справа № 358/304/21 головуючий у суді І інстанції Тітов М.Б.
провадження № 22-ц/824/6358/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
01 серпня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаряЖванко О.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Костенком Вадимом Павловичем, на рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Богуславської міської ради Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Богуславської міської ради Київської області про визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_3 , якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . У визначені законом строки ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса Богуславської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою від 23 лютого 2021 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю підпису та печатки на правовстановлюючому документі, хоча згідно даних КП Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» право власності зареєстровано за дружиною.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року позовні вимоги задоволено, визнано в порядку спадкування за ОСОБА_2 право власності на спадкове нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 58,60 кв.м, житлову площу 35,70 кв.м, підсобну площу 22,90 кв.м.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представником Костенком В. П. в інтересах ОСОБА_1 , особи яка не була залучена до розгляду справи, подано апеляційну скаргу, у якій просив рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 участі в справі не брала, проте ухваленим рішенням вирішено питання про її права та інтереси. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є батьками апелянта, 25 липня 2012 року складено заповіт подружжя, згідно із яким майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, має перейти у спадок ОСОБА_1 . Спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після смерті матері ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Білик М. В., яким, у відповідності до частини четвертої статті 1243 ЦК України накладено заборону відчуження на вказану квартиру, про що внесено відомості до Спадкового реєстру. Однак, в серпні-вересні 2021 року ОСОБА_1 перебувала у батька в гостях та виявила витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яким засвідчується належність квартири батькові.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 зазначала, що є спадкоємицею за заповітом, про наявність якого позивач не повідомив суд, а суд відповідно не встановив фактичних обставин справи, тому вважає рішення суду незаконним.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Костенком В. П. , на рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року.
Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костенка Вадима Павловича задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2022 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Костенком Вадимом Павловичем, на рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Богуславської міської ради Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування було призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції на 01 серпня 2022 року о 12 год. 40 хв. з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник апелянта, адвокат Костенко В.П. просив задовольнити апеляційну скаргу, з наведених у ній підстав та скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи шляхом направлення повісток-повідомлень на електронну пошту, вказану сторонами як засіб для листування, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши пояснення учасників справи, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом - Костенком Вадимом Павловичем,задовольнити, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у відповідності до ст. ст. 1223 ч. 2, 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом першої черги після смерті дружини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть спадкодавця, копією свідоцтва про одруження.
Згідно положень ст.ст. 1269, 1270 ЦК України, позивач прийняв спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , оскільки після відкриття спадщини протягом шести місяців подав заяву про прийняття спадщини до Богуславської районної державної нотаріальної контори.
Із копії постанови державного нотаріуса Богуславської районної державної нотаріальної контори №02-31/16 від 23.02.2021 року вбачається, що свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно спадкоємцю ОСОБА_2 не може бути видано, у зв'язку із тим, що у правовстановлюючому документі, а саме у свідоцтві про право особистої власності від 18 липня 1997 року відсутній підпис та печатка уповноваженої особи.
Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на праві особистої власності, що підтверджується копією свідоцтва про право особистої власності на будівлі від 18 липня 1997 року.
За даними технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , квартира має загальну площу 58,6 кв.м., житлову площу 35,7 кв.м.
Довідкою комунального підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» №3898 від 14.12.2018 підтверджується факт, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлі від 18 липня 1997 року, виданого Богуславським ККП згідно рішення виконавчого комітету Богуславської міської ради народних депутатів за №22 від 31.01.1997 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки спадкоємець ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , але не може в нотаріальному порядку отримати свідоцтво про право на спадкове майно, для захисту його прав даний позов необхідно задовольнити. Визнання відповідачем пред'явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому є всі підстави для задоволення позову.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «BrullaGomezdelaTorre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2022 року по справі № 2-362/2004 (провадження № 61-16816св21) зроблено висновок про те, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_3. з 09 вересня 1969 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Згідно з свідоцтвом про право особистої приватної власності на будівлі від 18 липня 1997 року, виданого Богуславським ККП, ОСОБА_3 , на підставі рішення виконкому Богуславської міської Ради народних депутатів від 31 січня 1997 року № 22, належить квартира АДРЕСА_1 . З копії свідоцтва(а.с. 9) убачається наявність ознак круглої печатки та підпису начальника Білоцерківського бюро технічної інвентаризації.
