Київський апеляційний суд
19 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції із Ізолятора тимчасового тримання ГУНП у м. Києві матеріали кримінального провадження № 42016000000002037 щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Горлівка Донецької області, громадянина України,
що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, п.п.6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2021 року,
Оболонським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 42016000000002037 щодо ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, п.п.6, 11, 12 ч.2 ст. 115 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_8 обвинувачується в організації умисного вбивства голови наглядової ради ВАТ АКБ “АвтоКразБанк” ОСОБА_9 , який створював конкуренцію ЗАТ КБ “Донкредитінвест”, інтереси якого представляв ОСОБА_8 . Так, 14 січня 2003 року близько 22 години 15 хвилин у під'їзді будинку АДРЕСА_3 невстановлена особа, яка прибула з м. Одеси, діючи за дорученням замовника та організатора ОСОБА_8 , з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_10 , його знайомим на ім'я ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , з метою позбавлення життя завдала ОСОБА_9 не менше 14 ударів ножем у життєво важливі органи, а саме, голову, грудну клітку і живіт, спричинивши колото-різані поранення з ушкодженням серця, аорти, лівої легені, печінки, кишечника, що ускладнилися гострою крововтратою, від яких настала смерть останнього.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2021 задоволено клопотання прокурора і ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів до 22.06.2021 включно. Цією ж ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити ОСОБА_8 запобіжний захід на альтернативний, не пов'язаний з триманням під вартою.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає про незаконність, необґрунтованість і невмотивованість ухвали, оскільки всупереч вимогам п.5 ч.1 ст.184 КПК України суд взяв до уваги доводи прокурора про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, без посилання на відповідні матеріали. Протягом чотирьох років майже всі клопотання прокурора та ухвали суду про продовження його підзахисному строку тримання під вартою мотивовані тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчинив втечу з-під варти в даному кримінальному провадженні, має громадянство інших держав, а також наявністю суспільного інтересу. Разом з тим, з часу обрання запобіжного заходу і до цього часу даних про те, що обвинувачений, перебуваючи на волі, буде переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню, стороною обвинувачення не надано, а інші передбачені ст.177 КПК України ризики відсутні, взагалі. При цьому суд безпідставно не взяв до уваги доводи сторони захисту, що досудове розслідування давно завершено, всі докази зібрані, фактів тиску на свідків не було.
Захисник посилається на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), в тому числі рішення у справі “Харченко проти України”, який вказав, що зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою; розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно, вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, тощо; продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім того, вважає, що суд не врахував відсутність ризику втечі через те, що Деснянським районним судом м. Києва щодо ОСОБА_8 07.08.2020 ухвалено вирок у справі № 754/1100/17, в якій 20.04.2020 йому обрано запобіжний захід у вигляді застави в сумі 528 600 гривень, яка внесена 25.04.2020. Стверджує, що розшук ОСОБА_8 оголошено незаконно, оскільки йому не було повідомлено про підозру, а документи для оскарження постанов про оголошення розшуку не надавались. Суд допитав усіх свідків обвинувачення, в тому числі свідка ОСОБА_12 , показання якого є сумнівними і не підтверджують обвинувачення, а досліджені документи, надані стороною обвинувачення, є неналежними та недопустимими доказами. Крім того, суд дослідив вироки, які набрали законної сили та згідно з якими більшість речових доказів у справі знищено. Досудове розслідування, на переконання захисника, проведено з порушенням строків, що також має бути наслідком визнання доказів недопустимими.
Залишив суд поза увагою і строк перебування ОСОБА_8 під екстрадиційним арештом на території Угорщини та Російської Федерації, строк перебування під вартою на території України у цьому кримінальному провадженні і те, що компетентні органи Російської Федерації у 2016 році відмовили у видачі ОСОБА_8 у зв'язку з наданням йому тимчасового притулку, який надається через загрозу незаконного переслідування на території іншої держави. З урахуванням правил обчислення строку попереднього ув'язнення згідно із Законом України “Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання” № 838-VIII від 26.11.2015 ОСОБА_8 без вироку суду відбув більше ніж 10 років позбавлення волі. Також з дня вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення минуло більше ніж 15 років, а тому мають застосовуватися положення ст.49 КК України.
