Провадження № 22-ц/803/4925/22 Справа № 201/11867/21 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
10 серпня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом припинення права користування житлом та виселення,-
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом припинення права користування житлом та виселення.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та відповідної земельної ділянки, призначеної для обслуговування жилого будинку та господарських будівель та споруд. У цьому будинку зареєстровані та проживають однією сім'єю: позивач, його дружина ОСОБА_3 , їх малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_1 .
Відповідачка є матір'ю позивача, вона вже тривалий час створює позивачеві та членам його родини нестерпні умови життя у будинку, перешкоджає позивачеві у вільному та безперешкодному користуванню його власністю, унеможливлюючи нормальне та комфортне спів існування в одному житловому приміщенні.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд, усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом припинення права користування даним житловим будинком ОСОБА_1 та виселити ОСОБА_1 з цього домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зняти відповідачку з реєстрації місця проживання цього домоволодіння. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Жовтневого районного судум. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом припинення права користування житлом та виселення - задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом припинення права користування даним житловим будинком ОСОБА_1 та виселено ОСОБА_1 з цього домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , знято з реєстрації місця проживання з домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 908 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2
ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та відповідної земельної ділянки, призначеної для обслуговування жилого будинку та господарських будівель та споруд.
Вказане підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21 січня 2011 року, виданим державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Заносієнко Н.М., зареєстрованим за № 3-35 та Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 листопада 2011 року, виданим державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Заносієнко Н.М., зареєстрованим за № 3-1456.
У будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_3 , їх малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_1 ..
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт проживання відповідача у будинку порушує права позивача вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, з наступних підстав.
Положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз положень ЖК УРСР та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням.
Під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Права члена сім'ї, у тому числі і житлові, розглядаюся як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування житлом відповідачем, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та відповідачем з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18).
ОСОБА_1 , яка є матір'ю позивача, законно вселились у спірний будинок, остання зареєстрована у ньому, що підтверджується копією адресної картки (а.с. 9).
Таким чином, у цій справі питання про усунення перешкод позивачу у користуванні будинком шляхом виселення відповідача у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності ОСОБА_2 та захистом права ОСОБА_1 як на користування будинком.
Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).
Ураховуючи викладене, колегія суддів, встановивши фактичні обставини у справі, дійшла до висновку про те, що ОСОБА_1 на законних підставах вселилась у спірний будинок зі згоди позивача, як власника майна.
Таким чином, колегія суддів, врахувавши вимоги про усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні житлом шляхом припинення ОСОБА_1 права користування спірним житлом на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дійшла до висновку про те, що припинення права користування відповідачкою спірним житлом не відповідає такій пропорційності, не передбачене законом і не є необхідним в демократичному суспільстві, оскільки кожній особі крім інших прав гарантується право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Вказані висновки суду спростовують доводи позовної заяви у відповідній частині.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom).
Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси ОСОБА_2 , як власника житла, не перевищують інтереси відповідачки, в якої не припинилися правові підстави користування чужим майном.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь апелянта підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі апеляційної скарги в розмірі 1362 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом припинення права користування житлом та виселення - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1362 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді: