19.07.07р.
Справа № 1/66-07(3/111)
За позовом Приватного підприємства "Стратос", м.Дніпропетровськ,
до Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ,
третя особа без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Меркур", м.Харків
про стягнення 57600грн. 00коп.
Суддя Рудь І.А.
Представники:
від позивача - Жила А.І., дов. б/н від 03.05.2007р.; - Косолап О.В., дов. б/н від 15.05.2007р.;
від відповідача - ОСОБА_1; ОСОБА_2, дов. № 2150 від 04.10.2006р.
від третьої особи - не з'явився
Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2006р. скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2006р. у справі № 3/111. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Розпорядженням голови господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2007р. вищезазначена справа передана для розгляду судді Рудь І.А.
Ухвалою господарського суду від 16.01.07р. справу прийнято до свого провадження суддею Рудь І.А. і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 06.02.2007р.
24.01.07р. ухвалою господарського суду зупинено провадження у справі 1/66-07(3/111), у зв'язку з надходженням касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 21.12.2006р. та надсиланням зазначеної справи, згідно запиту від 22.01.07р., до Вищого господарського суду України.
11.04.07р. ухвалою господарського суду поновлено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.05.07р.
Відповідно до матеріалів справи, 30.03.2006року Приватне підприємство "Стратос" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення збитків у розмірі 57600грн. 00коп., завданих приватним підприємцем ОСОБА_1, в результаті втрати вантажу за договором перевезення автомобільним транспортом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що, за умовами договору-доручення на перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладеного сторонами шляхом факсимільного зв'язку 27.12.2005р., позивач надав для перевезення, а відповідач повинен здійснити організацію перевезення, за дорученням та за рахунок позивача, цукру вагою 20 тон з цукрового заводу с.Ланна у м.Запоріжжя для вантажоодержувача ПП ОСОБА_3.
Відповідно до рахунку ВАТ «Ланівський цукровий завод», вартість 20т цукру у розмірі 57600грн.00коп. сплачена позивачем згідно платіжного доручення від 28.12.05р.
Однак, вантаж до місця призначення не прибув, у зв'язку з чим позивачу завдано збитків, заподіяних неналежним виконанням умов договору ПП ОСОБА_1
Відповідач позовні вимоги не визнає, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, просить у позові відмовити в повному обсязі.
У відзиві на позов вказує, що ніякого договору на надання послуг між позивачем та відповідачем не укладалося. В порушення вимог ст.ст. 34,36 ГПК України, Позивач надав до суду неналежні докази існування між сторонами договірних відносин, так як на екземплярі договору відсутня печатка та підпис керівника приватного підприємства. Відповідач заперечує обмін телеграмами, факсограмами та телефонограмами між сторонами.
Відповідач зазначає, що відсутні правові підстави для стягнення з нього збитків на користь позивача, оскільки останнім не надано належних доказів в обгрунтування позовних вимог.
Детальне обґрунтування заперечень надано відповідачем у відзиві, долученому до матеріалів справи.
Відповідно до ухвали господарського суду від 15.05.2007р., залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Меркур», м.Харків.
Строк вирішення спору було продовжено, за клопотанням сторін, до 20.07.07р. згідно зі ст.69 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва з 10.07.2007р. до 19.07.2007р.
В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні 19.07.07р., за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,
Приватне підприємство "Стратос" просить стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 завдані позивачу збитки вартістю втраченого вантажу на загальну суму 57600грн. 00коп.
Позовні вимоги ПП “Стратос» обгрунтовує тим, що сторонами укладено шляхом факсимільного зв'язку 28.12.2005 року договір-доручення на перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі Договір-доручення). Відповідно до п.1 договору, Замовник (позивач) надає до перевезення, а відповідач зобов'язується здійснити організацію перевезення автомобільним транспортом, за дорученням та за рахунок позивача, цукру вагою 20 тон за встановленим маршрутом, із цукрового заводу с.Ланна Полтавської області у м.Запоріжжя, для вантажоодержувача приватного підприємця ОСОБА_3.
