вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.08.2022м. ДніпроСправа № 904/307/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Талоконов К.В. ордер серія АЕ від 20.04.2022 №1132498;
від відповідача: Носик Б.М. ордер серія АЕ від 16.05.2022 № 1118540,
дослідивши матеріали справи № 904/307/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБІОН"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "СОФІЇВКА АГРО"
простягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБІОН" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 19.01.2022 за вих. №1901/22-3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІЇВКА АГРО" (далі - відповідач) про стягнення 1.557.955,00 грн, з яких: 1.196.096,00 грн основної заборгованості; 110.916,88 грн пені; 250.942,12 грн тридцяти процентів річних. Фактичною підставою позову визначено договір № 4886АЛ від 24.06.2020 купівлі-продажу.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача обов'язку з оплати товару, отриманого на підставі договору № 4886АЛ купівлі-продажу від 24.06.2020.
Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Розпорядженням керівника апарату від 31.01.2022 № 98 у зв'язку зі знаходженням судді ЮЗІКОВА Станіслава Георгійовича на лікарняному, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 904/307/22.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/307/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2022.
Ухвалою від 31.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.03.2022.
Судове засідання, призначене на 01.03.2022, не відбулося у зв'язку із запровадженням в Україні з 24.02.2022 воєнного стану.
Ухвалою від 12.04.2022 підготовче засідання призначено на 17.05.2022.
17.05.2022 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшло клопотання від б/д за вих. № б/н, у якому відповідач просить суд відкласти підготовче засідання та надати представнику відповідача матеріали справи для ознайомлення з метою підготування відзиву.
Ухвалою від 17.05.2022 клопотання відповідача від б/д за вих. № б/н про відкладення підготовчого засідання задоволено. Підготовче засідання відкладенt до 21.06.2022.
16.06.2022 через відділ документального забезпечення від позивача надійшла заява від 02.06.2022 за вих. № 0206/22-1К про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1.185.577,55 грн, з яких: 696.451,64 грн основної заборгованості; 148.123,18 грн пені; 341.002,73 грн 30 (тридцять) процентів річних.
21.06.2022 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача 25.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Оцінивши відповідь на відзив та додані до неї документи, господарський суд встановив, що позивач скористався правом на подачу відповіді на відзив і надіслав її іншим учасникам справи, отже господарський суд визнав за можливе прийняти його до розгляду.
Ухвалою від 21.06.2022 продовжено строк підготовчого провадження. Заяву позивача від 02.06.2022 за вих. № 0206/22-1К про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду. Відзив прийнято до розгляду. Підготовче засідання у справі відкладено до 06.07.2022.
Ухвалою від 06.07.2022 підготовче провадження закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті.
06.07.2022 через відділ документального забезпечення від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Оцінивши відповідь на відзив та додані до неї документи, господарський суд встановив, що позивач скористався правом на подачу відповіді на відзив і вручив нарочно представнику відповідача, отже господарський суд визнав за можливе прийняти її до розгляду.
25.07.2022 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшли заперечення, у яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Оцінивши заперечення та додані до неї документи, господарський суд встановив, що відповідач скористався правом на подачу заперечень і надіслав їх копію позивачу листом з описом вкладень, отже господарський суд визнав за можливе прийняти їх до розгляду.
27.07.2022 через відділ документального забезпечення від представника відповідача надійшло клопотання від б/д за вих. № б/н, у якому відповідач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із терміновою необхідністю взяти участь у проведенні слідчих дій в кримінальному провадженні.
Ухвалою від 27.07.2022 розгляд справи по суті відкладений на 09.08.2022.
У судовому засіданні 09.08.2022 представники сторін надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
24.06.2020 між позивачем (далі - позивач, продавець) та відповідачем (далі - відповідач, покупець) укладений договір купівлі-продажу № 4886АА (далі - договір).
Позивач повідомив, що відповідач 31.07.2020 завершив здійснювати 20% оплату вартості товару, що складає 34.000,00 євро.
