Справа № 202/2897/22
Провадження № 1-кп/202/285/2022
Іменем України
12 серпня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відео конференції с захисниками, в залі суду м. Дніпро кримінальне провадження № 12022052390000539 від 21 березня 2022 року за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Краматорськ, Донецької області, громадянин України, маючий середню - спеціальну освіту, офіційно не працевлаштований, не одружений, не маючий на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий;
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Краматорськ, Донецької області, громадянин України, маючий середню освіту, офіційно не працевлаштований, не одружений, не маючий на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
- 02.04.2019 року Краматорський міським судом Донецької області за ч. 1 ст. 187 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строк на 3 роки.
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України, -
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що під час досудового розслідування до обвинувачених був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, за час перебування під вартою ризики не зменшились, а тому застосування до обвинувачених жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_4 поклався на розсуд суду.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_5 не заперечував щодо клопотання прокурора.
Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають у Житомирській установі виконання покарань № 8 МЮУ, однак вийти на зв'язок та провести судове засідання в режимі відеоконференцїї виявилось за неможливе, так як не вдалось здійснити з'єднання Житомирською установою виконання покарань № 8 МЮУ, тому суд, враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» щодо додаткового регулювання забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах воєнного стану де в статті 615 КПК частині 6 передбачено, що у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці, розглянув клопотання у відсутність обвинувачених.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, наголошує на тому, що під час розгляду клопотання та прийняття рішення, суд ураховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнають судового переслідування.
Підставами продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, тяжкість кримінальних правопорушень, у скоєнні яких вони обвинувачуються, які відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжкого. Також суд ураховує, що обвинувачені перебуваючи на волі, може безперешкодно переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності при цьому вчиняти нові злочини.
Таким чином, суд, із врахуванням того, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, дійшов висновку про: доведеність існування ризиків, зазначених у клопотанні прокурора, та передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК - переховування від суду, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинувачених оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Так, згідно ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
На підставі наведеного, суд переконаний у необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинувачених перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, суд приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно до ч. 4 ст. 183 КПК, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, суд вважає недоцільним визначати їм розмір застави.
Керуючись ст.ст. 314, 315, 316 КПК України, суд, -
Постановив :
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10.10.2022 року, включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти діб.
Копію ухвали вручити учасникам процесу.
Головуючий: ОСОБА_8