Справа № 183/3693/22
№ 1-кп/183/1063/22
27 липня 2022 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 06.07.2022 року до ЄРДР за № 62022050020000298, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 409, ч. 4 ст. 402 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
До суду 15.07.2022 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 , за фактом скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 409, ч. 4 ст. 402 КК України.
Під час проведення досудового розслідування запобіжний захід ОСОБА_3 застосувався у вигляді тримання під вартою.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні просить призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акта не вбачає.
Захисники та обвинувачений вважає, що обвинувальний акт можливо призначити до судового розгляду, а також судовий розгляд можливо проводити у відкритому судовому засіданні.
Дослідивши обвинувальний акт, суд вважає, що під час підготовчого судового засідання не встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 КПК України, а тому обвинувальний акт підлягає призначенню до судового розгляду.
Суд, вислухавши прокурора, захисників, обвинуваченого вважає необхідним призначити обвинувальний акт до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Крім того прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_3 під вартою, оскільки 26.05.2022 року ОСОБА_3 затриманий, у порядку ст. 208 КПК України, 27.05.2022 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України. 30.06.2022 року ОСОБА_3 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України - відмова від несення обов'язків військової служби, вчиненого в умовах воєнного стану та про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України - непокора, тобто умисне невиконання наказу, вчинене в умовах воєнного стану.
Наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, показами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , протоколом зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, а також іншими зібраними під час досудового розслідування доказами в їх сукупності.
Метою продовження запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5
ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів за які, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватись від суду з метою уникнення покарання.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, згідно ст. ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, свідки разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що обвинувачений розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків або інших підозрюваних. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, обвинувачений, перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового розгляду.
-вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що обвинувачений, вчиняючи непокору, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати бойові завдання та наказ командира підрозділу щодо виконання свої службових обов'язків на бойових позиціях в умовах воєнного стану, та у подальшому вибув за межі фактичної зони бойових дій у м. Бахмут Донецької області, в той час як основна частина підрозділу залишилася на територію н.п. м. Сєвєродонецьк та м. Лисичанськ Луганської області. Зазначені обставини, фактично містять у собі склад іншого кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 407-408 КК України. Більше того, вказаний ризик тісно переплітається із ризиком, що обвинувачений буде переховуватися від органу досудового розслідування та суду, оскільки за ним зберігається статус військовослужбовця, і у разі відсутності законних підстав перебування поза межами підрозділу - настає кримінальна відповідальність.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Дії, що інкримінуються підозрюваному, мають виняткову суспільну небезпечність в період триваючої збройної агресії Російської Федерації, особливо, в бойовій обстановці, оскільки спрямовані на підрив основоположної засади функціонування Збройних Сил України - єдиноначальності.
Також слід зауважити, що відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 181 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів ніж цілодобовий домашній арешт.
Захисники та обвинувачений не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 на даний час підозрюється у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого, ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання його судом винним у вчиненні вказаних злочинів, передбачених ч. 4 ст. 409, ч. 4 ст. 402 КК України його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.
Суд при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178, 314 - 317 КПК України, суд, -
Призначити обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 409, ч. 4 ст. 402 КК України, до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.00 годину 01 серпня 2022 року в залі судового засідання Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області під головуванням судді ОСОБА_1 , за участю прокурора, захисників, обвинуваченого, свідків.
В задоволені клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього решту обвинуваченому ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 7 днів з дня її проголошення у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1