Позивач виконав свої зобов'язання з поставки товару та здійснив поставку товару покупцю, що засвідчено Додатком № 2 від 31.07.2020 (Акт приймання-передачі) до договору.
Відповідач частково виконав свої зобов'язання з оплати товару.
Так, станом на час складання позовної заяви, заборгованість відповідача перед позивачем складає 37.041,50 євро, що еквівалентно 1.196.096,00 грн.
Проте перерахувавши суму заборгованості відповідача станом на дату складання цієї заяви за курсом продажу євро, встановленому у міжбанківських інформаційній системі «Укрділінг» (сайт www.udinform.com), сформованому на 16 год 00 хв за Київським часом на 01.06.2022 заборгованість відповідача складає 696.451,64 (20.385,84 євро * 34,1635 грн за 1 євро).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу:
- пеню за загальний період прострочення з 31.03.2021 по 02.06.2022 на загальну суму 148.123,18 грн;
- тридцять процентів річних за загальний період прострочення з 16.07.2020 по 02.06.2022 на загальну суму 341.002,73 грн.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач зазначив, що позивач не надав жодних підтверджень курсу євро, який вказано ним у розрахунку до позовної заяви.
Відповідач наголосив, що розрахунок суми боргу. наданий позивачем, не відповідає порядку обчислення сум, належних до сплати, відповідно до п. 3.1 договору.
Водночас здійснити контррозрахунок та визначити суми, які підлягають сплаті технічно неможливо, оскільки відсутні дані необхідні для здійснення формування ціни на товар, відповідно до порядку, встановленого п. 3.1 договору.
Відповідач наголосив, що у розгорнутому розрахунку позовних вимог зазначено, що відповідач сплатив за договором 890.223,63 грн, а останній платіж здійснено 20.10.2021. Проте вказане не відповідає дійсності, оскільки платежів, вказаних у розгорнутому розрахунку, відповідачем здійснено на загальну суму 512.522,65 грн. (на суму 200.000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 17 від 08.12.2021 та на суму 312.522,65 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 21.12.2021).
Відповідач звертає увагу, що прострочка виникла через складне фінансове становище відповідача, а тому пославшись на ст. 233 Господарського кодексу України відповідач просить суд зменшити пеню та відсотки річні на 50 процентів.
Крім цього, відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25.000,00 грн.
Доводи позивача щодо відзиву на позовну заяву
Позивач наголосив, що умови договору містять достатньо чіткі дані, які дозволяють визначити курс євро, що має застосовуватися для обрахунку вартості товару.
Позивач визнав обґрунтованість заперечень відповідача в частині неврахування позивачем при обчисленні основної заборгованості оплат на загальну суму 512.522,65 грн. (на суму 200.000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 17 від 08.12.2021 та на суму 312.522,65 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 21.12.2021), а тому подав заяву про зменшення позовних вимог.
Позивач наголосив, що розмір пені складає 21,27 % від суми основної заборгованості, а в період існування заборгованості відповідачем не вчинялося жодних дій з метою мирного врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості.
Отже, позивач вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.
Позивач вказує, що оскільки обставини у справі № 902/417/18 є відмінними від обставин справи № 904/307/22, відсутні підстави для зменшення розміру відсотків річних та застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у справі №902/417/18.
Також позивач не погоджується із зазначеним розміром витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи відповідача щодо відповіді на відзив
Відповідач звертає увагу, що позивач роздруківки з курсами валют подав не разом з позовною заявою, а разом із заявою про зменшення позовних вимог. З огляду на те, що причин пропуску строку подання доказів, визначеного ст. 80 ГПК України, позивач не наводить, відповідач вважає, що вказані докази не мають прийматися до уваги.
Крім цього, відповідач зазначає, що надані позивачем роздруківки з курсами валют не відповідають тим, які розміщені на сайті, їх походження відповідачу не відоме, отже вони не можуть бути взяті до уваги.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; поставки товару; наявності / відсутності доказів часткової / повної оплати товару; наявності / відсутності заборгованість; наявності підстав для стягнення пені та процентів річних; наявності / відсутності підстав для зменшення розміру пені та процентів річних.
