справа № 208/3222/22
№ провадження 3/208/1622/22
Іменем України
08 серпня 2022 р. м. Кам'янське
Суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Івченко Т.П., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянки України, не працює, має на утримані неповнолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянки України, серії НОМЕР_2 , виданий 27.07.2006 року Баглійським РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Д/О, за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 082451 від 03.07.2022 року, -
встановив:
03.07.2022 року приблизно о 19:30 год., ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ухилялась від виконання своїх батьківських обов'язків по догляду за донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виявилося в тому, що останній гуляв по даху багатоповерхівки, в наслідок чого могла завдати собі фізичної шкоди, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП.
У судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не з'явилась, не повідомивши причини неявки, але через канцелярію суду надала заяву в якій просила розглянути справу без її участі, та надала пояснення , які були долучені до матеріалів справи, в яких винною себе не визнала, оскільки не думала, що її донька може до такого додуматись, в цей день вона була дома.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.
Так адміністративна відповідальність особи передбачена за одне із діянь визначених у ч. 1 ст. 184 КУпАП, а саме за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Права, обов'язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини встановлено статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року, № 2402-III, статтями 150, 180 Сімейного кодексу України.
Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, № 789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенції ООН).
Обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплений у ст.150 Сімейного кодексу України. До кола обов'язків батьків входить турбота про здоров'я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини. У розумінні положень ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
При цьому у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.
Виходячи з наведеного вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 082451 від 03.07.2022 року, електронним рапортом, в якому вказано, що 03.07.2022 року отримано заяву та зареєстровано ЄО за № 10437 від 03.07.2022 року як інша подія, письмовими поясненнями самої ОСОБА_1 наданими нею під час складання адміністративного протоколу та наданими до суду, письмовими поясненнями неповнолітньої ОСОБА_3 , наданими нею під час складання протоколу в присутності її матері, які долучені до матеріалів справи.
Приймаючи до уваги викладене, роблю висновок про доведеність вини ОСОБА_1 в ухилянні від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання неповнолітньої дитини, чим порушила вимоги ч.1 ст.184 КУпАП.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При накладенні адміністративного стягнення, відповідно до ст.ст. 33-35 КУпАП, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особистість правопорушника, яка раніше до адміністративної відповідальності не притягалась, ступінь її вини умисні дії, майновий стан, обставини які пом'якшує та обтяжують відповідальність не встановлено, вважаю, що адміністративним стягненням, необхідним для виховання ОСОБА_1 у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття та запобіганню вчиненню нею нових правопорушень, повинна бути міра відповідальності у виді штрафу в межах санкції статті, за якою вона притягується до відповідальності.
З урахуванням викладеного вважаю за необхідне накласти на правопорушника адміністративне стягнення в межах санкції ч.1 ст. 184 КУпАП, у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП. судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується судовий збір 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року у розмірі 2481 гривня.
Оскільки ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушенні та притягнуто до адміністративної відповідальності, вважаю необхідним стягнути з неї на користь держави судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20копійок.
Керуючись ч.4 ст. 184, ст.ст.268, 283, 284 КУпАП, суддя -
постановив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , визнати винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави - судовий збір, у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20копійок.
Роз'яснити, що на підставі ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення правопорушнику постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1ст. 307 КУпАП, постанова буде направлена до відділу державної виконавчої служби для примусового виконання.
Згідно до ч. 4 ст. 307 КУпАП, документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Івченко Т. П.