Адмірала Нахімова, буд. 4, м. Запоріжжя, 69005; юридична адреса: буд. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458) суму основного боргу за період з листопада 2018 по квітень 2021 у розмірі 30 267 (тридцять тисяч двісті шістдесят сім) грн. 87 коп. та витрати по сплаті судового збору на суму 1 967 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят сім) грн. 04 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 11.08.2022.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.