Суд встановив, що 24.06.2020 між позивачем (далі - позивач, продавець) та відповідачем (далі - відповідач, покупець) укладено договір №4886АЛ купівлі-продажу (далі - договір).
Продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити Трактор Deutz-Fahr Agrotron X720 #WSXL930400LD50068 (далі - товар) (п. 1.1 договору). Комплектація товару та строк його оплати обговорені в Додатку №1 до договору, що є його невід'ємною частиною (п. 1.2 договору).
Ціна за товар формується виходячи з вартості товару в євро (в еквіваленті, по курсу, передбаченому цим договором) і встановлюється в українських гривнях, та вказується в Додатку №1 до Договору. При цьому оплата товару здійснюється в національній валюті України у відповідності до нижченаведеної формули за відрахуванням раніше здійснених платежів:
S = Z x A грн, де:
S - ціна товару на момент оплати, (грн);
Z - узгоджена сторонами ціна товару у валюті, зазначена у п. 3.2 цього договору;
A - міжбанківський курс продажу євро, встановлений у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг» (сайт www.udinform.com), сформований на 16:00 за Київським часом (далі - міжбанківський курс) на дату, що передує даті фактичної сплати покупцем коштів за товар. В ціну товару включається вартість відповідального зберігання товару до 13 днів на складі постачальника (п. 3.1 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 31.07.2020).
Загальна вартість товару (ціна договору) становить 4.068.603,00 грн, в тому числі ПДВ 20% у розмірі 678.100,50 грн, що в еквіваленті за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті укладання цього договору, становить 135.000,00 євро (п. 3.2 договору).
Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України згідно з п. 3.1 договору та додатком №1 до договору (п. 3.3 договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 24.06.2021, але, у будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань (п. 10.1 договору).
Між сторонами складений Акт приймання-передачі від 31.07.2020, який підтверджує, що позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв товар згідно специфікації, а саме Трактор Deutz-Fahr Agrotron X720 #WSXL930400LD50068. Так, з моменту підписання цього Акта зобов'язання позивача з передачі товару вважаються виконаними (п. 3 Акта).
Відповідач за товар розрахувався частково, у зв'язку з чим (з урахуванням перерахунку суми заборгованості відповідача станом на дату складання цієї заяви за курсом продажу євро, встановленому у міжбанківських інформаційній системі «Укрділінг» (сайт www.udinform.com), сформованому на 16 год 00 хв за Київським часом на 01.06.2022) заборгованість складає 696.451,64 (20.385,84 євро * 34,1635 грн за 1 євро).
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 1.557.955,00 грн, з яких: 1.196.096,00 грн основної заборгованості; 110.916,88 грн пені; 250.942,12 грн тридцяти процентів річних.
Право вимоги цієї заборгованості позивач набув за договором № 4886АЛ від 24.06.2020 купівлі-продажу.
Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв товар згідно специфікації, а саме Трактор Deutz-Fahr Agrotron X720 #WSXL930400LD50068, що підтверджується Актом приймання-передачі від 31.07.2020.
Зі сторони відповідача Акт приймання-передачі від 31.07.2020 підписаний ОСОБА_1 , який з 21.02.2017 (обмеження згідно статуту) - керівник, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п. 5.1 договору платежі за товар здійснюються покупцем на користь продавця за банківськими реквізитами, вказаними в договорі, в 8 етапів:
- 1-й етап - перший платіж;
- 2-й етап - другий платіж;
- 3-й етап - третій платіж;
- 4-й етап - четвертий платіж;
- 5-й етап - п'ятий платіж;
- 6-й етап - шостий платіж;
- 7-й етап - сьомий платіж;
- 8-й етап - оплата ціни договору, яка залишилася.
Платежі здійснюються у відповідності з Графіком оплати товару, вказаним в Додатку № 1 до цього договору, з обов'язковим врахуванням вимог розділу 3 цього договору.