Звертає увагу захисник і на те, що суд першої інстанції із запізненням направляє матеріали судового провадження до апеляційного суду, що у зв'язку з доставленням ОСОБА_8 до іншого суду або неприбуттям представників державного обвинувачення відкладаються судові засідання, чим затягується розгляд апеляційних скарг і порушується право обвинуваченого на належний перегляд судових рішень судом вищого рівня у відповідності до положень ст.24 КПК України. На заяви ОСОБА_8 про застосування до нього тортур в ІТТ ГУНП в м. Києві у зв'язку з незаконним утриманням у цій установі, неналежним наданням медичної допомоги та порушенням його прав суд реагує формально, оскільки не застосовує положення ч.6 ст.206 КПК України. Відтак, як стверджує захисник, тримання ОСОБА_8 під вартою створює умови, в яких він потерпає від свавілля, що є порушенням ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою і вмотивованою, провівши судові дебати, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора і одночасно відмовляючи в задоволенні клопотання обвинуваченого, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме, ризики переховування та повторного вчинення злочинів, хоча дещо і зменшилися, однак продовжують існувати, і менш суворі запобіжні заходи, зокрема, домашній арешт, не забезпечать виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, що випливають з ч.5 ст.194 КПК України.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного розгляду з перегляду конкретного судового рішення, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника про те, що показання свідка ОСОБА_12 не підтверджують висунуте обвинувачення, належність та допустимість інших досліджених судом доказів. Не вправі давати таку оцінку доказам і суд першої інстанції, оскільки на цій стадії докази лише досліджуються і оцінка їм буде надана в судовому рішенні, ухваленому за наслідками судового розгляду.
З цих же підстав не перевіряються доводи про незаконність постанов про оголошення розшуку ОСОБА_8 під час досудового розслідування та можливість застосування положень ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строку давності.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (справа “Панченко проти Росії”).
Ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (справа “Бекчиєв проти Молдови”).
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, суспільно небезпечним наслідком якого є смерть людини, особу обвинуваченого, який, окрім того, що є громадянином України, має громадянство Республіки Грузія та Канади, тривалий час переховувався від досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим було оголошено його розшук, вчинив втечу з-під варти, а також наявність щодо нього інших кримінальних проваджень, в яких він обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень.
При цьому слід зважити і на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Отже, висновки суду цілком узгоджуються з практикою ЄСПЛ в рішенні “Харченко проти України” в контексті того, що тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Такі обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що зазначені судом ризики не зменшилися і виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, а саме, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, будучи переданий компетентним органам України 26.03.2014 за результатами проведення процедури екстрадиції з Угорщини і який вже 06.07.2014 вчинив втечу з-під варти і переховувався на території Російської Федерації, а також щодо якого є інші кримінальні провадження, може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання ОСОБА_8 покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
Всупереч твердженням в апеляційній скарзі суд не мотивував своє рішення наявністю ризиків знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Ніяким чином не впливає на обґрунтованість ухвали суду і те, що стосовно ОСОБА_8 в іншому кримінальному провадженні застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
На даний час триває судове провадження, а тому посилання захисника на Закон України “Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання” № 838-VIII від 26.11.2015, у відповідності з яким зарахування строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі здійснюється з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення дорівнюють два дні позбавлення волі, не можуть бути прийняті до уваги.
Непереконливими є і доводи про неналежне реагування на заяви обвинуваченого про застосування до нього тортур, враховуючи те, що судом вживаються передбачені кримінальним процесуальним законом заходи з метою забезпечення невідкладного проведення медичного обстеження ОСОБА_8 з наданням йому належної медичної допомоги.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2021 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3