10 серпня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30.06.2022,
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30.06.2022 обвинуваченому ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 185 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28.08.2022 включно.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, зокрема переховування від суду, незаконний вплив на потерпілу і свідка з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого, перешкоджання судовому провадженню іншим чином, вчинення інших кримінальних правопорушень. Також суд вважає, що утримання ОСОБА_7 під вартою буде забезпечувати виконання процесуальних рішень у кримінальному провадженні в розумні строки.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_6 подав в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід на домашній арешт або на інший запобіжний захід, не пов'язаний з ув'язненням.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ухвала суду першої інстанції є невмотивованою, необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КПК України. Зокрема вказує, що стороною обвинувачення не доведена винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. При цьому суд не врахував міцність соціальних зв'язків ОСОБА_7 , наявність постійного місця проживання та роботи, наявність родини та осіб на його утриманні, його майновий стан, а також інші обставини, визначені ст. 178 КПК України. Також суд не врахував той факт, що обвинувачений перебуває під вартою значний час, а потерпіла свої покази вже надала і наразі перебуває за кордоном. Звертає увагу, що прокурором не надавалися будь-які документи, які б підтверджували, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Зазначає, що за весь час судового розгляду прокурором не подавалися будь-які докази неможливості зміни запобіжного заходу на більш м'який, а також не обґрунтовувалося перевищення граничного строку тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи апеляційної скарги в частині перевищення сукупного строку тримання під вартою ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні, передбаченого ст. 197 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, адже вказані вимоги закону стосуються стадії досудового розслідування.
Доводи апеляційної скарги в частині відсутності належних доказів винуватості ОСОБА_7 у висунутому йому обвинуваченні колегія суддів вважає недоречними, оскільки апеляційний суд на даній стадії кримінального провадження не має права надавати оцінку доказам.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331,404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30.06.2022, якою обвинуваченому ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 185 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28.08.2022 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3