Так, Графік оплати товару, вказаний в Додатку №1 до цього договору, такий:
1. Перший платіж - 13.500,00 євро, що еквівалентно 406.860,30 грн в т. ч. ПДВ до 15.07.2020;
2. Другий платіж - 13.500,00 євро, що еквівалентно 406.860,30 грн в т. ч. ПДВ до 30.09.2020;
3. Третій платіж - 20.250,00 євро, що еквівалентно 610.290,45 грн в т. ч. ПДВ до 30.10.2020;
4. Четвертий платіж - 20.250,00 євро, що еквівалентно 610.290,45 грн в т. ч. ПДВ до 30.11.2020;
5. П'ятий платіж - 13.500,00 євро, що еквівалентно 406.860,30 грн в т. ч. ПДВ до 30.03.2021;
6. Шостий платіж - 13.500,00 євро, що еквівалентно 406.860,30 грн в т. ч. ПДВ до 30.07.2021;
7. Сьомий платіж - 20.250,00 євро, що еквівалентно 610.290,45 грн в т. ч. ПДВ до 30.09.2021;
8. Оплата суми договору, що залишилася - 20.250,00 євро, що еквівалентно 610.290,45 грн в т. ч. ПДВ до 30.10.2021.
Перерахувавши суму заборгованості відповідача станом на дату складання цієї заяви за курсом продажу євро, встановленому у міжбанківських інформаційній системі «Укрділінг» (сайт www.udinform.com), сформованому на 16 год 00 хв за Київським часом на 01.06.2022, суд встановив, що заборгованість відповідача складає 696.451,64 (20.385,84 євро * 34,1635 грн за 1 євро).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
В силу п. 5.1 договору остаточний розрахунок за договором відповідач повинен був здійснити в строк до 30.11.2021.
Доказів оплати товару в сумі 20.385,84 євро, що еквівалентно 696.451,64 грн, відповідач не надав.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідач належними доказами не спростував.
Посилання відповідача на те, що розрахунок суми боргу, наданий позивачем, не відповідає порядку обчислення сум, належних до сплати відповідно до п. 3.1 договору, не обґрунтовано жодними доказами. Крім того відповідач контррозрахунку заборгованості не надав.
Оцінюючи заперечення відповідача, господарський суд доходить висновку, що вони носять формальний характер та не впливають на вирішення спору по суті, а тому відхиляються судом.
Посилання відповідача на неможливість здійснити розрахунок спірної суми заборгованості (оскільки відсутні дані необхідні для здійснення формування ціни на товар, відповідно до порядку, встановленого п. 3.1 договору) суд відхиляє також і з огляду на те, що відповідач здійснював розрахунок оплати за попередні періоди оплати товару і у нього з цього приводу не виникало зауважень чи складнощів у застосуванні п. 3.1 договору.
Крім того, подаючи клопотання про зменшення розміру пені та процентів річних, відповідач фактично припускає обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 696.451,64 грн підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд. Висновки суду також узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 696.451,64 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405 був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи.
Крім цього, приймаючи рішення у справі, господарський суд врахував, що договір був укладений між сторонами 24.06.2020, що свідчить про обізнаність сторін зі змінами до положень, зокрема, статті 232 Господарського кодексу України, які набули чинності (02.04.2020) на момент підписання договору.
Пунктом 6.2 договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених договором, він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу за весь період прострочення.
Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 31.03.2021 по 02.06.2022 на загальну суму 148.123,18 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.
Отже, розмір пені визнається обґрунтованим у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд.
Щодо вимог про стягнення процентів річних
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6.2 договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених договором, він сплачує покупцю 30% річних від суми простроченого платежу.
Позивач нарахував тридцять процентів річних за загальний період прострочення з 16.07.2020 по 02.06.2022 на загальну суму 341.002,73 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.
Отже, розмір відсотків річних визнається обґрунтованим у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені та процентів річних
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 по справі № 904/6250/19 звертав увагу, що реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.
Крім того Верховний Суд зазначив, що застосоване в статті 233 Господарського кодексу України та частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.