25 липня 2012 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склали спільний заповіт подружжя, яким на випадок смерті зробили розпорядження, у відповідності до якого все їхнє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їм належати на день смерті, і на що вони за законом матимуть право, заповіли ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 1?1677.
Згідно з свідоцтвом про смерть серії від 03 липня 2018 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Богуславського районного нотаріального округу Білик М.В. із заявою про прийняття спадщини.
26 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Білик М.В. у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 та на підставі статті 1243 ЦК України на заповіті вчинено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 26 жовтня 2018 року №142859881 внесено запис про реєстрацію обтяження. Особа, в інтересах якої встановлено, - ОСОБА_2
23 лютого 2021 року державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори Полковніковою Т.А. прийнято постанову № 02-31/16, відповідно до якої ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом у зв'язку із тим, що у свідоцтві про право особистої власності від 18 липня 1997 року відсутній підпис та печатка уповноваженої особи.
Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 липня 2021 року №264825449 внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 на підставі рішення суду у цій справі.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 обґрунтував свої вимоги неможливістю отримання в нотаріальному порядку свідоцтво про право на спадкове майно з огляду на недоліки у правовстановлюючому документі. При цьому він вважав, що набув право власності на квартиру в порядку спадкування за законом.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилалася на те, що 25 липня 2012 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склали спільний заповіт подружжя, яким на випадок смерті зробили розпорядження, у відповідності до якого все їхнє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їм належати на день смерті, і на що вони за законом матимуть право, заповіли ОСОБА_1 , тому визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом порушує її права як спадкоємця за заповітом.
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі № 501/672/16-ц (провадження № 61-14670св21) та від 22 червня 2022 року в справі № 755/13736/20 (провадження № 61-622св22) вказано, що в справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_6 було пред'явлено позов про визнання права власності у порядку спадкування за законом на квартиру до Богуславської міської ради Київської області. Разом з тим, як було встановлено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , тобто як і позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на користь якої складено заповіт подружжя і яка прийняла спадщину, подавши до нотаріуса відповідну заяву у передбачені законом строки. Таким чином, належним відповідачем у справі, що переглядається, є не Богуславська міська рада Київської області, а ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статті 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
З наведеної норми вбачається, що закон визначає право подружжя на складення спільного розпорядження щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, на випадок їх смерті, яке за своєю природою є одностороннім правочином.
Особливість заповіту подружжя як одностороннього правочину полягає у тому, що сторона вказаного правочину поєднує у собі двох осіб - членів подружжя, що у свою чергу впливає на початок відносин спадкування.
Смерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті іншого з подружжя.
Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, (далі - Порядок) спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.
Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 глави 15 Розділу ІІ Порядку накладання заборони при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя, провадиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до пункту 2 глави 15 Розділу ІІ Порядку заборона відчуження майна накладається, зокрема, при одержанні повідомлення про смерть одного з подружжя, які за життя склали спільний заповіт подружжя.
Згідно з підпунктом 3.3 пункту 3 глави 15 Розділу ІІ Порядку накладання заборони щодо відчуження майна при одержанні повідомлення про смерть особи, яка за життя склала спільний заповіт подружжя, вчинюється нотаріусом, яким заведено спадкову справу, на примірнику поданого нотаріусу заповіту, про що надсилається повідомлення нотаріусу, який посвідчив заповіт.
Визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру в порядку спадкування за законом змінило правовий режим спірного майна, перетворивши його з майна, обтяженого заповітом подружжя, щодо якого відносини спадкування можуть виникати лише після смерті ОСОБА_6 , на майно, що включено до спадкової маси після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , щодо якого можуть бути заявлені вимоги інших спадкоємців останньої за їх наявності.
А відтак, вказані обставини можуть бути підставою зміни в складі спадкового майна, тим самим порушивши права ОСОБА_1 на спадкування за заповітом подружжя і спотворивши волю померлої ОСОБА_3 .
Рішення суду є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов'язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Отже, суд враховуючи наведене, апеляційної інстанції прийшов до висновку, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, безпосередньо стосується прав, інтересів та/або обов'язків цієї особи (тобто, судом розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції мав бути і скаржник).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, враховуючи, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії) і це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною…».
Згідно з ст. 141 ЦПК України з урахуванням задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 922 (дві тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн. 00 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції та судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 20 коп. - за розгляд справи судом касаційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Костенком Вадимом Павловичем - задовольнити.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 922 (дві тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн. 00 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 20 коп. за розгляд справи судом касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова