Постанова від 11.08.2022 по справі 752/5463/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/5463/22 Головуючий у суді І інстанції Машкевич К.В.

Провадження № 22-ц/824/8088/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївськогорайонного суду міста Києва від 30 травня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року у видачі судового наказу відмовлено на підставі пункту 9 частини першої статті 165 ЦПК України у зв'язку з порушенням правил підсудності.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду першої інстанції.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд дійшов помилкового висновку про подання нею заяви з порушенням правил підсудності, оскільки за частиною першою статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, а не правилами загальної підсудності, тому при визначенні підсудності такої заяви слід керуватися не лише частиною першою статті 27 ЦПК України, а й частиною першою статті 28 ЦПК України, яка передбачає альтернативну підсудність справ про стягнення аліментів за вибором позивача (заявника).

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу.

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у видачі судового наказу щодо стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що заяву подано з порушенням правил загальної підсудності, встановлених у частині першій статті 27 ЦПК України, з огляду на те, що заявник зазначила місце проживання та реєстрації боржника за адресою, що територіально не відноситься до Голосіївського району м. Києва, а права на застосування альтернативних правил підсудності розділом 2 глави 9 ЦПК України «Наказне провадження» не передбачено.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства,кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

За змістом положень статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Відповідно до статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

За загальним правиломчастини першої статті 27 ЦПК України позовидо фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

У той же час законодавець визначив підсудність справ за вибором позивача, зокрема частина перша статті 28 ЦПК України, на яку міститься посилання у заяві про видачу судового наказу, передбачає, що позови про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачу надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).

Отже, за змістом наведеного можна дійти висновку, що не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.

При цьому суд не має права обмежувати вибір позивача (заявника) для розгляду справи у конкретному суді.

Таким чином, позови (заяви) про стягнення аліментів можуть бути подані як за зареєстрованим місцем проживання (перебування) відповідача (боржника), так і за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача (заявника) за вибором останнього.

Як вбачається із копій паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , місце проживання заявника зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , а місце проживання заявника - АДРЕСА_2 .

Ураховуючи те, що у даній справі цивільним процесуальним законодавством надано заявнику право обирати суд, до якого вона має намір подати заяву про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на утримання дитини, ОСОБА_1 , скориставшись таким правом, звернулася до суду за своїм зареєстрованим місцем проживання.

Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції невірно розтлумачено положення статті 162 ЦПК України у поєднанні з нормами статей 27, 28 ЦПК України, адже заява про видачу судового наказу подається за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, а не виключно за правилами загальної підсудності, відтак при визначенні підсудності заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментівсуд безпідставно керувався лише частиною першою статті 27 ЦПК України.

Посилання місцевого суду на те, що право заявника на застосування альтернативних правил підсудності не передбачено розділом ІІ ЦПК України «Наказне провадження» також є необґрунтованими, оскільки вказаний розділ, в тому числі й стаття 162 ЦПК України взагалі не визначає підсудність (територіальну юрисдикцію) заяв, поданих в порядку наказаного провадження, а відсилає до загальних правил, встановлених цим Кодексом, а саме статтями 27 - 30 ЦПК України (загальна, альтернативна та виключна підсудність).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому суди мають гарантувати сторонам розгляд справ належним складом суду за встановленою підсудністю, не допускаючи порушення їх конституційних прав в доступі до правосуддя.

Вищезазначене залишилось поза увагою суду першою інстанції, а тому його висновок про відмову у видачі судового наказу щодо стягнення аліментів на утримання дитини з підстав подання заяви з порушенням правил підсудності є помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо відмови у видачі судового наказу на підставі пункту 9 частини першої статті 165 ЦПК України не відповідає нормам діючого процесуального законодавства, тому відповідно до вимог статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки заявник звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції без розгляду апеляційним судом заявлених вимог про видачу судового наказу по суті, то відсутні підстави для розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2022 року скасувати, справу № 752/5463/22направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: Н.В. Ігнатченко

М.В. Мережко

С.І. Савченко

Попередній документ
105694135
Наступний документ
105694137
Інформація про рішення:
№ рішення: 105694136
№ справи: 752/5463/22
Дата рішення: 11.08.2022
Дата публікації: 15.08.2022
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Київський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (04.08.2023)
Дата надходження: 25.05.2022
Предмет позову: про видачу судового наказу про стягнення аліментів