В якості підстави для зменшення пені на 50 % відповідач вказав складний фінансовий стан, проте жодного доказу на підтвердження зазначених обставин не надав.
Таким чином, заявлена до стягнення з відповідача пеня у розмірі 148.123,18 грн підлягає задоволенню, а клопотання відповідача про зменшення розміру пені визнається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Господарський суд визнає можливість, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання, про що вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (Провадження №12-79гс19).
З огляду на відсутність доказів складного фінансового стану та доказів існування інших обставин, з яким закон пов'язує можливість зменшити заявлений до стягнення розмір процентів річних, господарський суд доходить висновку, що заявлений до стягнення з відповідача розмір відсотків річних (341.002,73 грн) підлягає задоволенню, а клопотання відповідача про зменшення розміру відсотків річних визнається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено законом України "Про судовий збір".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Господарський суд встановив, що позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою від 19.01.2022 за вих. № 1901/22-3 (з урахуванням заяви від 02.06.2022 за вих. № 0206/22-1К про зменшення розміру позовних вимог) до відповідача з вимогою про стягнення 1.185.577,55 грн.
Правильним розміром судового збору, відповідно до Закону України "Про судовий збір", є 17.783,66 грн.
Фактично сплачено судовий збір у розмірі 23.369,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3286 від 24.01.2022 на суму 23.369,32 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" перед відкриттям (порушенням) провадження у справі господарський суд встановив, що судовий збір, сплата якого підтверджена платіжним дорученням № 3286 від 24.01.2022 на суму 23.369,32 грн, зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується випискою від 25.01.2022 про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
За результатами аналізу фактичних обставин справи господарський суд доходить висновку, що судовий збір у розмірі 5.585,66 грн (23.369,32 грн (сума судового збору сплачено при подачі позову) - 17.783,66 грн (розмір ставки судового збору за розгляд позовних вимог у справі № 904/307/22) підлягає поверненню позивачу.
Відтак клопотання позивача про повернення надміру зарахованого до бюджету судового збору підлягає задоволенню, а судовий збір у розмірі 5.585,66 грн поверненню.
Господарський суд встановив, що позивач просить суд стягнути з відповідача 50.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (заява від 02.06.2022 за вих. №0206/22-1К (а. с. 51 - 52 том 1), а відповідач просить суд стягнути з позивача 25.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 64 - 69 том 1).
Водночас відповідач зазначив, що докази сплати судових витрат будуть надати протягом п'яти днів після ухвалення рішення, а тому наразі вирішення питання про витрати відповідача на правову допомогу судом не досліджуються.
Господарський суд встановив, що 17.01.2022 між Адвокатським бюро «Талоконова Кирила» (далі - бюро) та позивачем (далі - клієнт) був укладений договір №1/02-22 про надання правничої (правової) допомоги (далі - договір № 1/02-22 від 17.01.2022).
Відповідно до п. 1.1 договору № 1/02-22 від 17.01.2022 бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань; будь-яких інших питань правового характеру.
Розмір гонорару згідно п. 3.1 договору № 1/02-22 від 17.01.2022, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
Договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього (п. 4.1 договору №1/02-22 від 17.01.2022).
19.01.2022 до договору № 1/02-22 від 17.01.2022 між бюро та клієнтом укладено додаткову угоду № 2 (далі - додаткова угода № 2).
Пунктом 1 додаткової угоди № 2 визначено порядок та умови оплати гонорару за надання правничої (правової) допомоги бюро у спорі про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу № 4886АЛ від 24.06.2020.
Розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги по комплексному веденню вказаної у п. 1 цієї додаткової угоди справи у суді першої інстанції складає 30.000,00 грн. Сторони погодили, що визначений розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги встановлений у цій додатковій угоді у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого бюро часу, а отже розмір гонорару є визначеним у розумінні ч. 3 ст. 126 ГПК України. Повна оплата гонорару за надання правничої (правової) допомоги за цією додатковою угодою здійснюється впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з дати укладання цієї додаткової угоди (п. 2 додаткової угоди).