Відповідно до п.2 договору-доручення Експедитор (відповідач) повністю довіряє та доручає представнику-водію транспортної компанії ТОВ “Євро-Меркур» організацію та перевезення вантажу автомобільним транспортом. Відомості про водія та автомобіль: ОСОБА_4, автомобіль Рено д/н НОМЕР_1, причеп д/н НОМЕР_2.
У п.3 договору-доручення відповідач підтвердив факт укладення відповідного договору з організацією.
Відповідно до товарно-транспортної накладної, 28.12.2005р. позивачем був завантажений цукор у кількості 20 тон у вищезазначений автомобіль, яким керував водій ТОВ «Євро-Меркур»ОСОБА_4.
Відповідно до рахунку ВАТ «Ланівський цукровий завод», вартість 20т цукру становить 57 600грн.00коп., партія цукру коштує 34560грн.00коп., які позивач сплатив платіжним дорученням №1127 від 28.12.2005р.
Однак, зазначений вантаж до місця призначення не прибув.
Позивач вказує, що 30.12.2005р. він подав заяву до Красногвардійського РВ УМВС України в Дніпропетровській області про порушення кримінальної справи за фактом шахрайства, однак, інформації щодо результатів розгляду даної заяви правоохоронними органами до теперішнього часу не надано.
Позивач зазначає, що п.10. договору-доручення сторонами передбачено відповідальність Експедитора у разі втрати вантажу.
Пунктом 11 вказаного договору, сторони приймають юридичну силу даного Договору-доручення, укладеного шляхом факсимільного зв'язку.
У судовому засіданні представники Позивача підтримали позовні вимоги та просять суд зобов'язати Відповідача відшкодувати заподіяну ним шкоду у розмірі 57600грн.00коп.-вартості втраченого вантажу (20 тон цукру).
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Позивач не надав суду докази існування між сторонами договірних відносин, оскільки на примірнику Договору відсутній оригінал печатки та підпису ПП ОСОБА_1 У дійсності, договір між Позивачем та Відповідачем не укладався. При цьому, відповідно до преамбули Договору, він підписаний з боку ПП ОСОБА_1 невстановленою та не уповноваженою особою по імені Валя.
Відповідач вказує на те, що Позивач самостійно уклав 28.12.2005р. Договір б/н на перевезення вантажу автомобільним транспортом з ТОВ “Євро-Меркур». Відповідно до п.11 вказаного Договору, перевізник несе відповідальність перед Замовником за нестачу або втрату вантажу.
Також, Відповідач зазначає, що в порушення ст.33 ГПК України, Позивачем не надано доказів на підтвердження фактів передачі ВАТ “Ланівський цукровий завод» цукру позивачу, факту крадіжки цукру, надання Відповідачем Позивачу для перевезення цукру автомобіля “Рено» д/н НОМЕР_1 з причепом.
З урахуванням встановлених обставин, при новому розгляді справи господарський суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Меркур".
Однак, представник третьої особи у призначені судові засідання не з'являвся, витребувані судом документи не надав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши усі докази в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
В матеріалах справи наявні копії документів, долучені позивачем на підтвердження позовних вимог, виконані шляхом факсимільного зв'язку.
Як вбачається із тексту спірного договору-доручення на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 27.12.2005р., від імені підприємства відповідача договір підписано невстановленою та неповноважною особою по імені Валя.
Пунктом 11 вказаного договору, сторони приймають юридичну силу даного Договору-доручення, укладеного шляхом факсимільного зв'язку.
Разом з тим, статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
За умовами даної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою їхніх власноручних підписів.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем не надано належних доказів на підтвердження укладення сторонами окремої письмової згоди на факсимільне вчинення підпису, зразок аналогу чийого власноручного підпису наявний у позивача з тим, щоб можна було допустити факсимільну копію договору, як доказ його дійсного укладення відповідачем по справі.
В матеріалах справи наявне письмове пояснення позивача від 10.07.07р., у якому останній вказує, що сторони не укладали окрему письмову угоду на факсимільне вчинення підпису. Позивач стверджує, що на спірному договорі та на інших договорах, долучених позивачем до справи, є власноручний підпис ОСОБА_1.
Разом з тим, на підтвердження своїх доводів, позивачем не надано жодного договору в оригіналі, не надано належних доказів щодо дійсності власноручного підпису ОСОБА_1 Водночас, відповідач заперечує дійсність його підпису на договорі, вчиненому шляхом факсимільного зв'язку.
З урахуванням викладеного, матеріалами справи спростовуються доводи позивача про укладення із відповідачем договору перевезення вантажу автомобільним транспортом, відповідно до вимог ст.207 ЦК України щодо вчинення правочину у письмовій формі.
За умовами статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник)зобов'язується доставити довірений їй другою стороною(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Як встановлено судом, позивач особисто уклав 28.12.2005р. Договір б/н на перевезення вантажу автомобільним транспортом з ТОВ “Євро-Меркур» в особі представника транспортної організації-перевізника водія ОСОБА_4, відповідно до якого перевізник зобов'язався перевезти вантаж 20тон цукру до місця призначення м.Запоріжжя приватному підприємцю ОСОБА_3 (копія договору долучена до матеріалів справи т.1 а.с.41)
Відповідно до п.11 вказаного Договору, перевізник несе відповідальність перед Замовником за нестачу або втрату вантажу з моменту виявлення даної нестачі.
Таким чином, уклавши даний договір з перевізником вантажу ТОВ «Євро-Меркур», позивач вступив з ним в прямі безпосередні правовідносини, встановивши умовами даного договору повну матеріальну відповідальність за вантаж представника транспортної організації-водія ОСОБА_4.
З метою повного та всебічного встановлення усіх обставин справи, господарським судом, до винесення рішення по суті спору, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Меркур" м.Харків.
Позивачем надано до суду витяг із єдиного державного реєстру підприємств та організацій України у Харківській області, на підтвердження юридичної адреси третьої особи.
Однак, представник третьої особи у призначені судові засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав. Документів на підтвердження причини неявки третьої особи у судові засідання та невиконання вимог суду, відповідно до надісланих на адресу останнього ухвал, до господарського суду не надано.
Суд вважає за можливе розглянути спір по суті за наявними у справі матеріалами.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту втрати вантажу, оскільки наявною у справі є лише заява позивача від 30.12.2005р. про заволодіння водієм транспортної організації вантажем, який він перевозив.
Представник позивача пояснив у судовому засіданні, що 30.12.2005р. подано заяву до Красногвардійського РВ УМВС України в Дніпропетровській області про порушення кримінальної справи за фактом шахрайства, однак, інформації щодо результатів розгляду даної заяви правоохоронними органами до теперішнього часу не надано.
Матеріалами справи підтверджено та судом досліджено, що приватний підприємець ОСОБА_1 звертався до прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська із заявою про захист своїх конституційних прав, у зв'язку із безпідставним звинуваченням ОСОБА_1 у крадіжці 20 тон цукру, що належить ПП «Стратос»та вимогою сплатити вартість втраченого вантажу у сумі 58000грн.(т.2 а.с. 60-61).
Відповідно до постанови прокурора Індустріального району м.Дніпропетровська від 06.10.06 р. порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, яку передано для розслідування в Індустріальний РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області.
Однак, як пояснив представник позивача, ПП «Стратос» не зверталося до прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська із заявою про крадіжку 20 тон цукру.
Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно зі ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За умовами ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
За приписами ст.43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі вищезазначеного, позовні вимоги, викладені у позовній заяві Приватного підприємства «Стратос»про стягнення збитків у розмірі 57600грн.00коп. з приватного підприємця ОСОБА_1, є необґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи, та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.33, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
У позові відмовити.
Суддя
І.А. Рудь
Рішення підписано 25.09.07 р.