10 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 920/1194/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Стратієнко Л.В. - головуючий, судді - Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Сумської області
(суддя - Соп'яненко О.Ю.)
від 14.01.2022,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Руденко М.А., судді - Гаврилюк О.М., Кропивна Л.В.)
від 11.07.2022,
у справі за позовом ОСОБА_1
до фізичної особи-підприємця Руденко Наталії Сергіївни
про стягнення 144 000,00 грн
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі 144000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано обов'язок щодо повернення позивачу за актом приймання-передачі приміщення загальною площею 39,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та було об'єктом оренди за укладеним між сторонами договором оренди приміщення від 22.03.2019 після його розірвання рішенням Господарського суду Сумської області від 10.02.2020 у справі №920/1136/19. Зазначає про те, що відповідач не виконав свій обов'язок по поверненню спірного приміщення позивачу шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна, а відтак, відповідно до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, позивач має право на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення та просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 144 000,00 грн, нараховану за період з 03.11.2020 по 03.11.2021 включно.
Рішенням господарського суду Сумської області від 14.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі №920/1194/21, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що відповідачем спростовано належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди приміщення, що виключає покладення на відповідача відповідальності за прострочення повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу подвійної орендної плати за час прострочення з 03.11.2020 по 03.11.2021 з урахування норм ч. 1 ст. 614 ЦК України, яка виключає можливість відповідальності боржника у разі недоведення його вини у простроченні виконання зобов'язання на користь кредитора. Судові рішення в справах №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, не можуть їм суперечити. Обставини, встановлені при розгляді справ №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21, зокрема те, що відповідач не користується орендованим приміщенням з 01.11.2019, а також те, що він намагався повернути орендоване майно позивачу, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що судовими рішеннями у справах №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21, а також наявними у цій справі №920/1194/21 документальними доказами, підтверджується те, що неповернення спірного приміщення шляхом підписання відповідного акту було наслідком дії саме позивача, а не відповідача, що виключає можливість застосування до останнього відповідальності у вигляді стягнення, визначеної ч. 2 ст. 785 ЦК України, неустойки.
01.08.2022 ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі №920/1194/21 і просив вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
08.02.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460 - ІХ, згідно з яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору у цій справі є стягнення 144 000,00 грн, що значно менше, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (227 00,00 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа №920/1194/21 є малозначною. При цьому, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що він позбавлений можливості спростувати обставини, які були встановлені оскаржуваним рішенням при розгляді справи № 920/379/22, оскільки 05.07.2022 Господарським судом Сумської області було відкрито провадження в справі №920/379/22 за позовом ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків в сумі 16564,00 грн, завданих ФОП Руденко Н.С., внаслідок користування спірним приміщенням. Скаржник зазначає, що встановлені оскарженими рішеннями обставини істотно вплинуть на результат у справі № 920/379/22, оскільки ними встановлено, що : 1) поведінка ФОП Руденко Н.С. є добросовісною; 2) ФОП Руденко Н.С. повністю звільнила приміщення; 3) відповідачка здійснила опломбування приміщення; 4) нею спростовано належними та достатніми доказами відсутність її вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу; 6) неповернення спірного приміщення шляхом підписання відповідно акту було наслідком дії саме Сороки В.К., а не ФОП Руденко Н.С.
Посилання скаржника на п.п. "б" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України колегією суддів відхиляються, оскільки встановлений судами обох інстанцій факт відсутності вини ФОП Руденко Н.С. у простроченні повернення орендованого майна позивачу - орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди приміщення ніяким чином не впливає на вирішення питання наявності чи відсутності вини ФОП Руденко Н.С. у поверненні орендованого майна в неналежному технічному стані та спричинення цим позивачу майнових збитків, що є предметом спору у справі №920/379/22.
Таким чином відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі з підстав, передбачених п.п. "б" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, оскільки скаржником не доведено відсутності у нього можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням у цій справі, при розгляді справи № 920/379/22.
Також скаржник посилається на п.п. "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України та зазначає, що реєстр судових рішень свідчить про велику кількість справ, щодо застосування ст. 785 ЦК України, що свідчить про суспільний інтерес.
Проте, вказуючи на те, що справа становить значний суспільний інтерес скаржник не робить посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його не-законність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї зі сторін у справі є зви-чайним передбаченим процесом.
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є дже-релом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, Верховний Суд, розглянувши доводи, викладені у касаційній скарзі не вбачає підстав передбачених пп. "б", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а тому дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі №920/1194/21, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №920/1194/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі №920/1194/21 надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді С. Бакуліна
О. Кролевець