Розмір гонорару успіху за досягнення позитивного результату внаслідок надання бюро правничої (правової) допомоги клієнту відповідно до цієї додаткової угоди складає 20.000,00 грн. Під досягненням позитивного результату сторони розуміють винесення судом першої інстанції рішення на користь клієнта про стягнення з відповідача/відповідачів не менше 70% ціни позову без врахування штрафних санкцій.
В якості доказу оплати за надання правової допомоги згідно додаткової угоди № 2 до договору № 1/02-22 від 17.01.2022 до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 3288 від 24.01.2022 на суму 30.000,00 грн.
Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West” проти України” від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху”, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,0 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача).
Надаючи оцінку укладеним між відповідачем та адвокатом договору № 1/02-22 від 17.01.2022 та додатковій угоді № 2 до договору № 1/02-22 від 17.01.2022, господарський суд встановив, що додаткова угода № 2 до договору № 1/02-22 від 17.01.2022 укладена з метою отримання клієнтом (позивачем) правової допомоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу № 4886АЛ від 24.06.2020.
Господарський суд наголошує, що договір купівлі-продажу № 4886АЛ від 24.06.2020 визначено позивачем фактичною підставою позовних вимог у справі № 904/307/22.
Гонорар у розмірі 30.000,00 грн оплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 3288 від 24.01.2022 на суму 30.000,00 грн.
Тобто сторонами договору узгоджено фіксований розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який, з огляду на положення додаткової угоди № 2 до договору № 1/02-22 від 17.01.2022, не залежить від кількості документів (аркушів) та/або годин, витрачених адвокатом для надання правничої допомоги.
Дійсно, ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однак, така свобода договору стосується лише його сторін (тобто адвоката і клієнта) та не покладає жодних обов'язків на інших учасників судового процесу, які не є сторонами такого договору. При цьому, вирішуючи питання щодо того, яка частина витрат на професійну правничу допомогу може бути компенсована за рахунок інших учасників справи (не клієнта), суд керується положеннями ГПК України, враховує складність справи, якість процесуальних документів, розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та інші істотні обставини.
Так, оцінюючи надану правову допомогу з боку бюро позивачу, господарський суд доходить таких висновків.
Бюро було складено позовну заяву, яку підписав адвокат Перепилиця Олексій Сергійович, повноваження якого підтверджуються ордером серії АЕ № 119364 від 19.01.2022. Крім цього, бюро було складено заяву про зменшення позовних вимог та відповідь на відзив.
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до якої Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України; разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
На підставі викладеного, враховуючи, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критерієм розумності і обґрунтованості таких витрат, право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи обсяг наданих послуг та баланс інтересів сторін у даному питанні, суд дійшов висновку про те, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з відповідача, є 15.000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ "АЛЬБІОН" задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СОФІЇВКА АГРО" (Україна, 49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ПАНІКАХИ, будинок 2, корпус 12; ідентифікаційний код 41164214) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ "АЛЬБІОН" (Україна, 49083, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ СЛОБОЖАНСЬКИЙ, будинок 31 Д; ідентифікаційний код 35396734) 696.451,64 грн (шістсот дев'яносто шість тисяч чотириста п'ятдесят одна грн 64 коп) основної заборгованості, 148.123,18 грн (сто сорок вісім тисяч сто двадцять три грн 18 коп) пені, 341.002,73 грн (триста сорок одна тисяча дві грн 73 коп) тридцяти процентів річних, 17.783,66 грн (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят три грн 66 коп) судового збору, 15.000,00 грн (п'ятнадцять тисяч грн 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу, про що видати наказ.
Повернути ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ "АЛЬБІОН" (Україна, 49083, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ СЛОБОЖАНСЬКИЙ, будинок 31 Д; ідентифікаційний код 35396734) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5.585,66 грн (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять грн 66 коп), сплата якого підтверджується платіжним дорученням № 3286 від 24.01.2022 на суму 23.369,32 грн, про що видати ухвалу.
Видати наказ та ухвалу про повернення судового збору після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 11.08.2022
Суддя С.А. Дупляк